Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Тріолети

Іван Франко

Написав Любарт Співомир. У Львові…

Під таким надписом появилась сими днями невеличка (1 печатний лист) книжечка, содержача в собі 38 тріолетів. Тріолети – се стихотворна форма, що постала у народів романських – французів і італіян. Тріолет складається з восьми стихів. Перший повторюється в нім яко четвертий, а перший і другий – яко сьомий і восьмий. Тріолети можуть бути або лиш восьмистихові, або можуть бути довші кусники, будовані із таких тріолетових строф. В тріолетах г[осподина] Л[юбарта] С[півомира] суть перші і другі. Не можемо вздержатися, щоб не признати г. Л[юбартові] С[півомирові] дечого. Стихи в його тріолетах пливуть невимушено і досить звучно, до чого багато причинилося власне повторювання стихів. Язик гарний і чистий, – і «Тріолети» дадуться з приятністю читати. Автор всю свою бачність звернув на гладкість і плавкість форми. То його головна заслуга в «Тріолетах». Но годі нам тут не запримітити, що при всій своїй старанності о форму автор забув, відай, про друге, рівно, єсли і не більше важне в поезії, – про содержання. Велика часть його тріолетів – то, відай, лиш гладко зримовані фрази або оттак собі кинені «кармелькові» стишки. Який інтерес збудить в нас, напр., тріолет:

Полетів мій голубець,

Мій біленький полетів –

Де ж, ах де ж він ся задів –

Полетів мій голубець,

Понад синіх гір краєць

На рожевих хмарах плив,

Полетів мій голубець,

Мій біленький полетів.

Суть, правда, тріолети в книжечці г. Л[юбарта] С[півомира] з серйознішим содержаниям. До таких числю тріолети «Я бистрим соколом вознісся!» і слідуючий – «Не треба жодної принуки». Но коб то лиш було щире ваше слово, г. Л[юбарте] С[півомире]! Но єсли і се фраза, яких багато у ваших тріолетах, то не багато до чого вони й здадуться.


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Друг», 1876, № 12, с. 191, під криптонімом (+).

Подається за першодруком.

Любарт Співомир – один з псевдонімів Івана Верхратського.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 24 – 25.