Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Переклади / 1914 р. / Геракл у колисці

Геракл у колисці

Теокріт

Переклад Івана Франка

Десятимісячним раз узяла мідеянка Геракла,

Також Іфікла, що лиш одну ніч по нім з неї родився,

Їх обох мати Алкмена взяла, накормила й скупала

Й ситих поклала на щит Птеролая великий, спижевий,

Що його Амфітріон здобув, вбитого зброю препишну.

Злегка погладивши хлопців обох головки, рекла мати:

«Спіть, мої дітоньки, спіть! І нехай сон солодкий вам буде!

Спіть, мої душеньки, враз, такі дужі оба й веселенькі!

Най супокійна вам ніч буде й раннє світання спокійне!»

Мовила сеє, колишучи щит величезний, і хлопці поснули.

Та як опівночі Віз повернувся до заходу дишлом

До Оріона, що там собі плечі здіймає над море, –

Глянь, дві потвори страшні надігнала спокусниця Гера:

Дві величезні змії темно-синіми звоями в’ються

Аж на широкий поріг, де порожні одвірки при вході

В залу загули, грозячи у колисці пожерти Геракла.

Совгаючися в покій на своїх кровожадних черевах,

Ось по долівці повзуть. Якісь огники несамовиті

Блискають їм із очей, а з пащек тече люта отрута.

А як зблизили вони язикаті пащеки до хлопців,

Раптом всезнавець Зевес побудив їх; Алкменині діти

Попрокидались зі сну, і кімнату осяяло світло.

Зверещав тут Іфікл, як побачив потвори страшливі

Понад окрайцем щита та їхні наставлені зуби,

Скрикнув і копати став ноженятами вовняну джергу,

Тріплючись, мов би втікати хотів. Та Геракл простер руки

Сміло до змій і схватив їх відразу, неначе кліщами,

Міцно за шиї якраз там, де сили страшної отрути

Містяться в лютих гадюк, яких навіть богове бояться.

Ті обкрутили як стій величезними звоями хлопця,

Ще цицькового, запізнений плід, що до няньки не

плакав ніколи…

Знов розкрутились вони, знемагаючи в кості хребтовій,

Тільки вилися чимдуж, аби вирваться з тисків дитячих.

Вчула Алкмена той крик дітський і пробудилася перша:

«Встань, Амфітріоне, встань! Мені чулося тут щось страшенне!

Встань лише й не надівай ті нічнії сандалі на ноги!

Чи ти не чуєш дітей, як молодший кричав проразливо?

І чи не бачиш, як тут у темряві нічній усі стіни

В ясному блиску горять, мов у сяєві раннього світла?

Вір мені, в домі твоїм, любий, коїться щось незвичайне».

Так вона [мовила]; й скочив ураз чоловік, слова тії почувши,

Зараз же вхопив і меч той коштовний, що раз у раз висів

Край узголов’я його на гвіздку при постелі кедровій,

Другою піхву узяв, із слонової зроблену кості.

В ту мить темрява густа залягла знов простору домівку,

Він тоді слугам гукнув, що будилися важко спросоння:

«Швидко огню принесіть та світіть! Добувайте з огнища!

Люди, агей! Відчиніть також засуви в дверях негайно!»

«Слуги, вставайте, агей! Сам пан кличе.

Вставайте! Вставайте!» –

Так закричала стара фінікійка, що спала при жорнах.

Скоро ввійшли парубки зі скіпками горючими тлумно

І зароїлася вся зала від збіговища прудкого.

Та як Геракла вони вздріли, що ще ссав цицьку, й потвори

Лютії дві в рученятах держав, постискавши їх міцно,

Скрикнули з жаху всі враз. Але хлопчик, піднявши потвори

Вгору, вітцю показав Амфітріону й в радості дітськіи

Вискочив і засміявсь і вітцю перед ноги покинув

Змії обі велетенські, що їх позадушував насмерть.

Мати ж Алкмена як стій до грудей материнських Іфікла

Тут приложила, що весь був поблід і в нестямі зі страху.

Другого ж Амфітріон сам поклав під покров із тонкої

Вовни ягнячої, й аж тоді сам на спочинок удався.

Тричі когут проспівав вже шаріюче раннє світання,

А вже Алкмена як стій велить кликати віщого знавця,

Того Тейрезія, щоб сповістити йому нове чудо

І зажадать, щоб відкрив, яка доля чекає дитину.

«Не закривай, хоч би що й найсумніше боги нам судили,

Передо мною з ляку! Адже людям зовсім неможливо

Те обминути, що їм напрядає судьбова богиня.

Що ж сина мойого жде, се я рада дізнаться від тебе».

Так прорекла королева, а той відмовляє їй ось що:

«Радуйся, жінко, героєва мати, насіння Персея!

Радуйся й твердо вповай, що будуще добра дасть багато.

Світлом тим любим клянусь, що давно в очах моїх погасло.

Буде колись не одна ахаянка звивать на колінах

Пряжу м’якую під ніч і співать ім’я й славу Алкмені.

З подивом чтитимуть теж тебе Аргоса пишнії доні,

Бо такий муж буде син твій, герой, широчезний у грудях,

Що підійметься колись аж у звіздами встелене небо,

Л його силі ні звір, ні з людей ніхто не дорівняє.

