Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія літератури / 1897 р. / [Рец.] В. Мочульский. Апокрифическое сказание о создании мира

[Рец.] В. Мочульский. Апокрифическое сказание
о создании мира

Іван Франко

(Летопись Историко-филологического общества при Новороссийском университете, VI, стор. 345 – 364).

Старий історико-літературний досвід, що старослов’янські рукописні, а навіть слов’янські усні апокрифічні оповідання мають собі звичайно грецькі оригінали навіть тоді, коли можна напевно доказати, що ті апокрифи вживались дуалістичною сектою богомилів для їх сектантської пропаганди, справджується ще раз отсею працею д. Мочульського. В збірках апокрифів Пипіна, Порфир’єва та тих, що повидавала Загребська югословенська академія, знаходиться декілька дрібних оповідань про сотворения світу богом і Сатанаїлом. Оповідання ті, безсумнівні оригінали усних народних оповідань у болгар, сербів, українців та великорусів, визначаються дуалістичним поглядом на сотворения світу, і не раз їх розширення об’яснювано впливами богомильської пропаганди, а їх тексти можна було зачислити до тих «болгарських басень» і «болгарських книг», якими, по свідоцтву Курбського, любувалися наші предки ще в XVI в., а певно, і пізніше.

Отже ж, в останніх роках не лишилося вже й тіні сумніву, що всі оті богомильські писання, особливо ж ті, що в старих індексах приписані болгарському попові Єремії, пішли майже дослівно з грецьких оригіналів; спеціально щодо Єремії се доказав М. Соколов у своїй цінній книзі «Материалы и заметки по старинной славянской литературе, Москва, 1888», та заразом доказав іще одне: що в тих ніби болгарських оповіданнях нема й сліду богомильства, значить, що вони ані не болгарські, ані не богомильські.

Та оповідання про сотворения світу, про котрі ми згадали напочатку, не належать до сього кругу. Сліди богомильства в них безсумнівні, – і з того погляду їх можна було звести в одну групу з тим уступом богомильського апокрифу, звісного тільки в латинськім перекладі та перекладі, без сумніву, зробленім із болгарської мови, що має титул «Liber Sancti Johannis».

Сей твір звісний досі в двох варіантах: один знайдений був урядниками інквізиції у провансальських альбігойців; інквізитори й написали на нім: «Hoc est secretum Haereticorum de Concoresio, portatum de Bulgaria a Nazario, suo episcopo, plenum erroribus»; текст його опублікований був домініканином Бенуа в книзі про альбігойців (Benoist. Histoire des Albigeois. Paris, 1691, I, 283 – 296) і передрукований відси в книзі Шмідта про катарів, у Тіло «Codex apocryphus Novi Testamenti», аналіз гл[яди]: Pypin und Spacovič. Geschichte der slavischen Literaturen, I, 104 – 107; другий варіант, знайдений Деллінгером у однім рукописі віденської надвірної бібліотеки, має титул: «Ioannis et Apostoli et Euangelistae Interrogatio in coena sancta regni coelorum de ordinatione mundi de principio et de Adam» і опублікований ним у прилозі до його праці «Geschichte der gnostisch-manichäischen Secten im frühen Mittelalter», II, 85 – 92.

В безпосереднім зв’язку з тою безсумнівно богомильського і болгарською книгою трактує Пипін і ті оповідання про сотворения світу, що з них одне опубліковане було в його збірці апокрифів п[ід] заголовком «Свиток божественных книг».

Отож, д. Мочульський знайшов у однім досить пізнім грецькім рукописі Паризької національної бібліотеки (рукописі XVI в.) оповідання «Περί κτίσεως κόσμου καί νόημα ούράνιον έπί της γης», яке може вважатися оригіналом тих дрібних та розрізнених старослов’янських оповідань про сотворения світу, що по рукописах знаходяться або під осібними титулами («Слово о зачатии неба и земли», «Сказание трудолюбивых мужей боголюбивых списано из божественных книг Василия Великого, Григория Богослова, Іоанна Дамаскіна о преславных прениях неведомых вещей, о безначальне Господе Боже (замість] Бозе) нашем како бысть Господь Саваоф прежде всея видимыя и невидимыя твари», «Свиток божественных книг»), або приточених до діалогу «Беседа трех Святителей» [Аналогічне оповідання є і в моїй збірці старозавітних апокрифів: Пам’ятки українсько-руської мови і літератури, І, 15, знайдене в рукописах о. Т. з Дубівця і о. Ілії Яремецького-Білахевича].

