10. Хмельницький викриває обман

Іван Франко

Морщиш брови? Зціпив зуби?

Дрож тобою потряса?

Мовиш: «Поки сонце зійде,

очі вижере роса?»

Се можливе! Та признайся,

чи не правду я кажу?

Єдність се – кленусь устами,

а ніж в пазусі держу?

Єдність се, що ти говориш

про братерство і любов,

і про сльози королівські,

про пролиту марно кров,

і про те, що час позбутись

нам незгоди й лютих чвар, –

а ти сам, я добре знаю,

завтра їдеш до татар,

будеш хана намовляти,

підкупляти мурзаків,

щоб напали на Вкраїну

воювати козаків?..

Ти поблід? Тремтиш? Не бійся!

Знаю, добре знаю вас!

Се є школа єзуїтська!

Та чи ж се єднання час?

Знаю добре: в тій саміській

пазусі, де ти привіз

королівський лист до мене,

повний клятв, упімнень, сліз,

є ще другий королівський

лист – до хана, у котрім

заклина його, щоб зараз

впав на мене, наче грім,

щоб поміг йому козацьких

розтолочити гадюк…

Не тремти, мій куме! Ну-ко,

ще раз чарочку до рук!

На розстання! Їдь щасливо!

Кланяйсь хану й мурзакам!

Та скажи, що коней треба

й дамасценок козакам.

Тож, коли сього замного

в них, а власних їм голов

не шкода, хай прибувають.

Ну, досить! Бувай здоров!»

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 97 – 98.