Йоіль, гл[ава] 2

Переклад Івана Франка

Заграйте в труби на Сіон-горі,

Най звуком їх гора свята лунає!

Най весь народ збігаєсь і тремтить,

Бо день Господень близький наступає –

День сумерку і темноти,

В густі понурі хмари вкритий!

Мов ранна мгла, так наляга на гори

Могуче плем’я, без числа,

Якого досі не бувало,

Якого і по нім не буде

В часах будущих поколінь.

Поперед ним огонь все пожирає,

А позад нього полум’я палає;

Край перед ним був, наче райський сад,

А після нього став суха пустиня,

В котрій він навіть кришки не лишив.

Поглянь на них: здаєсь, табун біжить,

Немов кіннота кидаєсь до бою;

Коли підскакують – то чути шум,

Немов від колісниць на висоті.

Мов траск огню, що стерні пожирає,

Мов брязкіт орд оружних, що в ряди

Стають до бою.

Коли зближаються – весь люд тремтить,

Всі лиця бліднуть. Як наїздники,

Вони штурмують. Як войовники,

Вдираються на мури. Всякий прямо

Наперед пре, не збочує з дороги;

Ніхто набік не відтиска сусіда,

А кождий своїм шляхом поспішає.

На стріли насліпо вони валять,

Ряди їх не мішаються від того,

Обсіли город, перелазять мур,

До хат товпляться, вікнами пролазять,

Немов злодії.

Земля під ними стугонить,

Здрогаєсь твердь небесна.

І сонце й місяць меркотять,

І блеск свій тратять зорі,

І глас Єгови розлягаєсь

Поперед їх рядами:

Бо се ж Його післанці безчисленні,

Могучі слуги замислів Його.

О, як страшний, великий день Господній!

Хто буде в силі пережить його?

6/ХІІ 1886

Примітки

Міститься у фонді рукописів І. Франка в зошиті JSfe 195, арк. 49 – 48 зворот (нумерація з кінця зошита). Повний заголовок: Йоіль, гл. II, зач[ини] 1 – 11. Датування: 6/ХІІ 1886.

Твір є початком перекладу Книги Пророка Йоіля, глави 2, вірші 1 – 11. Очевидно, Франко вважав, що перекладений ним фрагмент може сприйматися як окремий самостійний твір, об’єднаний певною художньою думкою та відповідним пафосом. Опосередковано на користь доведення такого припущення свідчить те, що в кінці тексту фрагмента проставлена дата на позначення поетом часу своєї перекладацької роботи.

Йоіль – один із так званих малих пророків Біблії, історична особа; проповідував в Юдеї. Належав до коліна Рувимового, був сином Вафуїла (Петуїла), народився й похований у Вефероні (Беф-Орон, приблизно за 20 км на північний захід від Єрусалима). Згідно з одним напрямком інтерпретації, Йоіль проповідував у перші роки царювання Озії (Азарії, VIII – VII ст. до н. е.). У своєму пророцтві вказував на зовнішню небезпеку для Юдеї – появу нового ворога (це могли бути військові сили відродженої і зміцненої Ассирії, що тоді вже з Півночі наблизилися до Палестини і мали сутички з Ізраїльським царством, або ж перші загони скіфів, що нападали на Ассирію). Згідно з іншою інтерпретацією – та відповідно з іншими образними акцентами перекладу – Йоіль пророкував уже в часи після вавилонського полону, у період перського або й грецького домінування, а те страшне «військо», яке у 2-й главі Йоіля надсилає на опоганену Юдею Бог – не що інше, як тьма-тьменна сарани (засобів боротьби з якою юдеї не знали). Надію на відвернення загрози та кінцеву перемогу в боротьбі народів «синів Юди та Єрусалиму» (Гл. 4. В. 6) Йоіль бачить у зверненні до того Бога, який, за його переконанням, був справжнім їхнім Богом (але від якого в часи Йоіля юдеями здійснювалися неодноразові відступи на користь богів інших племен і народів).

Книга Пророка Йоіля, за спостереженнями багатьох дослідників, належить до тих творів Біблії, які вирізняє посилена образність та експресія. Франко безперечно, дотримуючись другої із названих інтерпретацій, переклав одне з найбільш поетичних місць цієї книги – гротескно-гіперболізований опис нашестя сарани на території юдейського пограниччя.

Публікується вперше, за вказаним автографом.

Сіон-гора – південна височина в тогочасних межах Єрусалима, з часів Давида – давнє місце служіння Богові. Храм Соломона, побудований, власне, на горі Моріа, також одержав назву храму на Сіоні. Узагальнювально-прозивну фунцію ім’я Сіон зберегло за собою й пізніше в гебрейській етнонімії (народ Сіону, Бог на Сіоні тощо).

…глас Єгови… – Імовірно, Йоіль міг мати на увазі саме це ім’я (епітет) Бога, проте в канонічних перекладах Біблії воно в Книзі Пророка Йоіля не зазначено. За однією з версій пізніших інтерпретаторів, Йоіль виступав речником Бога, мисленого не в ролі Єгови, а в ролі Саваофа (див.: Мифы народов мира: В 2 т. – М., 1991. – С. 111).

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 369 – 370.