Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Етнографія і фольклористика / 1895 р. / «Пся крев» і «Песя віра»

«Пся крев» і «Песя віра»

Іван Франко

Немає тварини, з якою народна традиція обійшлася б так несправедливо, як із собакою. Цього вірного й невідступного товариша людини, ба більше, найстаршого її товариша, бо, безсумнівно, найраніше прирученого товариша, який в історії первісної цивілізації відіграв дуже важливу роль, та й нині завдяки своїй кмітливості, вірності й чималим заслугам, засвідченим перед людиною, заслуговує на ім’я її приятеля, народна традиція дуже часто трактує як символ підлості, безхарактерності, егоїзму та інших різноманітних гидких ознак. Варто лише пригадати такі народні вислови, що вживаються дуже часто: «Собако якийсь!», «мати когось за пса», «псові брат», «пся крев», «песя віра», «зійшов на пси», або переглянути багату колекцію народних прислів’їв, які стосуються до собаки, наприклад, зібрані в Адальберга («Księga przysłów», str. 392 – 399), щоб переконатися в тому, як зневажливо інколи народна традиція ставиться до пса.

Однак це спостереження не стосується всього обширу народної традиції. Розглядаючи її ближче, відкриваємо немовби два шари: новіший, у якому собака трактується легковажно, з іронією, з погордою, і старіший, де про нього йдеться з повагою, навіть із пошаною, яку мусила мати первісна людина до цього вкрай потрібного товариша своїх полювань або свого пастушого життя. Цікаво, що в нашій народній традиції з пошаною й деякою любов’ю йдеться про собаку майже винятково в чарівних казках – у творах, що не виросли на нашому грунті, а прийшли до нас зі Сходу порівняно пізнього часу. Зрозуміємо це, коли пригадаємо, що на Сході, в країнах, які були колискою найбільшої частини наших чарівних казок, тобто в Єгипті, у Персії та Індії, собака був у великій пошані (див.: А. Wiedemann, Die Religion der alten Aegypter. Münster, 1890, str. 96), був символом різноманітних божеств, що природно відбилося в оповіданнях тамтешніх народів.

Найцікавішими для вивчення народних уявлень і повір’їв про собаку є такі оповідання, в яких схрещуються і змішуються два погляди: первісний, який обожнює пса, й новіший – зневажливий. Такі іронічні у самій суті оповідання збереглися в нашій давнішій літературі як рефлекси середньовічної латинської та візантійської літератур; в усній народній традиції залишилися лише їхні невиразні сліди, загадкові фрагменти, які були б незрозумілими без знайомства із середньовічними джерелами.

В устах нашої людності маємо два вирази, які стосуються до собаки і які є загадковими з огляду на своє значення: «пся крев» і «песя віра». Про перший із тих виразів я помістив у «Віслі» окрему розвідку (t. VI; str. 745 і далі), з якої повторюю тут лише головні висновки.

Вислів «пся крев» має тут зневажливе значення; найдавніший слід саме такого значення знаходимо в XVI ст. у «Gesta Romanorum», де ненависних і страшних тоді угрів названо «progenies canina» (собаче плем’я). Вже саме прізвисько є неясне і спонукує нас на припущення, що в давніх мадярів, як і в багатьох варварських народів, існувала традиція про їхнє походження від собаки. На користь цього припущення промовляють поширені в середньовічній літературі легенди про Аттілу, який вважається предком угрів і якого уявляли як короля з собачою головою.

Вже давніше це оповідання з царини легенди перейшло в царину іронічного оповідання, народної ущипливості й перетворилося на розповідь про те, як угри, не можучи погодитися при виборі короля, домовилися, що королем стане той, хто завтра перший увійде до елекційної зали. І що ж виявилося? Коли залу відімкнули, до неї першим убіг пес – і був обраний королем. Найдавніший різновид тієї оповідки знаходимо в Саксона Граматика, від якого її перейняли німецькі фацеціоністи XVI ст. Вольфганг Кірхбах («Wendunmuth», t. II, str. 36) і монах Йоганнес Паулі («Schimpf und Ernst», str. 427). Імовірно, що від німців ті оповідання перейшли до Польщі, де їх віднаходимо наприкінці XVI ст. у «Гербовнику» Папроцького, а через сто років у віршованому «Гербовнику» Вацлава Потоцького, прив’язаними до гербу Корчак.

