Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Біографії. Некрологи / 1883 р. / Іван Сергійович Тургенєв / 2. Зайві люди. Рудін

Іван Сергійович Тургенєв

2. Зайві люди. Рудін

Іван Франко

«Посудіть самі, який, ну, який, будьте ласкаві, який хосен можу я мати з енциклопедії Гегеля? Скажіть, що є спільного між тою енциклопедією а руським життям? І як пришпилити її до нашого побуту, та й не її одну, а й загалом цілу німецьку філософію… ні, цілу науку?..

Він кинув собою на постелі і проворкотів півголосом, злісно затискаючи зуби:

Еге, так воно, так і є! А коли так, то чого ж ти волочився за границю? Чому не сидів дома і не знакомився з потребами окружаючого тебе життя на місці? Ти би й потреби його пізнав і будущину, ну, і доглупався б, куди й собі самому повернутися…»

Се його власні слова, пана «Гамлета Щигровського уїзду», того самого Печоріна, тільки підупавшого матеріально і «заїденого рефлексією». Перший прилив задуми показав йому страшну пропасть під ногами, страшну темноту перед очима. «Куди се ми йдемо?» – таке питання мусило насунутись йому. Образования європейське дало йому масу понять і бажань, але дійсне життя в Росії, в якімось глухім Щигровськім у їзді, не дає йому нічого, щоби могло відповісти тим бажанням, не дає йому поля до ніякої діяльності.

Та ні, поле, може, і найшлось би, але хіба ж він знає, де його шукати, як і за яке діло братись? Школа познакомила його з Гегелем, з філософією, з тисячними абстракціями, – життя зосталось для нього книгою семипечатною. Пощо ж я вчився? До чого придався мені Гегель і взагалі вся наука? І раз попавши на те фатальне питання, немов в сліпу вулицю, бідний повітовий Гамлет по вік свій не вміє з нього вилізти, б’ється з ним, мов риба об лід. Ціле життя його затруєне і знищене.

Се перша жертва, але і перший крок нового звороту суспільності від печорінства в інший бік. Суспільність переконуєсь на таких повітових Гамлетах, на таких розп’яничених теоретиках, що сама теорія, сама абстракційна наука не дає ще чоловікові того, що йому в житті найпотрібніше, не дає йому внутрішньої сили, певності своїх цілей і своєї дороги, не дає йому характеру.

Той патологічний процес, котрий ми бачимо в повітовім Гамлеті, доходить до крайності в другім типі, представленім Тургенєвим в очерку «Дневник лишнего человека». Герой того очерка, Чулкатурін, уже не питає себе, на що йому здалася наука? Не кидаєсь гнівно, не рветься в своїй тісній клітці. Він зламаний цілковито, видить докладно свою безсильність, безхосенність свого життя на світі. «Надчисловий чоловік, та й годі, – говорить він сам о собі. – Природа, мабуть, не надіялась мене і для того обійшлась зо мною, як з непрошеним і неожиданим гостем». І відтак ілюструє свій вивід слідуючим образочком:

«Тямлю, раз їхав я з Москви диліжансом. Дорога була гарна, а візник до четверні рядом припряг ще пристяжного. Той бідолашний п’ятий, зовсім непотрібний кінь, сяк-так прив’язаний до дишля грубим коротким мотузом, котрий немилосердно вгризаєсь йому в живе тіло, тресь о його ребра, силує його рватися і бігти безумно на всі боки і придає цілому його тілу вид зігнутої дуги, не щезає від тої пори з моєї пам’яті. Я сказав поштареві, що, мовляв, можна було б сим разом і обійтись без п’ятого коня… Він помовчав, мотнув головою, швякнув його одним тягом з десять разів пугою вздовж худого хребта та попід роздутий живіт, і, всміхнувшися, сказав: «Адже ж бо й є, направду, приплівся! І на якого чорта?» От так і я приплівся!..»

На примірах повітового Гамлета і Чулкатуріна ми можемо побачити, як мучилась і погибла перша верства людей «нової черги»; тільки по їх трупах мисль суспільна могла піти дальше. І вона пішла дальше. В поетичній творчості Тургенева типи «лишніх людей» переважають в протягу около 10 літ, т. є. від 1844 до 1854. Вони уступають доперва в другій половині [18]50-их років місце новому чоловікові – Рудіну.

