8. Пересторога про потопу

Іван Франко

Уяснивши собі в такий спосіб місцевість, де лучилася потопа, приступаємо до пояснення самого факту потопи. Вісті, які маємо о явищах фізичних, котрі складалися на потопу, можемо поділити на три діли, а іменно: 1. Пересторога; 2. Сама потопа; 3. Закінчення. Головна трудність витолкування явищ природи в тім разі лежить в тім, що і жидівські оповідання, і пісня вавилонська о всяких явищах природи говорять як о особах, о Бозі (богах) і духах. Але при докладнім пізнанні мітології і бесіди дотичачих народів трудності ті щезнуть запевно зовсім, – а й тепер уже ми можемо розмотати багато деяких персоніфікацій і розказати простими науковими словами те, що в давніх повістях розказано не раз в поетичній прикрасі.

Розуміється, що з жидівських оповідань ми не можемо нічого довідатися, бо там всі сили природи персоніфікуються в одній особі Ягве або в загадкових Елогім. Приходиться нам затим щодо тої точки опертися на самій пісні вавилонській. Пересторога Гасісу-Адрі, як ми бачили, походить від мудрого Еа, господа непрослідимої глибини, т. є. попросту бога моря і морських глибин. Виразивши се діло без персоніфікації, одержимо факт, що пересторога о наближенні потопи вийшла з моря.

Яка се могла бути пересторога? Очевидна річ, що від моря могли походити тільки виливи, незвичайно великі в порівнянні з щоденними, але знов малі в порівнянні до потопи, так що опісля Гасіс-Адра міг уважати їх віщунами сеї послідньої. Позаяк пісня кладе виразний натиск на те, що всі боги були в змові супроти людей, а тільки сам Еа остеріг їх, то ми мусимо припустити, що виливи ті не були наслідком бур, що се не були води, гнані на берег вітром, і що повставали вони, як правдиві віщуни будущого нещастя, серед загальної тиші, несподівано, а тільки в такий спосіб могли забобонним людям тогочасним піддати думку, що се добровільні і тільки Божою волею керовані рухи моря, призначені навмисно для уваги і перестороги людей.

Яка могла бути причина тих рухів моря? Здаєсь, що причина могла бути тільки одна – часті, хоч поменші землетрясення, котрі часто порушували дно моря. Ми знаємо, що такі підморські землетрясення лучаться дуже часто і що в таких разах вода морська без ніякої видимої причини буриться і величезними валами кидається на береги. Що ж доперва говорити о тих виливах, котрі супроводжають великі, жалобними буквами на картах історії людської записані землетрясення! Ніяка повінь, повстала з зливи і взагалі з опадів атмосферичних, не може порівнятися з такою заливою морською ані щодо сили, ані щодо розтяглості.

Коли 1 падолиста 1755 року велике землетрясення зруйнувало Лісабону, то розбурхані тою підземною силою хвилі Атлантицького океану доходили аж до островів Антильських, де ніякого землетрясення не було. Коли 23 грудня 1854 Сімода в Японії зістала знищена землетрясенням, то води північного Спокійного океану розбентежились від берегів Японії аж до берегів Каліфорнії. Коли 13 серпня 1868 страшенний удар затряс землею коло містечка Аріка на перуанськім узбережжі, то, як показав Гохштетер на підставі премногих, з різних боків позбираних записок, покотилися величезні вали морські на північ і на південь вздовж цілого західного узбережжя Америки, бурились цілими днями круг островів Сандвічських, ударили на острови Самоа, на східні береги Австралії, Нової Зеландії і на острови Четемські. А французька фрегата «Nereide», пливучи коло Кап-Горна, стрітила в 51° широти великі купи свіжовиломлених острокінчастих гір ледових, котрі могуча хвиля повикручувала, попавшися під антарктичні леди, Так само по землетрясенні коло Ікіка в Перу, дня 9 мая 1877 заколисався Спокійний океан від берега перуанського аж до Японії,

І горе країні, котра в поблизькості потрясеного місця попадеться назустріч розбурханим валам моря! Так сталося 28 жовтня 1746 з містом Каллао в Перу. Один учений, що недовго опісля звиджував те місце, пише:

«Ані найменшого знаку з давнього вигляду того місця не осталося. Тільки великі купи ріняків означають, де лежало місто; ціла околиця сталась тепер обширною надморською пустарою, що тягнеться кілька миль завдовжки. Вправді, деякі вежі силою своїх мурів довгий час витримували всі удари землетрясення, але заледве почали бідні мешканці приходити до себе від остовпіння першого переполоху, коли втім море почало здуватися, і то до такої невиданої висоти і з таким величезним натиском, що води, спадаючи з тої висоти, з риком кинулися на берег, і хоч Каллао стояло на досить високій, аж від самої Ліми к морю похиленій площині, все покрили величезною заливою, порозбивали найбільшу часть кораблів, стоячих в порті на котвицях, а прочі кораблі перенесли повище мурів і веж міста і, загнавши далеко за місто, полишали на суші. В той сам час залива повиривала аж до основи всі доми і будинки, котрі нею були закриті».

