Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературна критика / 1888 р. / С. О. Осташевський. Сто байок

С. О. Осташевський. Сто байок

Іван Франко

Львів, 1888

«Gute Menschen sind gewöhnlich schlechste Musikanten», – сказав колись Гейне і мав слушність. Покійний Спиридон Осташевський (народився 1797, помер 1875 р.) був, безперечно, як вказує передмова до згаданої книжки, енергійною і чесною людиною, гарячим патріотом, добрим солдатом і ще кращим господарем, але поетом рішуче не був. Хоч Україну він називав своєю матір’ю, українську мову знав лише сяк-так – її повсякденну сферу, потрібну для звичайної розмови з селянами-кріпаками. Не був він ні мислителем, ні моралістом, отож і не дивно, що, взявшись за ремесло, що виходило поза межі його здібностей, він видав на світ, крім двох інших, також цю книжчину.

Щодо поетичної форми, мови і оцінки змісту «Сто байок» є поганенькою посередністю, про яку не варто б навіть згадувати і за яку українська література зовсім не має почувати себе вдячною ні автору, ні видавцю. Незважаючи на свою бідність, ця література в ділянці байкарства пишається творами першорядної вартості, як «Пан та собака» Гулака-Артемовського, прегарні «Приказки» Гребінки, байки Глібова, Шевченка, а в Галичині – Данкевича. Витвори пана Осташевського, однак, гідні уваги з іншої причини. У них, як у дзеркалі, відбивається моральний світогляд автора, а точніше – тієї верстви, до якої він належав, правда, нечисленної, але сильної інтелігентністю, маєтністю і родовим значенням, – словом, української шляхти.

Перша ж байка – «Віл і погонич» – змальовує таку картину. Віл тягне плуг, бачить, як миша носить жолуді, мурашка – патички, бджола збирає мед, павук снує павутиння, і відзивається з погордою: «Сі нічого не роблять!» На це погонич повчає його в такий спосіб:

Ти, дурню, що працюєш тяжко,

думаєш, що то їм, як тобі, не важко!

З охоти, як вони, ти б не працював,

якби тебе до праці мій батіг не гнав.

Добре тобі, що маєш пашу, як зима,

а у мишки харчу в ямочці нема.

Ніхто їй не дасть, як тобі, скотино,

я сам ношу зимою солому і сіно!..

Йде широка промова про необхідність праці і вона закінчується, врешті, словами:

Думаєш, що тяжче то плугом орати,

як за столом сидіти і пером махати?

Тяжче перо, як плуг, тому що не звик,

я сам таки до плуга від пера утік.

Очевидно, це не простий, а письменний погонич, може, й сам автор, віл же, мабуть, – селянин, який він працює на панському полі. І якою ж це філософією частує його інтелігентний погонич? Найважчий закид, який він підносить проти цього селянина, є той, що він не працює на пана добровільно, лише під примусом батога. Подає йому за взірець мурашку, мишу, бджолу, павука, які працюють добровільно, забуває лише одне, що вони це роблять для себе! На думку інтелігентного погонича, праця, незалежно від інших обставин, є метою людини, особливо селянина-вола. Він, інтелігентний погонич, також працює: у вільні хвилини пером, пишучи «Сто байок», а коли йому це надокучить – йде на поле і важко працює, поганяючи селянина.

Щоправда, інтелігентний погонич піклується про вола. У неділю не забороняє йому потанцювати і розважитись, а навіть, як вчить 39-та байка, з задоволенням дивиться, коли віл на гулянні вип’є кілька відер горілки і незичливим оком споглядає на попа, який закликає людей до тверезості. Зрештою, як інтелігентний, він знає, що для цього вола найкращою приправою є і повинен бути голод; отже, він дуже хвалить матір, яка голодуванням переконує свою дитину, що каша, яка спочатку їй видалась недоброю, є саме найкращими ласощами на світі (байка 52). Інтелігентний погонич знає і високо цінує божі права, особливо ті, що наказують волам працювати на нього і згинати карк під батогом, і в байці 56 разом з котом нарікає на птахів, які прав божих… не слухають, як кіт хоче зловити, тоді утікають.