Рудін справді – новий чоловік. Так бодай він показуєсь нам на перший погляд. Натура широка й гаряча. Слова його пливуть широкими, могучими хвилями; в них не звучить уже тота сумовита, безвихідна тоска за новим життям, за правдивим а хосенним ділом.

Рудін найшов таке діло, – т. є. бодай найшов його на словах. У нього єсть ідеали, і він гаряче, з запалом проповідує їх. Правда, що ті ідеали ще мглисті, далекі, але після попередньої пітьми самий хоч і як слабий проблиск нового розсвіту наповняє серце радощами і надією, додає нових сил, вливає нове життя в людей. Де тільки покажеться Рудін в товаристві, там він вносить з собою якийсь таємний чар; слів його слухають, немов якоїсь нової євангелії, але розібрати їх зв’язок, провірити їх докладність і реальність наразі нікому і в думку не приходить. Та й по що, коли при тих словах, при тій гарячій проповіді нових, високих ідеалів легше якось, світліше робиться на душі. Чи до критики в таких хвилях чоловікові? Рудін вносить струю свіжого воздуха в вогку, затхлу тюрму.

Але все те єсть тільки одна, лицева сторона характеру Рудіна. Він новий чоловік тільки на словах; зате в буденнім, практичнім житті він так само безпорадний, неконсеквентний, ба навіть безхарактерний, як який-небудь Гамлет Щигровського уїзду. У нього нема видержки, нема постійності, нема твердості волі і рішучості в постановах так само, як і в його попередниках – лишніх людях. Теорія, ідеали, до котрих рветься його проповідь, у нього зовсім ще відірвані від реального життя. Він не може ще знайти до них стежки, хоч не хибує йому до того волі охоти. Він шукає великого ділі, прямих стежок:

Книги читает и по свету рыщет,

Дела себе исполинского ищет, –

як сказав Некрасов. Може бути, що коли б в хвилі розбудженого запалу, в хвилі приливу сил таке діло йому навинулось під руки, він і зробив би його. Але Росія до таких діл не дала поля Рудіним. Вона вимагала повільної, систематичної, тяжкої, чорної роботи, вимагала труду безшумного а томлячого, вимагала терпеливості, незламної волі і самовідречення. А іменно всього того у Рудіних і не було. Він попри всій своїй ідеальній проповіді – егоїст і самолюб і радше загине на барикаді за діло остаточно зовсім чуже і далеке для нього, щоб тільки на ту барикаду і на його смерть звернені були очі всієї Європи, аніж рішиться, напр., замкнутися в нужденній сільській школі в глухім закамарку Росії і повернути свій запал і свою науку на просвічення темних і підношення упадаючих. І Рудін справді гине на барикаді.

Яко повість, яко твір поетичний, «Рудін» безперечно належить до найкращого зі всього, що написав Тургенев і чим величається російська література. Але він має також величезне значення історичне, яко широкий і вірний образ цілої епохи в розвої російської суспільності, епохи, попередившої знесення кріпацтва. Рудін, т. є. чоловік, не тільки маючий певні ідеали, але й проповідуючий їх во всеуслишаніє, шукаючий їх осущення, але в житті буденнім слабий, непостоянний, а не раз і безхарактерний, – такий чоловік був найкращим цвітом, який тільки міг вирости на грунті кріпацтва. Цілий, повний, здоровий чоловік не міг вирости на тім гнилім, нездоровім грунті.

І коли ми в тій цікавій добі стрічаємо інших людей, таких, як Шевченка, Добролюбова, Чернишевського, котрі ясно бачать перед собою нові ідеали і не менше ясно бачать дороги до їх осягнення, котрі шукають і знаходять для себе діло в житті, і попри ідеальну проповідь також в житті щоденнім остаються чисті, чесні і вірні самі собі, то такі люди іменно виросли не на грунті кріпацтва, не вийшли з поміщичого двора. То були або самі кріпаки, як Шевченко, або міщани, як Чернишевський, або «разночинцы», т. є. дрібні урядники, біднота, як Решетников та Помяловський. Впрочім – ніде правди діти – і у тих людей стрічаються в житті приватнім більші або менші сліди сучасної недуги суспільної, котру можна би назвати рудінством.


Примітки

типи «лишніх людей» переважають… від 1844 до 1854 – Галерея «зайвих людей» у творчості І. Тургенева починається з 1848 р. з появою твору «Гамлет Щигровского уезда».

«Книги читает и по свету рыщет…» – цитата з поеми М. О. Некрасова «Саша» (1855).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 298 – 301.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 947

Модифіковано : 14.06.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.