Менш популярним на Заході, зате більш відомим на православному Сході, причому не лише у Візантійському царстві, а й у Болгарії, Сербії та на Русі, було інше оповідання про собаку як про єретика чи, радше, про слугу-посланця, повірника єретика, про собаку як про предмет певного релігійного культу. Це оповідання знаходимо в церковних візантійських письменників X, XI і наступних століть, пов’язане з ім’ям вірменського єретика Сергія.

З обставиною, що вірмени дотримуються посту увесь тиждень під час наших запустів і цей піст називають Арциурій, візантійські письменники пов’язали таке оповідання. Був серед вірменів єретик Сергій, який мав собаку на ім’я Арциурій. Цей пес, бігаючи по селах, своєю появою попереджував учнів про прибуття вчителя; як тільки собака з’являвся у селі, єретики збиралися і виходили назустріч Сергієві. Але одного разу пса, що біг до якогось села, з’їли вовки. Сергія, який прийшов до села, звично не зустріли і він, довідавшись, що собаки в селі не було, послав за ним шукати. Знайшли лише кістки Арциурія, через що перейнятий смутком Сергій говів увесь тиждень і наказав своїм послідовникам щороку постити цього тижня.

Це оповідання, основа якого ввійшла до різноманітних збірників законів православної церкви (див. Nomocanon Cotelerianus), а також кодексів церковних обрядів (Typicon S. Sabae), знаходимо у візантійських письменників Миколая, патріарха константинопольського («De jejuno monachorum»), Ісаака («Invectivae in Armenos»), Никона («De religione Armenorum»), Евтимія Зигабена («Panoplia fidei orthodoxae»), Никифора Калліста й інших [Див.: Du Gange, Glossarium ad scriptores mediae et intimae graecitatis. Lugduni, 1688, t, 1, str. 126. – І[ван] Ф[ранко]].

Від тих грецьких письменників це оповідання прийшло до південних слов’ян. У XII ст. знаходимо його в житії благословенного Іларіона, єпископа могленського в Болгарії; разом із тим житієм оповідання про пса Арциурія потрапило до так зв[аних] хронографів, тобто компіляцій різноманітних історичних розповідей від створення світу аж до останніх часів. А з тими хронографами це оповідання зайшло на Русь, де щонайпізніше у XVI ст. було вилучено з житія благословенного Іларіона, часто переписувано як окремий твір і, очевидно, із задоволенням читано.

В останньому номері «Житя і слова» (т. 3, стор. 469 – 473) я опублікував три південно-руські тексти цього оповідання, один із яких походить з початку XVI, другий – із початку XVII, третій – із середини XVIII ст. Ці тексти, взяті з рукописів, відбивають певну еволюцію цієї оповідки. Зокрема, руським переписувачам вже не досить було того, що собака самим своїм прибуттям знаменував наближення єретика; тут його зроблено формальним агентом єресі, поширювачем листів і наук Сергія. Ба більше, руські переписувачі поділили ім’я Арциурій, чи Арциурцій, на дві частини і назвали єретика Сергія Арцієм, а собаку Урцієм, так що піст арциурцій означає піст на честь єретиків Арція (Сергія) та Урція (пса).

Легко зрозуміємо, що це оповідання виявилося прив’язаним до Сергія вірменського з полемічною метою й не має в собі історичного ядра, якщо ствердимо, що арцивурій на вірменській мові (згідно з тлумаченням безіменного автора в Типіконі св[ятого] Сави) означає митар (мандатор), а самі вірмени твердять, що дотримуються цього посту на згадку про навернення ніневитів унаслідок проповідей Йони або ж на згадку про вигнання Адама з Раю. Думаю, не буде перебільшенням припустити, що рефлексією саме цього оповідання є наш народний вислів «песя віра», відомий і з Польщі, й на Русі. Чи стосувався цей вислів до вірменів – важко сказати. На Покутті є відома пісня, яка стосується до циганів:

Ой цигане, циганочку,

Песя твоя віра:

Твоя жінка у середу

Солонину їла!

