Тарахкавка

Біллі Боян

Переклад Івана Франка

Замість фейлетону

[Отсю гумористичну розвідку беремо з новорічного числа віденської часописі «Die Zeit». – [Іван Франко].]

Розуміється, не думаю про добродушну зоологічну гадюку-тарахкавку, що страшним тарахканням заповідає необачному мандрівцеві свою близькість, поки його своїми лагідними обіймами вирядить на той світ. Маю на думці ту панночку при машині до писання, що тарахкає по своїх клавішах, – рід далеко небезпечніший, бо ще має славу зовсім нешкідливого, хоча рік річно пожирає немало жертв. Її природна історія ще не написана.

Як новочасний біолог я хочу зробити спробу, та прошу заздалегідь вибачити мені, бо се ж я, так сказати дослівно, вступаю на дівочий терен. Тарахкавка пробуває залюбки в темних, штучним світлом осяяних печерах. Делікатно їх називаємо «бюро». Трапляються різні її відміни: великі і малі, заживні і худі, однобарвні і дзяпканисті.

У всіх тих відмін спільне одно: виглядають невинно і зовсім не кусаються. Аж коли сядуть за письменною машиною і почнуть тарахкотіти, вся їх істота відміняється раптово. Апатичний досі погляд набирає життя й огню, гнучка фігурка згинається мов до скоку, і вона робиться кровожадним хижаком, якого я хочу описати ось тут. Всі здобутки сучасної техніки вона присвоїла собі. Тарахкаючи і пишучи, вона вміє в короткім часі оглушити свою жертву, обрати її з ясного розуму, так що вона робиться її легкою здобиччю.

Тарахкавка – се живий доказ на те, що боротьба за існування все ще ведеться по Дарвіновим принципам. Усе ще добираються найліпші. Які смішні були побоювання тих немногих ворогів людей та дівчат, що від жіночої емансипації ждали кінця любові й людського роду! Жінка зробиться самостійною, – доказували вони, – не потребуватиме мужчини, зуміє сама удержати себе; так розминеться з метою, яку назначила їй природа, – стати жінкою й матір’ю. А вийшло зовсім навпаки.

Нові часи змусили дівчину зарані оглядатися за заробітком, завели її в різні бюра, де вона стикається з мужчинами. І найчастіше таке бюро – дорога до аналоя. Так дівчата вміють у таємнім теплі інтимного співжиття збудити найскритіші інстинкти, показати себе з такої корисної сторони, що кінець кінцем як не сей, то другий уляже силі спокуси і поверне жертву емансипації до її властивого призвання.

З усіх жіночих ремесел, які витворив найновіший час, заняття тарахкавкою найліпше платне і ворожить найпевніший успіх. Між мужеським духом, зайнятим диктуванням, і тарахкавкою витворяється незабаром інтимний зв’язок, якесь обопільне зрозуміння, що може довести до тіснішого зближення. Як тяжко було колись письменникові, що мав нечітке письмо, дати себе пізнати сучасним швидше, ніж його надруковано. Навіть коли зважився диктувати писареві, то його брала нетерплячка із-за повільності, з якою його крилаті думи мусили шкутильгати за писарською рукою.

А при стенограмах знов навпаки: ось перед ним сидить стенографіст зі своєю дідьчою скорістю 150 слів на мінуту і жадібно підхапує кожде його слово та закріплює його в тих гієрогліфічних карлючках XIX в. Ледве-не-ледве тюпає думка за немилосердно поквапним олівцем. Машина до писання віднайшла, власне, сю ідеальну скорість, якої потребує новочасний чоловік, щоб зібрати свої думки і дати їм відповідний вислів. Вона без вагання друкує його думки.

Бували, а то ще й досі бувають стенографи, що не вміють відчитати своїх стенограмів і при помочі охочої фантазії краще або поганіше латають прогалини в своїм писанні. Не те тарахкавка! Терпеливо стежить вона за нашими словами і, окрім деяких дрібних збочень, у яких жіноча істота виявляє себе вічним ворогом орфографії та граматики, окрім деяких інтерпункцій, що відповідають більше потребі писарки, ніж літературним правилам, знайде творець своє діло зложене в досить незміненій формі.

