Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

13.04.1886 р. До Елізи Ожешко

13 квітня 1886 р. Львів Львів, д[ня] 13.IV 1886

Вельмишановна і ласкава пані!

Оце дістав я другий Ваш лист і зачну відповідь на нього з кінця. Ви перепрошуєте мене за його довготу, між тим, коли я в ній бачу іменно доказ Вашої великої ласки і Вашого інтересу для нашої справи Для того, прошу Вас, не в’яжіться місцем, тим більше що кожний Вши лист дає мені можність чимраз краще розуміти Ваші погляди і змагання, а Ваші осуди про твори нашої літератури хоч і занадто подекуди підхлібні, все-таки містять багато трафного і справедливого і мають для мене велику ціну вже хоча б для того, що походять від так знаменитої спеціалістки белетристичного діла.

Сердечне спасибі Вам, ласкава пані, за присилку нових книжок. Мені аж встидно відбирати від Вас так многі докази Вашої прихильності, а не могти Вам нічим відповідним відплатитися. Отсе посилаю Вам в осібнім конверті і рекомендовано одну з найкращих книжок, написаних нашою мовою. Коли вона дійде, то такою самою дорогою вишлю Вам і «Переднє слово». Рад би я достарчити Вам ще сього самого автора цікаву книжку: «Историческая Польша и великорусская демократия», та одно те, що не маю її тепер під руками, а друге те, що і висилка (задля формату і об’єму) буде трудніша. Їдучи до Києва, може, захоплю для Вас повість Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні».

Дуже важке враження робить те, що Ви, ласкава пані, пишете про теперішній стан польської суспільності і про пануючі в ній напрями. Можу Вам як самовидець сказати, що і у нас, в Галичині, помимо більшої свободи справа та стоїть не то що не ліпше, але хтозна, чи не гірше. Вбиває нас вплив німецької школи і та тіснота світогляду, яка конечно мусила виродитись з тісноти наших границь і стосунків. Та лихо в тім, що й серед руської суспільності в Галичині далеко не краще. Хоч мало у нас інтелігенції, та й тота розбита на атоми, ворогує між собою за букви, за правопись, за язик, за фантастичні мрії о будущині, а за той час не дивиться на те, що її окружає, не робить того, що найближче рук. Невчена і неосвічена не то науково, а навіть товариськи, не знає, чого держатись і куди йти слідом за людьми.

Нещастя наше, що більша часть нашої інтелігенції – попи. Хоч і поклали вони деякі заслуги около народного відродження, та все-таки наложили на те відродження свою печать, старались і стараються втиснути його в тісні рамки своїх інтересів. Правда, якийсь час здавалося, що світська інтелігенція, особливо «молоде» покоління [18]60-х років, перейняте українофільськими ідеями, візьме верх. Але українофільство 60-х років у нас було романтичне, поза теоретичну оборону самостійності малоруської народності не вийшло, західноєвропейських поступових ідей не набрало, тим-то й не могло встоятись на ногах, коли опісля піднялась попівсько-єзуїтська реакція, і з початком сього року одверто стало під її хоругов.

В середині [18]70-х років виступило у нас на сцену нове, наймолодше покоління, до котрого й я себе причислюю. Покоління те внесло в програму нашого народовства нові домагання: крім теоретичної оборони самостійності малоруського народу, воно домагалось практичної оборони інтересів народу на полі економічнім і соціальнім, домагалось служби інтелігенції для інтересів робочого люду, в літературі реального зображення життя того люду і тої інтелігенції і ширення правдивої, розумної освіти між людом і інтелігенцією.

Так що ж! Нас було мало, урядові переслідування остудили запал, а у декого й зовсім зломили відвагу. Тепер ми також розбиті і не маємо сили навіть здобутись на свій, хоч маленький, журналець, котрий би у всякій справі подавав свій голос в нашім дусі. Дещо з того я старавсь робити кореспонденціями до «Kraju», але швидко побачив, що така робота ділу не то що не помагає, а ще й шкодить, бо до руської публіки голос мій туди не доходить, а противників тільки дразнить.

Ну, та про се Вам, мабуть, і слухати не мило, так як мені не мило розказувати.

Щиро дякую Вам за присилку поеми п. Висоцького; деякі його вірші я знаю і ціню. Будучи в Києві, напевно зайду до нього.

Дивно мені, чому се Ви досі не дістали «Зорі». В найновішім її н[оме]рі (7) помістив я своє малесеньке оповіданнячко «Довбанюк», за котре, боюсь, наші польські галичани дуже крикнуть на мене, а котре, мимо того, основане зовсім на живій дійсності, не на фантазії. У нас тут маленька купка поступових поляків видає місячник «Przegląd społeczny», до котрого й я дещо пишу, а іменно зладив-таки по-польськи казочку «Rąbacz», котра однако ж досі не напечатана. Тепер печатається в нім моя повістка «Na dnie».

Даруйте, ласкава пані, що на Ваш так обширний і так сердечний лист відповідаю так коротко, а може, й сухо. Дуже я завалений роботою: коректура, перекладання, поправлювання чужих рукописів і всякі клопоти, а надто ще робота не йде мені так швидко і писання втомляє мене дуже. Чи позволите мені подати в «Зорі» після Ваших слів звістку о задуманій Вами праці над нашою літературою?

Звістка така може й для Вас бути корисна тим, що зверне увагу свідущих людей, котрі можуть (і, певно, схочуть) Вам допомогти і інформаціями і книжками. Засилаю Вам щирий поклін

Ваш Іван Франко.


Примітки

Вперше надруковано: Orzeszkowa Eliza. Listy do literatów i ludzi nauki, 1938, t. 2, cz. 2, с. 267 – 269.

Автограф зберігається в Інституті літературних досліджень Польської Академії наук.

Подається за фотокопією (ІЛ, ф. 3, 1138).

Ви перепрошуєте мене за його довготу… – У листі від 8 квітня 1886 р. Е. Ожешко писала: «Ви вибачите мені, шановний добродію, монструальну довготу цього листа? Хай вона не відстрашує Вас від мене» (ІЛ, ф. 3, 1608, с. 284).

…посилаю… одну з найкращих книжок, написаних нашою мовою. – Можливо, йдеться про поему Т. Шевченка «Марія», видану М. Драгомановим у Женеві 1882 р. Про цю книжку йдеться в наступному листі І. Франка до Е. Ожешко.

…дякую Вам за присилку поеми п. Висоцького… – Йдеться про поему «Laszka» («Ляшка», К., 1883) польського поета, представника «української школи» в польській поезії Володимира Висоцького (1846 – 1894), який жив у Києві. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1847.

«Przegląd społeczny» – польський прогресивний літературно-науковий і громадсько-політичний журнал. Виходив у Львові в 1886 – 1887 рр.

«Rębacz» – казка І. Франка «Рубач», вперше надрукована в журналі «Przegląd społeczny», 1886, № 9.

«Na dnie» – оповідання «На дні», вперше надруковано в «Дрібній бібліотеці», 1880, № 14. В автоперекладі польського мовою надруковано 1886 р. в журналі «Przegląd społeczny», № 3, 4, 5, під назвою «Na dnie. Studium społeczno-psychologiczne».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 55 – 58.