Військо тіней
Іван Франко
Воєнна пригода 3 р. 1167
Пішов Володар Глібович
На Полоцьк воювати;
Пішов Всеслав Василькович
Із мужами полоцькими
Супроти нього стати.
Володар же, дізнавшися,
Що виступа Всеслав,
Не дав йому зладнатися,
Із силами зібратися
Полкам його не дав.
Зненацька вдаривши на них,
Багато їх побив,
Ще більше у полон побрав,
І села їх палив та драв,
Шкід много їм робив.
Всеслав же скоро зміркував,
Що справа дуже кепська,
Що міг, дружини позбирав
І рушив до Вітебська,
В Давида Ростиславича
Він помочі благав.
Всеслав у Полоцьк увійшов,
Грізним тим полочанам
Присяг і хрест поцілував,
Що буде берегти їх прав
І буде добрим паном.
Та скоро запевнив себе,
Що з ними певна справа,
Він рушив на Вітебськ проти
Давида та Всеслава,
Щоб з ними до кінця дійти.
Прийшовши над ріку, що край
Вітебська обливає,
Став визивать до бою їх,
Але Давид, немов на сміх,
На бій не виступає.
Ріка – глубінь, мостів нема,
Перебрести нікуди.
«Чому Давид на бій не йде?» –
«Від брата помочі він жде», –
Місцеві кажуть люди.
Був у Давида брат Роман,
І був він князь Смоленський, –
Його то звали і смольнян,
Не спішачи до бою й ран,
Давид чекав день-денський.
Аж раз опівночі було
Страшне, велике диво:
Від вечора ревло, гуло,
Гриміло, й блискало, й мело,
Аж раптом стихло живо.
Ряд за рядом, ряд за рядом,
Мов хвилі над рікою,
Помалу, мов з важким трудом,
На конях військо йде ладом
Над корчами й над осокою.
І тягнеться через ріку
Понад бурливі хвилі,
Немов Володаря полки
Приперти хоче до ріки
Валом на штири милі.
І наглий страх напав на всі
Володареві вої;
Ніхто не спав, а кождий ждав
Того, про що й не погадав, –
Руки холодної, мертвої.
І мовили Володарю
Ті, що при нім стояли:
«Чого ждеш, княже? Хочеш ждать
На те, чого ми ждали?
Ногам би радше знати дать!
Се військо йде Романове,
А там Давид чатує.
Сей до ріки притисне нас,
Той гріб нам у воді зготує.
Пропала наша справа всує!»
Тепер Володар зміркував,
Що справа справді кепська,
П’ятами швидко накивав.
Тікаючи з Вітебська.
Лиш страх сліпий за ним гонив,
А з війська тіней не зронив
Ніхто ані одного слова.
Воно повітрям потягло,
Невідомо куди пішло,
Немов розвіяна полова.
А вранці вигледів Давид,
Що втік Володар від облоги,
Пустив йому погоню в слід,
А він – дай боже ноги.
Погнав його дружину страх
По болотах та по лісах,
Там вітебщани й побрали
В полон усіх, що ще жили, –
Всеслава в Полоцьк привели
Й веселої музики звали.
22 – 25/XI [1914]
Примітки
Друкується вперше за автографом (ф. 3, № 232, с. 167 – 168).
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 376 – 379.