1. Вступ

Іван Франко

Уже сама природа, творячи женщину, визначила їй осібний, властивий круг ділання: бути женою і матір’ю, удержовати родину і хазяйство. Красне єсть званіє правдивої хазяйки, – обов’язки її, правда, тяжкі, але кілько ж в них приятности, кілько утіхи, кілько надгороди для неї самої! Но далеко вище єсть званіє женщини яко матері. Тут вона стоїть на висоті природного, морального і гражданського достоїнства, – вона єсть кормилиця чоловічества! З постепенним взростом сознанія того достоїнства ростуть також її обов’язки, її значення в обществі і її отвічательность. То також єсть підставою прав женщини, котрі тільки одно християнство поняло і признало женщині.

Презначення женщини єсть викормлення і виховання дитини на чоловіка здорового, морального і обществу полезного, її обов’язком єсть розвивати природні дарования дитини і провадити тії на властиву дорогу. Мати дає життя новому чоловікові, вона посвящається ціла його удержанню, його розвиттю як тілесному, так і душевному, вона розбуджає первиї появи його духового життя, вона пильнує його первих чувств, його волі; через їх належите керовання кладе вона первиї підстави до виобразовання в нім характеру і всказує му дорогу, ведучу го од неї в широкий світ. Вона отвирає му брами землі і небес, брами земського і морального життя. В матернім вихованні лежить зарід всього того, чим дитя в житті станеться.

То єсть високе і дуже важне презначення женщини, і Творець щедро обдарив ю всім, що потребне до виповнення тих великих і святих обов’язків. Всі її тілеснії і душевнії дарования всказують всегда ісключно лиш на її відношення яко матері ко своїй дитині. Мужчина має совсем иниї цілі, иниї обов’язки, следовательно, також і иниї дарования. Життя мужчини – то широкий світ, життя женщини – тихий родинний круг. Природа сама освободила мужчину од занимання ся дитиною, – він єсть голова, хранитель родини, громадить добро в дом; женщина, в тіснішім крузі жиючи, удержує, порядкує і заховує потребне на потребну хвилю. Під її оком доростає і дозріває дитина на молодця або дівицю; вона тільки надає мужчині гражданське і моральне достоїнство, лагодить його бурливії і палкії пориви, внушаючи йому більшу огладу обичаїв і точність в повненні обов’язків.

Як в тілеснім, так і в душевнім взгляді велике заходить розличіє межи женщиною а мужчиною, но і тут вони взаїмно доповняються і усовершають. Чувство – то отечество женщини, умственность – мужчини. Чувства суть у женщини пружиною діл; мужчина керується своїми засадами; женщина смотрить на форму – мужчина шукає істоти річей. Ознаками мужчини суть: сила, повага, постоянність, смілість, розум і розсудок; ознаки женщини – то прелесть, податливість, уляглість, терпеливість і певний делікатний такт, котрий не раз завстидає і найбистроумніші обчислення мужчини. Мужчина любить свободу своєї волі, женщина – обичайність, мужчина гордиться наукою, силою волі, мужеською твердістю, женщини оздобою єсть чувство, встидливість і чистота.

Але найясніше представляється розличіє мужеської і женської природи в богочестію: мужчина шукає і пізнає його істоту в дусі божества, женщина – з побожністю любить його; він повіряється Божій мудрості, вона віддається Божій любві. Мужчина шукає причин своєї віри, попадає прото не раз в невірство, женщина жиє в молитві і попадає скорше в суєвір’я; він виховує дітей після практичної моральної науки, вона виховує їх в боязні Божій. Тая противоположность різко повинна визначуватись в супружестві, бо вона лиш надає му певне особенне життя, вона дише показує найліпші способи воспитания. Родина єсть підставою фізичної і моральної сили народу, а добра мати єсть душею того життя!

В своїй дитині видить мати наслідника всіх своїх чувств, всіх своїх надій. Її воспитания приспособляє нових борців за високії, святії ідеї, за поступ, за судьбу і добро отечества. Занедбаного матірнього воспитания не заступить ніколи навіть тяжкая школа життя, бо ніт підстави, на котрій мусить розвиватися характер, чувство, сила і красота. Єсли життя родинноє якого народу приходить в розстрій, – знак, що нехибно упадає моральная і фізична сила держави. А діється то тогда, єсли женщини занедбують свої подвійнії обов’язаності.

Тяжка і дуже сумна била би доля всіх безматірних сиріт, оплакана била би ціла їх жизнь без матірної любви, єсли би сама природа не била вложила в серце кожної природно розвиненої женщини сочувствіє, милосердіє і наклонність виховувати, заходити і любовію окружати біднії оставленії сироти.

Безчисленнеє множество дівиць вступає в супружество, не погадавши навіть, якії там ждуть їх обов’язанності. Вони думають, що способність належито одповісти тим великим і важним обов’язкам прийде їм сама від себе, що самі через себе научаться коло дитини ходити, її воспитувати і достарчати їй всього, що потребне для корисного розвою її тілесних і душевних дарованій. І відси-то походить великеє число слабовитих і занедбаних дітей, в душах котрих з віком взростають буйно дикії бур’яни, приглушаючи всякоє доброє сім’я науки і моральности. Без матірнього благословення вступають вони на широкий путь жизні, непевно блукають, шукаючи незнаної стежки до щастя, губляться і упадають накінець під гнітом недугів і преступленій.

