«Чи бач, на моїм стало, гарна крале…»

Іван Франко

Чи бач, на моїм стало, гарна крале!

Спасаючись з розбитого судна,

Посеред хвиль бушуючих, ревучих

Боровся я між смертю і життям,

Слабий, продроглий і тривоги повний.

З-посеред шуму хвиль безсильні руки

Я простягав до білої скали,

Що гордо, твердо шпиль свій піднімала

Над клекочущим пеклом.

Я молив

Її очима, стоном, не словами

О захист, о опору. Та куди там!

Окружена шипучим валом піни

І млою бризгів водяних, в котрих

Ламалось сонячне проміння й грало

Веселкою, пишалася вона

В тім строю брильянтовім, і зирнула

Згори на бідного плавця, і, усміхнувшись,

Сказала: «Тут не надійся нічого!»

Та ні, на моїм стало, гарна крале!

Плавець, хоч горем битий і безсильний,

Не потонув, а вибрався на сушу.

І з серця свого найглибших глибин

Він видобув могуче, остре слово

І вбив його в твою скальную грудь,

В твоє скальнеє серце. І довіку

Ти не забудеш бідного плавця.

І взір його, благаючий, безсильний,

Стоятиме важким докором вічним

Перед твоєю вбогою душею,

Як споминка утраченої долі,

Несповненого доброго учинку.

Отсе моя поб[іда], гарна крале!

27/XI 87

Примітки

Вперше надруковано М. Возняком у кн.: «Іван Франко», 1926, с. 241 – 242.

Подається за автографом (ф. 3, № 206, с. 32).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 402.