Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1887 р. / До відома панів чехів

До відома панів чехів

Іван Франко

Можна було б зневіритись у Францію, коли б ми мали судити про неї на підставі блазенських виступів панів Дерулед і компанії, і якщо маніфестації в честь Каткова мали б бути виразом думки всіх французів. Це, однак, не так. У Франції є ще багато людей, яких обурює думка про мезальянс республіки з царизмом, тому кожний голос протесту, піднесений з їх боку проти апофеозу Каткова, повинен радувати всіх приятелів свободи і цивілізації. Першим, хто підніс такий протест був соціаліст Малон; тепер дізнаємось, що він не був одинокий, бо до нього приєднався п. Ш. Лонге з «Жюстіс», а зараз ми одержали останній номер тижневика «Le Devoir», в якому вміщена стаття, яка заслуговує всякого схвалення ще й з тієї причини, що сміливо і симпатично згадує про нашу батьківщину.

«Прізвище Каткова в Росії, – пише «Le Devoir», – означає: царизм, крайню реакцію, переслідування і сибірську каторгу. Катков все це відстоював. На протязі тридцяти років він своїм пером постійно паплюжив принципи революції, громив тих, хто їх визнає. Більше царський, ніж сам цар, вважав, що Сибір є пристановищем надто лагідним для давніх його приятелів. Був він учнем великого Шеллінга; пізніше відрікся своїх принципів як і товаришів, а зненавидівши до крайності всяку політичну і релігійну свободу, став ненаситним у жертвах.

Всі знають, як він заохочував Муравйова до жахливих репресій проти поляків; зґвалтовані і задушені жінки, діти вбивані в лоні матерів, пожарища і поліція в кожному куточку Польщі. Муравйов кинувся на Польщу, як нищівний ураган, грабуючи, вбиваючи, спалюючи. Тоді-то в Європі, і, зокрема, у французькій пресі піднісся крик жаху, і дійшов він так високо, що цар стримав Муравйова в його екстермінаційних поривах. А хто ж вважав того Муравйова ще надто лагідним і стриманим? Катков, який постійно кричав, що поляки повинні зникнути з поверхні землі, а на польській землі, коли вона стане пустинею, повинні поселитися росіяни.

Ось людина, якою Франція повинна захоплюватись. Це він ще декілька років тому був за угоду трьох імператорів, себто, за договір з німцями. Але події останніх років, а, може, царська воля, спонукали його бути лагіднішим до Франції. І цього має бути досить, щоб французькі патріоти плакали за ним? Ми не плачемо.

Що міністри змушені сумною необхідністю вести дипломатію з Росією, хай так. Але щоб такий народ, як наш, мав розраховувати на людей, які є тиранами і катами свого власного народу, цього не повинно бути, хіба що наш народ забув би про всі уроки історії і виявився б здібним кинутись в ноги будь-кому, хто повіває кривавим маревом збройної слави.

Ні, це не патріотизм, не патріотизм французів, який означав колись: тріумф права і справедливості.

Народи тільки тим великі, що приносять великі жертви в ім’я прогресу людства. Франція стоїть високо в історії своїми жертвами для відродження і свободи інших народів. Це вона захистила північ Європи перед сарацинами. Це вона перша визволилася з-під клерикалізму, це вона через свого міністра Рішельє, який був католицьким кардиналом, але французьким генієм, подала руку шведському королеві, щоб захистив протестантську Німеччину від Валленштейна, вона, нарешті, в 1792 р. проголосила свободу народів. Франція сповнила велику цивілізаційну місію, а продовження цієї справи – єдиний шлях, яким вона повинна йти далі».

Дуже цікавими є відгуки про Каткова іншої частини російської преси – не з його табору. Ось приклад. Петербурзький місячник «Вестник Европы», який вже виходить 22 роки, під редакцією п.Стасюлевича, орган помірковано-прогресивного табору, який подібний до нашого «Атенеуму», але нараховує зараз коло 18 тисяч передплатників і користується в Росії великою популярністю і впливом, не спромігся на окремий некролог для Каткова, а тільки під рубрикою «Общественная (суспільна) хроника», і то на самому кінці, зафіксував факт його смерті такими словами:

«20 червня помер у власному маєтку біля Москви М. Н. Катков, редактор «Московских ведомостей», та автор їх передових статей, які перестали появлятися від часу його хвороби. Про значення цих статей ми мали можливість постійно говорити за життя автора і тому зараз повторювати це було б зайвим. [«Вестник Европы» був і є принциповим противником Каткова, тому постійно вказував на його діяльність, як на згубну для Росії. – Прим. І. Ф.] Справжня оцінка такої діяльності завжди належить не до епохи діяча, а до тієї, в якій доведеться збирати плоди його діяльності. Зрештою, ще при його житті, виникли сумніви щодо корисності цієї діяльності, і, якщо вірити газетам, які стояли близько до редакції «Московских ведомостей», самою причиною прискорення його хвороби було те, що під час останньої його подорожі до Петербурга, «до фізичних терпінь приєдналося моральне пригноблення» («Вестник Европы», серпень, стор. 905).

І тільки… Правда, трохи замало, як на такого, за яким, на думку пана Л. Мільруа, «Росія і Франція в траурі», за тим «могутнім патріотом», голос якого «відбивався голосною луною в умах сходу і заходу», за тим «великим серцем, що перестало битися». О! Справді було воно велике: через нього тисячі російської молоді помандрували і мандрують в Сибір, на каторги… Через його денунціації європейського масштабу економіст, а заразом публіцист Чернишевський провів 20 років на каторзі. Але це з «патріотизму», це була «благородна» денунціація – не правда ж, пане Мільруа і панове чехи?