Ну, певно, не кождий ум і не кожда тарахкавка доберуться до пари. Мусить прийти між обома до певного духовного контакту; тарахкавка мусить, крім механічної праці, втягтися в «духове травлення»! І тут, власне, лежить велика небезпека тарахкавки. Настояща тарахкавка зробиться свойому пану необхідно потрібною. Пускає в гру свій дотеп, свою критику і свою жіночу вдачу.

Вона ж – перша авдиторія, на якій артист випробовує свій твір. Пишучи сам, він, бувало, сидів одинокий, даремно визираючи якої живої душі, якій би міг подати до оцінки свій найновіший твір. А тепер має в тарахкавці, так сказати, живе перо, яке кождої хвилі готове виявити йому вилив, який матиме його твір на читачів. Коли при гуморесці вона зо сміху не може писати далі, то вже ж його успіх певний; а коли кінцем чорного фартушка втирає собі сльозиночку з ока, то він уже певний, що зворушить усі жіночі серця. Коли вона рознервується і починає поспішати, то він обчислює холоднокровно, що вона зацікавлена і жде кінця, що то там сталося. Одним словом, тарахкавка сповняє службу акушерки при народженні твору штуки.

Та ба, тарахкавка така хитра і підступна, що не задовольняється сією, певне, немаловажною діяльністю. Вона починає підбивати нею свого «диктатора».

Се дуже небезпечний момент. Мужеський ум почуває нараз індивідуальні різниці між різними тарахкавками і приліпляється до одної, про яку міркує, що її душа з його душею найкраще сходяться до ладу.

Тепер події летять усім тягарем свого тяготіния. При тім зовсім байдуже, чи тарахкавка пише рахунки, купецькі листи, контові виписки, новели, поезії, драми, фейлетони, плани, кошториси чи запросини. Мужчина мусить дійти до того зрозуміння, що отся тарахкавка, власне, – одинока женщина, яка гаразд розуміє його, на яку він може здатися і з якою йому найкраще працюється. А тим часом мама-природа наділила згадану тарахкавку всякими тілесними прикметами, що то їх Шопенгауер, який, на жаль, не знав іще ніякої тарахкавки, котра була вилічила його з його песимізму, назвав тріскучим ефектом природи. Але що мають ті блискучі прикмети спільного з умом?

Нема більшої небезпеки для свободи мужчини, ніж знайти женщину, що виявляє душевний настрій, згідний з його власним. Тоді ум творить міцний міст, по якім усі її фізичні принади гуртом набігають у його нутро і штурмом здобувають його. В тій стадії мужчина починає нараз цікавитися зверхнім виглядом тарахкавки. Хіба ж він мав досі таку легку нагоду безкарно так довго витріщати очі на жіноче сотворіння?

Мимоволі він оглядає тарахкавку з усіх боків, поки його ум займається згаданими вище «новелами, драмами, конторськими витягами та рахунками». Найбільше він бачить її в профілі. А се особливо небезпечне. Коли хто занадто довго придивляється дамі збоку, то переважно вона вже трапила його в саму середину. І ось, диктуючи, він вдивляється в чудову лінію її наперед похиленого тіла, причім раптово в його нутрі будиться давно бажане зрозуміння для тої лінії.

Він завважує гарно загнуті контури її багатого волосся, правильні обриси її ніжного вушка, легко-випукле заокруглення її м’якого, як оксамит, підборіддя, тонкий рисунок її усточок, а коли вона нараз обернеться і зирне йому в очі своїм блискучим зором, то він чує себе пораженим, ув’язненим, покореним.

З острахом читали ми ще дітьми про гадюку, яка своїм зором так гіпнотизує бідну пташину, що вона стоїть безпомічно, нерухомо і терпливо дає пожерти себе. Новочасна тарахкавка робить так само. Не тепер, то в четвер сидітиме перед нею мужчина, ганебно упокорений, обідраний із власної волі, не здібний рушитися з місця, і впирає очі в тарахкавку. Тарахкавка знає: тепер рішається її доля. Коли тепер цапне і вхопить його в свої смертовбійчі обійми, то свобода мужчини в її обіймах спустить остатні содухи.

