Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

«Добуш» А. Ф. Стечинського

Іван Франко

«Добуш» – так називається новий театральний твір, написаний через бувшого артиста руської сцени п. А. Ф. Стечинського, а відіграний минувшої неділі через кружок аматорів в залі товариства «Gwiazda».

Зміст мелодрами такий: старі Чорняки мають дочку-одиначку Касю. До гарної а роботящої Касі залицяється дукарський син Микола Добуш, та що ж, Кася, що вже і так полюбила бідного, але чемного і роботящого пареня Михася, потурає Миколою-гулякою. Не можучи приєднати собі серця дівчини, Микола заходиться коло старих Чорняків. Стара Чорнячка, хоч і як любить свою доньку, рада б бачити її подругою першого багатиря в селі, но дівчина о тім і чути не хоче. І Кася, і Михась приєднують собі пана реєнтого, а сей доказує тільки своїм «письменним розумом», що старі обіцяють віддати доньку тільки за Михася.

Микола приходить відтак вдруге по посліднє слово старих Чорняків, но от що: старі просять його на заручини Касі з Михасем. Хвиля великої колізії в душі Миколи. В його серці місце любові займає месть; йому, звісному першому багатиреві і потомкові колишнього Олекси Добуша, годі перенести обиди; він присягає знівечити Касину долю убійством Михася. На тій хвилі кінчиться другий акт.

В 3 акті має послідувати катастрофа, но пан реєнтий являється знов «добрим духом» одруженої вже пари Михася і Касі. Він остерігає їх перед Миколою, а сам збирає парубків і жде на Миколу, котрий від довшого часу зник з села, а сеї ночі мав напасти на хату Михася. Микола приходить дійсно в товаристві свого друга під хату новоженців; план його не удається, бо його товариш зраджує його. Микола в хвилі, коли хоче убити зрадника, зістає схвачений через легінів, скликаних дяком; стріляє вправді до Михася і до Касі, котрі, переполохані криком, вибігають також з хати, але стріл хибив. Миколу в’яжуть і беруть під сторожу, а штука кінчиться радістю цілої родини і її друзів і благодарною молитвою.

Таке содержания мелодрами, а переведене в спосіб поважний, а декуди поучаючий. Деякі її сцени виведені дуже удачно, язик дуже чистий і звучний, в декотрих місцях багато здорового гумору. З характерів природно переведені характери реєнтого, Касі, а по часті і Добуша. Любовні сцени змальовані удачно. Поминувши деякі похибки, котрі можна би легко справити, штука так зі взгляду на тенденцію, як і на прехорошу музику, котру доробив до неї наш звісний композитор Із. Воробкевич, повинна удержатися на сцені. Автора викликала публіка кілька разів, наділивши його грімкими оплесками. Всі вийшли з зали вдоволені. Гра аматорів подобалась. Піднести належить особливо гру автора мелодрами (Добуша), п. В. (реєнтого), і гру панни К. (Касі). Стечинський віддавна тішився на руській сцені славою доброго артиста. Грі прочих аматорів також майже нічого закинути не можем. Подивляли ми поправність в виголошуванні руського слова.

Взагалі були би ми винесли з представлення сього якнайлучше враження, коби… коби не одно лиш… Дохід з представлення був призначений на стипендію імені бл[аженної] п[ам’яті] Володимира Барвінського, – а на представленні, кромі молодежі академічної та гімназіальної, бачили ми з ширшої інтелігенції нашої лиш дві чи три руські родини, двох чи трьох професорів вищих шкіл і кількох урядників, мимо того, що вже на кілька днів наперед звістило «Діло», що представлення відбудеться, а великі плакати руські запрошували на представлення. З тої причини не можна і говорити о якім чистім доході на фонд стипендійний імені Вол. Барвінського. Але аматори зробили своє діло совісно, – честь їм за тоє!


Примітки

Вперше надруковано в газ. «Діло» від 28.IV (10.V) 1883, № 47. Підпис: (М).

Подається за першодруком.

Вистава «Добуш», про яку йде мова в рецензії, відбулася у Львові 24 квітня 1883 р.

Стечинський Андрій (справжнє прізвище Мужик, 1849 – 1896) – актор і режисер українського театру в Галичині, автор кількох п’єс та переробок для театру.

«Gwiazda» («Зоря») – робітниче товариство у Львові, існувало з 60-х років.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 289 – 290.