Він доконає дванадцять робіт трудових і осяде

В Замку Зевеса, коли його тіло згорить у трахінських

Полум’ях. Зятем тоді стане він у безсмертних, що нині

Змії послали оті, аби згладить його ще в колисці.

Прийде колись іще день, що й оленя в логві свойому

Вовк острозубий глядіть буде без пажирливої згаги.

Але ти, жінко, вели наготовити в попелі жару,

Дров наносити сухих або з глогу, або ж із тернини,

Также з ожин та навіяних вітром бадиль будякових,

І обі змії спали на огні з тих ломак охаблених

В самую північ, коли твого сина заїсти хотіли.

Вранці служачим дівкам вели попіл із них позбирати,

Винеси геть за ріку та розвій його понад границю

З скелі стрімкої, потім ані раз назад не обертайся

Та повертай у свій дім. Потім треба взять чистої сірки,

Двір обкурити увесь і солоною потім водою

Весь окропить по звичаю й мітлою з берези

Скрізь обмести. А тоді принесіть Зевесові в жертву

Ви кабана; аби все вам щастив ворогів побіджати».

Так сказав і, відвернувшися, з крісла з слонової кості

Вийшов Тейрезій в свій дім, під вагою старих літ похилий.

А Геракл ріс, наче та буйна парість в саду під очима

Матері й звався вже він сином Амфітріона Аргейця.

Знати письмо вчив його старий Лін, син Аполлона,

З роду геройського, що доглядав його днями й ночами,

Потім летючії стріли пускать із нап’ятого лука –

Еврит, від батька властитель левад і вигонів широких.

Але співати навчав і до гри на кіфарі буковій

Руки обидві вправляв Еумолп, син Філаммона бравий.

Але як у боротьбі, підставляючи ногу, валити

Штучно аргівських борців і як биться в кулачному бою

У перев’язках ремінних і як інші, враз валячися на землю,

Штучно вдарять кулаком і борецькі виконувать рухи,

Все те взнав він від Гарпаліка із Фанота, що сином

Гермеса був непоборним; ніхто вже, здалека від нього

Глянувши, зміряться з ним не поважився в грищі борецькім –

Так грізний був його зір і понурі, наморщені брови.

Та кінський супряг гонить і довкола мети без похибу

Вмить обігнать, зберігаючи осі й колеса від злому,

Сього сам Амфітріон учив сина по-батьківськи й дружно,

Бо він багато й не раз надгород за шпаркі перегони

В Аргосі кіньми багатому, брав, не поносячи шкоди

В упряжі, що все ціла була, аж як зогнило реміння.

Але як спис наставлять і, на плечі закинувши щит свій,

Вдарить противника й ран бойових уникати, ватагу

Порядкувать, зміркувать під час нападу засідку вражу

І як у бою справлять та командувать кінних і піших,

Сього вчив Кастор його Гіпполенко, що з Аргоса вийшов,

Як ту країну забрав через спадок Тидей з винницями,

Що полишив їх Адраст і всю в’їжджену ту Арголіду.

Жаден із полубогів, скільки їх було, Кастору тому

Не дорівняв у битвах, поки старість його не здоліла.

Так Амфітріонів син виростав при коханій мамі.

Спав усе син біля боку вітця, а простерта під ними

Шкіра львина була їм пожадана й улюблена постіль.

Їв він печеню в обід і з’їдав годний бохонець хліба,

Печений робом дорійським, що був виноградарю вистав

На цілий день, але в день їв немного холодної страви.

Проста й одежа була, що лише до колін досягала.

Писано 7 – 8 січня 1914.


Примітки

Геракл у колисці – XXIV ідилія Теокріта. її назва в оригіналі – «Геракленя» (грецьке «Геракліскос»).

Мідеянка – мати Геракла Алкмена, дочка Електріона, що царював у місті Мідеї в країні Арголіді на Пелопоннесі.

Птеролай, чи Птерелай, Птерелас – син Тафія, царя острова Тафоса. РІого шит став воєнною здобиччю Амфітріона завдяки тому, що дочка Птерелая викрала в нього з голови золотий волос як «джерело» безсмертя. Амфітріон після здобутої перемоги подарував острів Тафос своїм помічникам Кефалові та Гелеєві.

Та як опівночі Віз повернувся до заходу дишлем… – Ідеться про сузір’я Великої Ведмедиці.

Він доконає дванадцять робіт трудових і осяде в замку Зевеса, коли його тіло згорить у трахінських полум’ях… – тобто Геракл виконає дванадцять подвигів, а коли помре, його тіло буде спалене в містечку Трахіні, після чого Зевс візьме героя на Олімп як безсмертного (пор. трагедію Софокла «Трахінянки»).

Еумолп – сучасна форма – Евмолп, учитель Геракла.

…Від Гарпаліка із Фанот а… – Ідеться про сина Гермеса, родом із Фанота, чи Фанотеї – міста в Фокіді в середній Греції.

Кастор – один із діоскурів-вершників, що в давньогрецькій міфології вважалися божествами-покровителями спорту і мореплавства.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 529 – 533.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 91

Модифіковано : 28.09.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.