Цікаво, що в Номоканоні Котелеріуса сказано, що піст арцивурій зберігають οί Αρμένίοι χαί Κατζιζάρια (вірмени й цигани, звані також зинзарами). Що пізніше, під час занепаду суспільного духу в Польщі внаслідок занепаду освіти і зміцнення фанатизму у другій половині XVII – першій половині XVIII ст., католики вживали назву «пся віра» до православних, а православні до католиків і жидів («лях, жид і собака – то віра однака») – це факт відомий і неодноразово оплакуваний. Можливо, з’ясування джерел цього недоброго ущипливого слова дасть нам змогу піднестися до тих ясних і чистих сфер толеранції та вибачливості, де подібні факти стануть неможливими.


Примітки

Вперше надруковано польською мовою в журн. Lud, 1895, № 4-5, s. 115 – 119, під назвою «”Psia krew” i “psia wiara”», за підп.: Dr. Iwan Franko.

Подається за першодруком у перекладі.

Адальберг Самуель (1868 – 1939) – польський фольклорист-пареміограф, видавець, укладач збірки прислів’їв і приказок «Księga przysłów, przypowieści i wyrażeń przysłowiowych polskich» (1889-1894).

Відеманн Карл-Альфред (1856 – ?) – німецький єгиптолог, видавець; професор Боннського університету.

Аттіла (? – 453) – вождь гуннського союзу племен (434 – 453), який здійснював спустошливі походи на територію Східної Римської імперії, Галлії, Північної Італії.

Саксон (Сакс) Граматик (бл. 1150 – бл. 1220) – данський історик-хронікер, автор легендарно-історичної хроніки «Gęsta Danorum» (кін. XII – поч. XIII ст., вид. 1514 р.).

Кірхбах – І. Франко, очевидно, мав на увазі Г.-В. Кірхгофа (див. вище).

Паулі Йоганнес (1455 – 1530) – німецький письменник; монах-францисканець.

…у віршованому «Гербовнику» Вацлава Потоцького… – Йдеться про твір В. Потоцького «Poczet herbów» (1896).

Корчак – польський шляхетський герб, трапляється в родинах Малопольщі і Червоної Русі. Найстаріша печатка датується 1390 р.

Nomocanon Cotelerianus – Номоканон – у східній християнській церкві систематичне зібрання церковних і тих світських законів, зокрема імператорських указів, які стосувалися до церковних відносин. Тут ідеться про працю Жана Котельє (Котелеріуса; 1627 – 1686) – французького історика церкви, під назвою «Sanctorum Patrum, qui temporibus Apostolorum floruerunt, Barnabae, Clementis, Hermae, Ignatii, Polycarpi…» (1672).

Typicon S. Sabae – Типикон (типик) – у східній християнській церкві устав певного монастиря або монастирської общини, а також богослужбова книжка, яка вказує порядок здійснення щоденних церковних служб. Тут ідеться про «Богослужбовий устав» (типик) святого Сави (? – 532), каппадокійця за походженням, відомого під ім’ям Сави Освященного.

Миколай (Містик; ? – 925) – візантійський письменник, константинопольський патріарх у 895 – 906, 911 – 925 рр.

Ісаак (? – ?) – патріарх (католикос) Вірменії у середині XII ст. Вихований у дусі вірменської церкви, перейшов до візантійського православ’я і написав два звернення (слова) до вірмен (вперше видані 1648 р.).

Никон (? – 998) – один із святих східної церкви, преподобний; письменник. Проповідував покаяння у Вірменії та на острові Крит. Автор творів «Про нечестиве служіння вірменське» та ін.

Евтимій (Євфимій) Зигабєн (? – 1118) – візантійський богослов, письменник, автор історії усіх єресей з їх короткими запереченнями, запозиченими від творів отців церкви.

Никифор Калліст (? – 1350) – церковний історик, чернець Софійського монастиря в Константинополі.

Дюканж Шарль (1610 – 1668) – французький учений-візантиніст та лінгвіст.

В останньому номері «Житя і слова» (т. 3, стор. 469 – 473) я опублікував три південно-руські тексти цього оповідання… – Йдеться про працю І. Франка «Зразок релігійної сатири: песій піст», що в ній уміщено три уривки з давніх літописів.

Ніневити – мешканці міста Ніневії у давній Ассирії.

Йона – один із 12 малих біблійних пророків. Був посланий до Ніневії проповідувати покаяння і смирення, і його проповіді мали повний успіх: ніневити визнали в ньому провісника нового «невидимого Бога». Деталі цієї історії викладені у біблійній «Книзі пророка Йони».

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 528 – 532.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1275

Модифіковано : 26.06.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.