З п’яти тисячів жильців міста Каллао пережило ту годину всього не сповна 200.

Подібні випадки лучалися не раз уже. Море в таку пору подається далеко від берега, здувається догори в довгий могучий хребет, а відтак кидаєсь з великою силою на берег; ріки тамуються і повертаються взад; цілі заселені околиці стаються жертвою страшенної руїни. Особливо часто лучаються послідніми часами такі заливи в Полудневій Америці, і вони, певно, були джерелом многих оповістей про великі потопи, які там напіткано між різними племенами індіян і на різних островах Тихого океану. В повістях тих виразно говориться, що потопа прийшла від моря. Се, впрочім, і конечно, бо припущення великих дождів і опадів атмосферичних ніколи не вистачає до пояснення такого могучого явища природи.

А порозумівши те, ми прийдемо до другого, для нас дуже важного заключения, що така потопа може мати місце тільки на островах, на плоских і к морю відкритих узбережжях або в низових частях заток при устях великих рік. Розуміється, що в вузькій і неглибокій затоці Перській навіть найсильніше землетрясення не могло бути причиною такої страшної заливи, як була та, що знищила Каллао; наслідки підводних потрясень були тут запевно лиш такі, що море надзвичайно сильними хвилями почало бити о берег, що рівночасно води Евфрату затамувалися і почали грозити виливом; все те мусило звернути на себе увагу владаря города Суріппака і спонукати його до будовання судна віддалік від води, на сугорбі, щоб в разі більшого виливу було куди схоронитися.

Але на тім не кінчаться перестороги. Саме перед потопою приходить Гасісу-Адрі ще одна пересторога, трохи иншого роду. Тут-бо говориться:

Таб. II, ст. 30. А коли сонце вчинило означену пору,

31. То сказав голос: «Вечором поллється з небес погибель.

32. Ввійди в нутро корабля і запри двері за собою.

33. Означений час наблизився, – сказав голос, –

34. Вечором поллється з небес погибель».

На перший погляд впадає тут в око, що явище природне описується тут без звичайної персоніфікації, тільки як говорячий голос. Се виглядає так, немовби співак мав на думці якесь незвичайне явище, може, підземний грім, який звичайно попереджає великі землетрясення, В дальші догади щодо означення того місця годі запускатися, так як текст його найшовся досі тільки на однім примірнику табличок, містячих епос про Іздубара, та й то в дуже злім стані, а вавилонське слово «kukru», котре учені переложили словом «голос», не єсть досі докладно вияснене, бо, крім сеї одної таблички, досі не стрічається ніде инде. Досить того, що якесь нове, незвичайне і страшне явище спонукало Гасіса-Адру ввійти з цілим добутком і з цілою родиною до судна і запертися в нім.

Примітки

Еа – давньовавилонський бог водної стихії, глибин океану. Займав третє місце у верховній тріаді (Ану, Бел, Еа).

Лісабон – столиця Португалії, центр торгівлі, військовий порт на північному березі Лісабонської бухти. У 1755 р. на дві третини зруйнований землетрусом і великою повінню, які знищили близько 60 тис. людей.

…то води північного Спокійного океану… – Йдеться про Тихий океан.

Аріка (Арекіна) – прибережне місто в Перу, де з 1582 по 1868 рр. сталося п’ять землетрусів.

Гохштетер Фердинанд (1829–1884) – австрійський геолог і географ, професор мінералогії та геології Політехнічного інституту у Відні, президент географічного товариства, завідувач природознавчим та антрополого-етнографічним музеями. Автор багатьох праць, зокрема ґрунтовної монографії «Нова Зеландія».

Сандвічські острови (або Гавайські острови) – група островів, що лежать у північній частині Тихого океану. Острови названо Сандвічськими Куком на честь графа Сандвіча, першого лорда адміралтейства.

Острови Самоа (або Острови мореплавців) – полінезійська група островів на північний схід від островів Фіджі. Тут часто відбуваються землетруси. У 1866 р. під поверхнею моря на островах Самоа сталося сильне вулканічне виверження, яке супроводжувалося сильним дощем з попелу.

Ікіка, Каллао (Кальяло) – прибережні міста у Перу, де часто трапляються землетруси.

Як бачимо, японського слова «цунамі» на позначення хвиль від землетрусів тоді ще не вживали.