Отсей з біологічною вірністю описаний процес повторяється безліч разів у році; не знати, властиво, хто більше тарахкає, чи бузьки під небесами, чи машини, яких тюк-тюк-тюк говорить про надії їх властительок. Але се не диво, коли в часописях майже день у день повно звісток про величезне розповсюдження тарахкавок. І не диво, коли сьогодні чуємо, що звісний поет, відомий прообраз літературного бурлаки, тихесенько оженився, а завтра довідуємося, що його муза – се тарахкавка, яку він узяв собі в монополь для домашнього вжитку; сьогодні чуємо з дивом, що директор банку оженився з бідною дівчиною, а завтра прочитаємо чорне на білім, що се була та сама панночка, якій він щодень по пару годин диктував у машину.

Мужчини, отямтеся, поки не буде запізно! Адвокати, редактори, поети, директори банків, секційні радники, міністри, будівничі, стережіться своїх тарахкавок! Хіба що маєте в домі кождий свою гадюку, яка й без машини натарахкає вам стільки, що ви проти сеї отрути зробилися недоступні, Хіба що у вас нема змислу до лінії і вічної жіночности! Тікайте заздалегідь до єдино спасенного напряму – машинових писарів, а то буде по вас!

Ви думаєте собі: «А що, якби отся тарахкавка так і все життя тарахкала мені свою веселу мелодію? Вона ж не кусається і блискавкою підхапує мої думки? Ну що, якби?..» Отож-то в тім і небезпека, що тарахкавка – правдива гадюка; властиво, нічим не різниться від інших гадюк. Свою мету вона осягнула, пожерла свою жертву і лежатиме далі без руху. Вона не захоче більше тарахкати, а хоче бути звичайною гадюкою, як усі її сестри. А коли її жертва доконче хоче слухати тарахкання, то нехай собі справить іншу тарахкавку. Вона натарахкалася вже досить і хоче мати спокій.

Примітки

Назва оригіналу: «Die Klapperschlange».

Вперше надруковано: ЛНВ. – 1907. – Т. 37. – Кн. 1. – С. 140 – 144. Підп. перекладача: Переклав Ів. Ф. Джерело перекладу зазначено у Франковій примітці: «Отсю гумористичну розвідку беремо з новорічного числа віденської часописі «Die Zeit»» (с. 140). І. Франко скористався публікацією: Bojan Willi. Die Klapperschlange // Die Zeit. Morgenausgabe. – 1906. – 30. Dezember. – Sonntag. – 5. Jahr. – N 1533. – S. 5. Надруковано під рубрикою «Wiener Neuigkeiten». «Die Zeit» – щоденна газета, виходила у Відні в 1862 – 1919 рр.

Подається за першодруком.

Біллі Боян (Віллі; Willy Bojan) – псевдонім австрійського психоаналітика Вільгельма Штекеля (Stekel; 18.03.1868, с. Боян на Буковині, звідси псевдонім, – 25.06.1940, Лондон), інший псевдонім – Dr. Serenus. За походженням – буковинський єврей. Визначний представник раннього психоаналітичного руху у Відні (коло 3. Фройда), співзасновник Віденського психоаналітичного товариства. Принагідно виступав як публіцист у віденській пресі, автор численних фахових дописів із психоаналізу.

Тарахкавка – народна назва отруйних гримучникових змій. Вони мають своєрідний роговий щиток на кінці хвоста, який не відпадає при їх линянні. Перед нападом видають специфічний тріскучий звук, від чого й дістали назву гримучих.

Дарвінові принципи – йдеться про концепцію природного добору, викладену англійським природодослідником Чарлзом Дарвіном (1809 – 1882) у працях «Походження видів шляхом природного добору, або Збереження обраних порід у боротьбі за життя» (1859) та «Походження людини і статевий добір» (1871).

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 308 – 312.