В своїй праці, що її заголовок ми виписали на чолі отсеї рецензії, д. Мочульський подає віднайдений ним грецький текст (стор. 358 – 364), попередивши його детальним розбором і порівнянням зі звісними вже однородними старослов’янськими оповіданнями. Для автора нема сумніву, що «многочисленные рассказы о создании мира пошли несомненно от рассматриваемого нами апокрифического сказания» (стор. 356).

Певна річ, в основі д. Мочульський має рацію, та для нас воно дуже сумнівне, чи знайдений ним текст виявляє первісну форму сього оповідання, а власне ту форму, з якої пішли старослов’янські оповідання. Сам Мочульський висказує в тім згляді деякі сумніви (стор. 357, 354, 353), та остаточно не доходить до ніякої ясної гадки про характер того грецького тексту. Раз він готов піддавати недомовки, пропускати затемнення в грецькім тексті (викриті при помочі порівняння з текстами старослов’янськими) пізнішим перепищикам, що «силкувалися затерти очевидні сліди єретицько-богомильського вчення», значить, позволяв думати, що первісний грецький текст був рішуче богомильський; то знов хитається і готов надати сю саму тенденцію самому авторові грецького тексту (стор. 357).

Та в такім разі чим же був грецький автор і чим є отсей грецький текст? Чи перекладом або переробкою богомильського, значить, первісно болгарського оповідання? Досі, оскільки тямлю, такого приміру перекладу з мови слов’янської на грецьку історія літератури не знає. А коли ні, то грецьке оповідання про дуалістичне творення світу буде не первісно богомильське, а маніхейське або павлікіанське, – і нам прийшлось би посунути його дату дуже високо вгору і розглядати його в зв’язку з ученням і літературними пам’ятками тих сект. Сього д. Мочульський не чинить, немовби і не завважуючи тої трудності, в яку себе поставив.

Так само без відповідного вияснення полишає д. Мочульський відносини опублікованого ним грецького тексту до богомильської «Liber S. Ioannis». Уступ із сеї книги він подає як паралель до грецького тексту і, очевидно, хилиться до думки, що й се богомильське євангеліє пішло з грецького оригіналу. Та сам автор признає, що коли грецький текст і споріднені з ним тексти церковнослов’янські виявляють уміркований дуалізм, в «Liber S. Ioannis» сей дуалізм – скрайній: Сатанаїл творить світ сам, без бога, а бог тільки відкуплює людські душі кров’ю свого сина із Сатанаїлової власті.

З історії ми знаємо, що богомильство справді з часом розділилося на два напрями: скрайно і умірковано дуалістичний (гляди: Jireček. Geschichte der Bulgaren, 213), та все-таки скрайній дуалізм був первісним богомильським ученням. Як же ж вияснити те, що «Liber S. Ioannis», книга первісно болгарська, держиться старшого, скрайнього вчення, а грецький текст, що мав би бути її оригіналом, виявляє вчення пізніше, умірковано дуалістичне? Зазначуємо тут отсю неясність, не вміючи на неї відповісти.

В неясності лишає д. Мочульський також відносини отсього і інших текстів, писаних більше або менше під впливом богомильства, до «Палеї». Як відомо, «Палея» оповідає про сотворения світу моністично, та в оповіданні про бунт і упадок ангелів уживає єретицької назви Сатанаїл (Satanasel – бог Сатана). Се зазначає д. Мочульський, та тут же й покидає сю нитку. Цікаво би прослідити, котрі секти називали сатану богом (Сатанаїлом), чи назва ся знаходиться в інших пам’ятках староболгарського письменства, напр., у «Шестидневі» Івана Екзарха, чи тільки в «Палеї»? Може би, се кинуло яке світло і на час та місце скомпонування «Палеї»?


