Снігова казка

Іван Франко

І

На полях незміримих Сибіри

Всемогуча панує зима,

понад нею – бігун її сірий,

снігова, без кінця і без міри,

нависаюча хмара дріма.

В нерозсвітнії піврічні ночі

панувала безжурно вона,

доки крила засягнуть і очі,

доки сніг блискотить і мигкоче,

доти весь світ – її сторона.

Але враз ось поля задрижали,

оглушаючий гук загудів,

застогнали, мов збуджені, скали,

і на ріках леди затріщали,

і її якийсь ляк овладів.

Піднялася на рівнії ноги,

головою небес досягла

і закрикнула криком тривоги,

як Дніпер, коли б’єсь о пороги,

в сніговую ся хмару вдягла.

«Гей, на Захід! Се що там такого,

що аж царство моє затряслось?

Чень не прихід ще дня весняного,

не кінець всемог[у]щества мого?

Царство світла ще не почалось?»…

II

Перед нею пустиня розлога,

Через ню, наче пасмо проклять,

безконечна, заклята дорога,

по снігах в ланцюгах якомога

нею тисячі люда спішать.

Тут хлоп сильний сніг важко толочить,

тут хлопчина, ще майже дитя,

тут дівча ледве пута волочить,

далі старець, що певно не зочить

цілі сього тяжкого путя.

Важко дишуть всіх сціплії груди,

сумно пута на них брязкотять,

сукняні кафтани від простуди

не хоронять, а вколо нікуди

ні села, ні двора не видать.

Хто вони? Як жили? Що кохали?

[І] яка лиха доля нараз

ту їх пхнула в сніжнії завали?

Годі знать! Пута всіх порівняли,

порівняв – «височайший указ»…

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Радянський Львів», 1946, № 6.

Зберігся автограф (ф. 3, № 211, с. 17, з кінця). Це фрагмент поеми, записаний між сторінками нотаток письменника під назвою «Дані щодо стану шкіл гімназіальних і реальних в Галичині» (за 1879 р.). І. Франко цитує останню строфу уривка в статті «Темне царство», яку написав у 1881 р. Тут же, у виносці, поет зазначає, що поема «Снігова казка» присвячена декабристам. На цій підставі уривок з поеми «Снігова казка» датується 1880 – 1881 рр.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 4, с. 448 – 449.