Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

11. Притча про піст

Іван Франко

Раз цар один на ловах заблудився

Посеред гір і не було нікого

При нім, щоб з ним хоч словом обмінився.

І зголоднів. А мав з собою много

Їди, та страва в рот йому не йшла,

Бо він обідать звик серед шумного

Кружка жінок і слуг. Та ось з села

Далекого пастух іде до стада,

І стежка повз царя його вела.

І цар зрадів. «А ось мені розрада!»

І крикнув пастуху: «Здоров був, брате!

Будь тут мені як вся дворян громада!

Ходи, сідай зо мною враз снідати,

Бо не привик я їсти сам один». –

«Здоров був, царю! – став пастух казати. –

Не може твій покірний селянин

Снідать з тобою. Се йому не слід». –

«Не може? – скрикнув цар. – З яких причин?

«Бо запросив мене на свій обід

Ще старший цар від тебе, цар безодні,

Цар неба і землі, цар на весь світ.

Я, царю любий, піст держу сьогодні». –

«Га, добре діло! – мовив цар. – Та знай:

Я цар, оба ми втомлені, голодні…

Для мене, братику, свій піст зламай!

Снідай зо мною, завтра пость всю днину!» –

«Я радо, царю, се зроблю, лиш дай

Мені поруку певну, незрушиму,

Що доживу до завтрашнього дня,

І проживу всю днину ту, і встигну

Сповнити те, що богу винен я».

Зворушили царя слова ті пастухові.

Він мовив: «Справді, не мені рівня

Той цар, і з ним я не стою у змові,

Тобі поруки я не можу дать!

Іди й йому ти вірно встійся в слові!»

Пастух пішов, а цар сів сам снідать.


Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 80 – 82. Зберігся автограф без заголовка (ЦНБ АН УРСР, І, № 7444, арк. 11), що є варіантом притчі:

Раз цар один на ловах заблудився

Посеред гір, і не було нікого

При нім, окрім хлопчини-руженосця.

І зголоднів той цар і сів обідать,

Та щось не йшла йому до рота страва,

Бо він привик обідати не сам,

А серед шуму, гамору дворян.

Промовив цар до хлопця-руженосця:

«Піди, поклич мені кого знайдеш,

Щоби зо мною сів обід обідать».

Побіг хлопчина, пастуха веде,

Що стадо пас у близькій полонині.

«Здоров був, брате, – цар йому сказав, –

Ходи сідай обідати зо мною,

Бо не привик я їсти сам один».

«Здоров був, царю, – відповів пастух, –

З тобою я обідати не можу,

Бо запросив мене на свій обід

Ще старший цар від тебе». – «Що за цар?» –

Здивований спитав його володар.

«Сам бог, – пастух спокійно відповів, –

Я піст держу сьогодні, царю мій». –

«Га, добре діло, – мовить цар, – та нині

Для мене се зроби, зламай свій піст.

Обідай враз зо мною, а свій піст

Відпостиш завтра». – «Я готов, мій царю,

Зробити се лиш при одній умові:

Поруку вірну дай мені, що я

Діжду до завтра, та побачу ще

Те завтра й буду міг сповнити

Те, що своєму богу обіцяв!»

І вдарили царя по серцю ті

Слова, і пастуху він поклонився,

І мовив: «Правду мовиш, сину мій,

Не годен я тобі поруки дати.

Іди сповняй свій заповіт, як знаєш».

Пастух пішов, а цар нагодував

Хлопчину-руженосця та, не ївши

Нічого сам, подався в город свій.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 221 – 222, 489 – 490.