Но хто ж не узрить, як хибна єсть така дорога?

Кожда обов’язаність, хотя й би і найприроднішая, вимагає науки. Також і обов’язаності матері взглядом дитини вимагають більше научного руководства, нежелі інстинкту і матірньої любви, – вимагають знанія, свідомості, обученія. Наука і опит соєдинилися і при тій галузі обов’язків, щоби поучити молодую матір, як має постулювати, щоби виховати своїх дітей на здорових, тілесно і морально розвитих, добрих, обществу полезних і щасливих людей, – кілько се лежить в крузі її повинностей і в її силах. А чи ж не єсть се найгарячішим желанієм кождої матері – видіти своїх дітей щасливими? Но желанія наші не ісповняться, если до них рук не приложим; що добре, до того мусим стремити з напруженням сил, того мусим дороблятися, добиватися.

Наука, опертая на опиті, єсть для матерей тим важніша і в послідствіях тим благодітельніша, чим більше наше життя культурнеє розличається від природного, котре уступає поволі общественним отношеніям. Люди не родяться уже під первісними нормальними вліяніями; через розвій їх організм стається ніжнішим, а женщини мають тепер виповняти не тільки повинності, якії вкладає на них природа, но також тії, котрії вкладає на них закон моральний.

Молодая женщина, которая хоче належите виповнити тяжкую задачу – воспитати свою дитину, – мусить посідати і сама певноє духовоє образования, певнії моральнії підстави і знаємість людської природи і людського серця. Ніхто не може духа розвивати і ублагородняти, не знаючи його первих влеченій і условій його розвою. Як може мати статися первим духовим і моральним джерелом, із котрого дитина має черпати для себе здоровий, жизненний напій, если то джерело в умі і серці самої матері висхле або мутне? А надто як може вона – що єсть конечно – статися первообразом того, чим дитя має статися в жизні і до чого після наклонности до наслідовання якнайрішительніше пре його сама природа?

Наші розправи мають на цілі, по крайній мірі в найважніших із наведених взглядів, подати нашим женщинам практичнії руководства, основанії на науці і опиті.

Безперечна річ, що велика се похибка з сторони матері, єсли вона з несвідомости або для власної вигоди поручає отцю первісноє виховання дитини. Знаніє мужчини жене його в публичноє, різнообразноє життя, сягаюче своїм дійствієм далеко поза круг родинний. Часто змучений і безсильний вертає він в домовую затиш, і задача виховувати дітей невідповідна йому. Він працює на дітей, він єсть для них найвищим авторитетом, під час коли мати єсть для них авторитетом любви і приміру. Ніколи не повинна вона зступати з тої висоти, бо діти мають бистре око на слабості і неконсеквенції родичей. Отець одержує синів доперва з матірнього воспитания з початками образования і обучає їх в тім, що належить до мужчини: в упражненіях розум а і розсудка, в позитивнім знанію, в мужестві, одвазі, честі і діятельності, в любві отечества і знаємості світу. Но дочки остають действительно аж до власної самостоятельности під воспитуючим вліянієм матері.

Отець не порадить нічого з дітьми, котрих мати занедбала. Він не знайде підстави для свого дальшого образования, він дармо викидав би насіння на неплідную і незораную ниву. Се все повинна щиро і глибоко розважити молодая женщина, щоби не кидалася легкомисленно на своє призначення, но з свідомістю всіх повинностей і одвічательности, якую воно на ню вкладає. Єсли женщина, яко жена, занедбає обов’язки газдині, то упадає гражданськоє существовання родини. Но єсли женщина занедбає обов’язки материнськії, то підкопує фізичнії і моральнії основи свого родинного життя, позбавляє себе і цілу родину світлої будучности.

Яко мати, при свідомости своїх повинностей стається молодая женщина більше розвита тілесно, більше самостійна і благородна душевно. В своїй дитині розширяє мати власноє життя, і то далеко всесторонніше, ширше і повніше; вона обогачається новими досвідами. Радість і болізнь міняються в її душі і ставлять їй ясніше перед очі її призначення, наповняючи її заразом більшою певностію і надією.

Не єсть се нашою ціллю – подати в тих статтях цілий об’єм повинностей і наук для женщин. Скажем тільки, що наука о воспитанні дітей розпадається на гри відділи, а іменно: 1) на виховання первісноє, більше относячеся до тіла дитини; 2) на розбудження духових дарованій дитини і 3) на воспитания моральноє.

Оставляючи первий отділ людям фаховим, ми лиш дещо із нього подамо нашим женщинам, а обговорим зато обширніше і основніше два другії отділи, так важнії для цілої будучности молодого чоловіка.

Від вашої старанности, від вашої доброї волі ви, молодії женщини, залежати будете: здорових, здібних і добрих людей випускати на широкую стежку життя! Природа, моральність, родина і отечество вимагають від вас тої святої праці в пользу чоловічества! Всі ваші права в житті і в державі основані на тім вашім призначенні, на виповненні тих святих повинностей!

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 560 – 565.