Особливо намагається інтелігентний погонич викоренити із сердець своїх волів та іншої худоби кожний найменший слід непослуху, гордощів, лінощів, заздрощів та інших вад. Дуже часто і з різних боків повертається він до цієї улюбленої теми (№№ 3, 5, 8, 10, 14, 17, 33 і т. д.). Навіть звичайна цікавість і бажання освіти є недобрими і невідповідними до характеру робочого вола, і в байках завжди для нього погано закінчуються (№№ 11, 41 та ін.). Але найбільшим лихом для вола-селянина є свобода. Лише у неволі вміє він поважати свого пана; випущений на волю, негайно відплачує йому чорною невдячністю, як собака, спущений з ланцюга (№ 31), або гине марно, як ягнята без пастуха (№ 14). Ідеалом інтелігентного погонича є пес, який служить йому добровільно, усіма силами свого тіла і душі, задовольняється тим, що йому дають, і не кидає свого пана, незважаючи на всякі побої і стусани. Суспільна філософія інтелігентного погонича міститься в промовистому вірші (стор. 12):

Вола бий батогом, сміло вір собаці.

З жахом споглядає інтелігентний погонич наслідки закону 1861 р. і у 18-ій байці говорить так:

Недавно то мужик як пана встрітив,

ані шапки не зняв, анісь поклонив,

та й думав, що пан буде дуже ся сердити,

а нічого не зробить, бо не може бити.

Панові се не в гадці і не уважав,

що мужик перед ним шапочки не зняв.

Ба, коли б міг бити, то напевно так би цього не залишив, а тепер задовольняється лише побожним зітханням: «Як будеш мати розум…, то будеш знати, кого шанувати». Ясна річ! Протягом довгих сторіч, коли селянин був волом і більше нічим, не було ні часу, ні можливості здобути цей розум!

З тих щасливих, золотих часів згадує наш інтелігентний погонич одну золоту легенду під № 49.

Шестилітній хлопчик прийшов до двора,

питав пана, чи йому роботи нема,

бо конче ‘му треба щось запрацювати.

Пан в сміх: «Нащо тобі?» – Бо заслабла мати,

так слаба, що з полу не здужає злізти,

а тут нема, хоч плач, дати їй їсти.

Пан сказав: «Таку маєш вже охоту,

то я вже не одну тобі дам роботу;

зараз тобі запряжуть мій ладовний віз,

сідай на нього, щобись мамі ту пашню завіз.

Потім сідай на бричку, коли слаба мати

привозь зараз дохтора, бо тра курувати».

Що за гарна, що за зворушлива легенда! Пан, на ланах якого ця жінка працювала ціле життя, на службі якого помер її чоловік (якщо не був тим самим паном відданий до війська), сприймав це все як звичайні речі. Навіть хвороба цієї жінки зовсім його не зворушила. Тільки поява шестирічної дитини, яка просить роботи, спочатку його розсмішила, а згодом раптом викликала в ньому казкову великодушність. Щасливий клас, який може з чистим сумлінням сам позолочувати своє минуле такими легендами! Чому це мій низький, невдячний, худоб’ячий, селянський рід не зберіг у моїй пам’яті жодної подібної легенди!..


Примітки

Вперше під назвою «S. О. Ostaszewskyj. Sto bajok» надруковано польською мовою в газ. «Prawda», 1888 р., 13 жовтня, с. 487 – 488.

Подається в перекладі за першодруком.

Gute Menschen sind gewöhnlich schlechste Musikantenнеточна цитата з передмови до поеми Г.Гейне «Атта Троль». У Гейне: «die braven Leute seien freilich in der Regel sehr schlechte Musikanten».

Осташевський Спиридон Остоя (1797 – 1875) – польський письменник-романтик, який писав і по-українськи. Брав участь у польському революційному русі. Повна назва його посмертної книжки: «Сто байок, а в них найдено більше як сто правд, написав для руського мира Спиридон Остоя Осташевський».

байки… Шевченка… – Прізвище Шевченка, який байок не писав, тут названо випадково.

Данкевич Лука (1791 – 1866) – священик у Коломиї, письменник. Друкувався під псевдонімом Лука з Ракова.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 234 – 237.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1200

Модифіковано : 23.08.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.