Примітки

Вперше надруковано у ЗНТШ, Львів, 1897, т. 18, кн. 4, с. 42 – 45.

Зберігся автограф рецензії під такою ж назвою (ф. 3, № 790, 6 арк.). Між автографом і першодруком є незначні різночитання стилістичного характеру.

Подається за першодруком.

Мочульський Василь Миколайович (1856 – 1920) – російський вчений, дослідник давньої літератури.

Летопись Историко-филологического общества при Новороссийском университете, VI, стор. 345 – 364. – Точні бібліографічні дані рецензованої І. Франком праці такі: В. Мочульский. Апокрифическое сказание о создании мира. (Летопись Историко-филологического общества при Новороссийском университете. Византийское отделение, III, IV, Одесса, 1896, с. 345 – 364).

В збірках апокрифів Пипіна… – Йдеться про праці російського вченого, літературознавця і фольклориста Олександра Миколайовича Пипіна (1833 – 1904) «Ложные и отреченные книги русской старины» («Памятники старинной русской литературы», т. 1 – 3, 1861), «Из истории народной повести» (1887), збірку апокрифів «Свиток божественных книг».

що повидавала Загребська югословенська академія… – Йдеться про видання: Archiv za povjestnicu jugoslavensku knjigu u Zagrebu (1868) та Starine. Izdanje jugoslavenska Akademija u Zagrebu, 1873. Частково апокрифи із списків «Беседы трех святителей», що зберігалися у Белградській народній бібліотеці, та збірку сербського письма початку XIV ст., яка належала професору П. С. Сречковичу, опублікували В. М. Мочульський у праці «Беседа трех святителей» та І. М. Соколов у книзі «Материалы и заметки по старинной славянской литературе» (вып. 1, М., 1888).

по свідоцтву Курбського… – Курбський Андрій Михайлович (1528 – 1583) – російський політичний діяч, один з ідеологів реакційного боярства, письменник і перекладач. Йдеться про його передмову до книжки Іоана Дамаскіна «Небеса».

се доказав М. Соколов у своїй цінній книзі… – Йдеться про працю М. І. Соколова «Материалы и заметки по старинной славянской литературе» (вып. 1. М., 1888), розділ якої «Компиляция апокрифов болгарского попа Иеремии» присвячений даному питанню.

у провансальських альбігойців… – послідовників єресі, що поширилася у XII – XIII ст. у Франції, Італії, Німеччині. Одним із центрів руху було місто Альбі, звідки і походить назва єресі. Альбігойці прийняли вчення катарів (у І. Франка – катерів), що заперечували троїстість бога, вимагали радикальної реформи церкви. Альбігойці були знищені інквізицією у XIII – на початку XIV ст.

аналіз гл[яди]… – Йдеться про книжку: А. N. Pypin und V. D. Spasovič. Geschichte der slavischen Literaturen. Nach der zweiten Auflage aus dem Russischen übertragen von I. Pech. Autorisierte Ausgabe. Erster Band. Leipzig, 1880, с. 104 – 108.

«Беседа трех святителей» – збірка апокрифів і легенд. Створена у Візантії, протягом IX – XI ст. поширилася у списках в різних країнах Європи. З XIII ст. набула «єретичного» спрямування, відбиваючи вчення богомилів. До східнослов’янських літератур перейшла не пізніше XV ст.

Аналогічне оповідання є і в моїй збірці старозавітних апокрифів… – Йдеться про книгу: Апокрифи і легенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив д-р Ів. Франко, т. 1, Апокрифи старозавітні, Львів, 1896.

Екзарх Іоан – болгарський письменник X ст. Його твір «Шестиднев» являє собою компіляцію з текстів візантійських і давньогрецьких авторів, але має також оригінальну частину,

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 21 – 24.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 89

Модифіковано : 12.11.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.