«Вестник Европы», який кожному видатнішому діячеві своєї батьківщини присвячує вичерпні некрологи, не вважав своїм обов’язком спромогтись для Каткова на щось іншого, крім найзвичайнішої згадки про його смерть в кінці рубрики, де вміщалися замітки, на зразок, «Сьогодні помер такий-то злочинець, який окрадав своє село». Але тільки той, хто знає добре російські відносини, хто знає, який вплив мав Катков на урядові сфери Росії, зрозуміє значення подібного вчинку.

«Вестник Европы» мав і має в числі своїх постійних співпрацівників найвизначніших представників російського суспільства. Досить нагадати такі прізвища, як письменники: І. Тургенев і Л. Толстой, геніальний сатирик Салтиков (Щедрін), Пипін, автор праці «Польське питання в російській літературі» тощо. У «Вестнику Европы» російською мовою друкує також свої праці В. Спасович. Нехай панове чехи звернуть увагу ще й на те, що прогресивніша частина російського суспільства не має тепер свого органу в Росії, тому що редагований названим Салтиковим (Щедріним) місячник «Отечественные записки», який, за даними 1880 – 1881 р., мав 25 тисяч передплатників, декілька років тому уряд заборонив видавати і тому свого «надгробного слова» сказати Каткову не може.

Зрозумійте, панове чехи, що, коли хочете єднатися з Росією, то, якщо ви не втратили людської гідності, можете єднатися тільки з тією благороднішою частиною російського суспільства, словом, з Росією Тургенева, Салтикова, Чернишевського, Добролюбова, Писарєва і т. д., а не з Росією Мещерського, Суворіна і Каткова, орган яких «Московские ведомости» Салтиков у своїй сатирі дотепно назвав «помои», тобто помиї.

Знайте, що слова «Катков», «катковщина» в Росії вживають як образу, що в кожній російській студентській читальні, де розпоряджаються студенти самі, органи Каткова «Московские ведомости» і «Русский вестник» викидають, що вважати Каткова представником цілої Росії, це значить не мати найменшого уявлення про Росію і смертельно ображати значну частину російського суспільства.

Був у Росії інший діяч, відомий Аксаков. До його діяльності прогресивна частина російського суспільства також відносилась вороже, але вважала його чесною людиною, яку за гроші купити не можна. В Росії на кожному кроці можна зустрітись з подібним висловом: «Аксаков честный человек, но узколоб, Катков – сволочь». (Аксаков порядна людина, тільки обмежений, але Катков – то погань.)


Примітки

Вперше без підпису надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski» під назвою «Do wiadomości pp. Czechów», 1887, 18 серпня.

Подається за першодруком в українському перекладі.

Дерулед Поль (1846 – 1914) – французький політичний діяч і літератор реакційного напряму, учасник придушення Паризької Комуни, організатор і лідер шовіністичної «Ліги патріотів» (1882 – 1889).

Малон Бенуа (1841 – 1893) – французький дрібнобуржуазний соціаліст, один з лідерів правого крила французької Робітничої партії, вів запеклу боротьбу проти марксистського ядра цієї партії.

Лонге Шарль (1839 – 1903) – французький журналіст і політичний діяч, в квітні 1871 р. вибраний членом Паризької Комуни, чоловік дочки К. Маркса – Женні. у 1871 – 1880 рр. викладав французьку літературу в Оксфорді.

Шеллінг Фрідріх Вільгельм (1775 – 1854) – німецький філософ, представник німецького класичного ідеалізму, один із засновників ірраціоналізму.

Муравйов Михайло Миколайович (1796 – 1866) – граф, російський державний діяч, генерал, учасник Вітчизняної війни 1812 р. Брав участь у декабристському русі, 1821 р. відійшов від нього. Придушував польське повстання 1863 р. в Литві та Білорусії, за що в народі одержав прізвисько «вішателя».

Рішельє Арман Жан дю Плессі (1585 – 1642) – французький державний діяч, ідеолог абсолютизму, з 1622 р. кардинал, з 1624 – перший міністр короля Людовіка XIII, фактичний правитель Франції.

Валленштейн, Вальдштейн Альбрехт (1583 – 1634) – німецький полководець чеського походження, імперський головнокомандуючий у Тридцятилітній війні (1618 – 1648).

«Вестник Европы» – російський щомісячний літературно-політичний журнал ліберально-буржуазного напряму. Виходив в Петербурзі в 1866 – 1918 рр. Редактор М. М. Стасюлевич (до 1908 р.).

«Московские ведомости» – російська газета, виходила в Москві з 1756 до 1917 р. В 1863 – 1887 рр. виходила під редакцією М. Н. Каткова і мала реакційний характер.

Мещерський Володимир Петрович (1839 – 1914) – російський письменник та публіцист реакційного напряму, виступав не тільки проти революційного руху, але навіть проти ліберальних реформ, був близький до придворних кіл.

Суворін Олексій Сергійович (1834 – 1912) – російський журналіст і видавець. З 1876 р. – власник газети «Новое время».

Аксаков Іван Сергійович (1823 – 1886) – російський публіцист та громадський діяч ліберально-буржуазного напряму, слов’янофіл.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 487 – 490.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 924

Модифіковано : 26.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.