Царські слова

Іван Франко

Усім народам і по всі часи

Голосимо оцею грамотою:

«Нема вже під’яремної Руси!»

Щоб не було її, з тою метою

Ми заходились дві монархії розбить,

Мир роз[д]авить зелізною п’ятою.

Аби заставити нас полюбить,

Ми все слав’янське племя наострились

«Истинно-русскими» хоч силою зробить.

Для того треба нам, щоб славою окрились

Славні й без того наші знамена,

Щоб села та міста пожежами курились.

І щоб ніхто не пив ні водки, ні вина,

Зате земля щоб пила кров і кров –

Так много, як її лила вся давнина.

І понесуть війська мої оту любов

Мільйонами штиків і сотнями гармат

До поневолених «братушек і рабов»,

Покажуть їм вони, хто кат їх, а хто брат,

Що таке «русскій царь» і що теж «русскій Бог»,

Пізнають руську власть із-за тюремних крат,

Пізнають, що таке ісправник, що – острог,

Що – православіє й його святая сила

І що таке значить «согнуть в бараній рог».

Щоб Прикарпатська Русь ярма вже не носила,

Я не пожалую солдатів міліонів,

Ні міліард рублів. Хоч би кров прикрасила

Й сотні миль ваших там вулиць, ланів, загонів –

По сьому мусить буть. Росія мусить стать

Одна, велика, рай чиновних і шпіонів…

Одна губернія моїх губерній рад

Збільшить, та слава прогримить вселенну,

Війна страхів своїх розверзне ад,

Терпінь і стогонів розпросторить геєнну,

Аби лише я міг почуть: «Блажен єси».

Почуть зі всіх сторін у хвилю ту блаженну:

«Нема вже під’яремної Руси!»

5-6 IX.[1914]

Примітки

Вперше надруковано в кн.: З великого часу; Воєнний літературно-науковий збірник. – Львів, 1916. – С. 48 – 49.

Зберігся автограф (ф. 3, № 232, с. 161 – 164).

Темою для вірша «Царські слова» послужив маніфест головнокомандувача російських військ великого князя Миколи Миколайовича Романова, у якому проголошувалася ідея єднання всіх українських земель «на лоні матушки Росії»:

«Браття! Твориться Божий суд! Терпляче, з християнською покорою довгі роки страждав руський народ під іноземним ярмом, але її хитрістю, ні переслідуванням не вдалося зломити в ньому надій на свободу.

Як рвучкий потік несе каміння, щоб злитися з морем, так немає сили, що спинила б руський народ в його пориві до об’єднання. Нехай не буде більше поневоленої Русі! Спадщина св. Володимира, земля Ярослава Осмомисла, князів Данила і Романа, скинувши ярмо, хай піднесе прапор єдиної, великої неподільної Росії! Хай сповниться Боже Провидіння, що благословило діло збирачів Руської землі. Хай Господь допоможе своєму царственому помазанику Миколі Олександровичу, імператору всієї Росії, завершити діло великого Івана Калити» (Цит. за.: Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1993. – С. 50-51).

Подається за автографом.

Ярослава Мельник

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 204 – 205.