Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1884 р. / Давні акти до нового спору

Давні акти до нового спору

Іван Франко

Нашим читателям, певне, не щезли ще з пам’яті крики польських газет, які піднялись були на русинів по другім вічу і котрих поодинокі відгомони ще й досі то тут, то там відкликаються в різних польських кружках і часописах. Ми свого часу подали були спору в’язанку тих польських голосів яко причинок до культури польської журналістики. Один з найвизначніших тонів в тім безладнім крику галицько-польських шовіністів, то було посуджування русинів о реакційні тенденції, о «baranią uległość rządowi» і бог знає ще о які того роду проступки.

Взагалі, дивна єсть в тім взгляді логіка наших братів-поляків. Коли прийдесь їм самим сказати від себе слово власної програми політичної, то вони, завзяті автономісти, республіканці і демократи-революціонери, хором і solo на всі лади заспівають «Przy Tobie, N. Panie, stoimy i stać chcemy!». Коли ж русини, завсігди застерігаючи собі пошанування своїх прав народних і вдоволення своїх справедливих домагань, заявляють свої лояльні чувства для династії (а не для часового котрого-небудь правительства), то вже вони і «барани» і «реакціонери чистої води», і то іменно в очах тих людей, котрі «stoją i stać chcą».

Хоч і як дивною може здаватись та логіка в устах людей впрочім під многими взглядами догадливих, то предсі єсть вона історичним плодом розвою тої суспільності, що нині яко найвищий цвіт свій виплодила галицьких шовіністів і «sprytnych facetów». Жаль і крики на реакційні тенденції русинів датуються не від нині. Вони, мов вірна тінь, супроводжують невідступно цілу історію нашого відродження народного в Галичині, так як на початках 1860-тих років ту саму історію на Україні супроводжали крики тої самої шляхти польської на революційні і гайдамацькі тенденції українофілів-хлопоманів.

Перші сліди таких нарікань польських на руську реакційність маємо ще з 1836 року, коли-то перші проповідники нашого народного відродження під проводом Маркіяна Шашкевича осмілилися в очі польським революційним конспіраторам-демократам сказати, що «Ruś i Polska, to nie wszystko jedno». Тоді піднявся великий крик на русинів в польських революційних конспіраціях, котрий, ображаючи народні чувства і симпатії русинів, тим самим причинився до їх скоршого розбудження і піднесення і повернув руську молодіж на дорогу іншої – не революційно-конспіраторської, але для власного народу далеко хосеннішої праці.

Але той перший крик польський на русинів, котрий з причин цензурних не міг тоді і в печать проникнути, але був тим живіший в революційних кружках, був тільки делікатною забавкою супроти того галасу, який підняли поляки львівські, особливо панове «od Rady Narodowej» в 1848 році, коли-то русини поважилися перший раз рішуче заманіфестувати себе яко народ відрубний від польського, народ маючий інтереси зовсім відмінні від інтересів польської шляхти, котра узурпує собі єдине і виключне верховодство над Східною Галичиною.

Який крик піднявся тоді у Львові і по всіх містах Східної Галичини на русинів, скільки чинних зневаг, скільки диких інсинуацій і безпідставних підозрінь мусили вони перенести, на те треба би обширної книги, щоб можна нинішньому поколінню дати о тім докладний образ. Русинів загально окричувано яко прислужників бюрократії, яко штучний твір Стадіона, викликаний для спаралізування патріотичної діяльності «Rady Narodowej» і гвардії народової. Людей, котрі осмілились заговорити по-руськи на публічнім зборі, інсультовано і серед побоїв та проклять викидувано за двері; перший з’їзд руських учених у Львові мало що не зістав розігнаний палицями при котячій музиці і облігатнім вибиванні вікон. Зав’язана русинами Рада руська і покликання деяких достойників русинів (для того, що були достойниками, а не для того, що були русинами) до губернаторської прибічної ради, до т[ак] зв[аного] «Байрату» уважались в польських кругах знаменами головної зради на народі польськім. В шаленім фанатизмі співали поляки пародуючи перший псалом Давида:

Błogosławiony, co na zgubę światu

Nie dał się nigdy wciągnąć do bajratu

Ani też kiedy ku ojczyzny zdradzie

Zasiadł krzesło w świętojurskiej radzie!

(Dziennik Mod, 1848)

А предсі в тім самім «байраті» побіч русинів засідали і поляки! Дальше голосить «псалом» всі благодатні діла правдивого патріота, і додає:

Nie tak wyrzutki i ojczyzny wrogi,

Co biurokracji wymiatacie progi!

Jak ten proch z progów i nędzny kał śmieci,

Podły służalec z wiatrem się rozleci.

Przeto spodleni nie wzniesiecie głowy

Gdy stanie sejm nasz polski, narodowy!

І певно, що коли б той сойм польський народовий був тоді повстав у Львові, то русинам прийшлось би було потерпіти від сфанатизованих «braci» гоніння і тероризм не менший, як за часів Бродовича.

Та тільки ж замість сойму польського народового в жовтні 1848 р. прийшли барикади і неізбіжне за ними бомбардування Львова. І тоді крики на русинів не унялися, от хоч би з причин того факту, що Гамерштайн заборонив видавання (на якийсь час) більшої часті польських газет, фанатизуючих публіку, а не заборонював руської «Зорі галицької»», котра від самого початку держалася дороги легальної, хоч і далекої від всякого сервілізму.

Що світлі і розумні русини в 1848 році і пізніше під час октройованої конституції з 4 марта 1849 року і під час слідувавшої за тим (від 1851 р.) бюрократичної реакції далекі були від надто рожевих надій на правительство і від сліпого йому підлягання, на се ми подали вже один цікавий доказ в письмі Гинилевича з Праги, опублікованім в чч. 61 і 62 сегорічного «Діла».

Другий, не менше цікавий доказ, ми хочемо подати нині читателям «Діла». Єсть се невеличкий стишок пок[ійного] Луки Данкевича (з Ракова), писаний, здаєсь, в 1851 або 1852 році, отже, вже під час реакції, і для того досі не публікований. Лука Данкевич, смирний сільський священик, належав до талантливіших і тверезо мислячих представителів нашого народного відродження. Він був мало що не одиноким руським письменником, котрий під час панщини поважився сказати панам гірку правду, представляючи їх в звісній байці яко ґазду, котрий, стрижучи вівцю, «удрав з вовною і шкіру», на що смирна вівця заявляє:

Не муч же мя так безміри,

Тому щом бидля просіе!

Як не стане на мні шкіри,

На чім вовна поросте?

Отже ж то, з-під пера того самого Данкевича вийшов і слідуючий дотепний і гладкий стишок п[ід] н[азвою] «Надгробне слово карті (т. є. конституції) з 4 марта», котрий єсть дуже їдкою сатирою і на саму тую октройовану конституцію, і на пізнішу бюрократичну реакцію в Австрії. Ми признаємось, що в польській сучасній політ[ичній] поезії не стрічали досі ніде так їдкого, а заразом так тверезого в тоні і поглядах висміяння іменно тих порядків, котрим після польських інсинуацій русини іменно мали прислугуватись.

Надгробное слово карті з 4 марта 1849

Списалася карта

Четвертого марта

По немало сварок –

Людям на подарок!

Писали ю з серцем

Посипали перцем.

Звали якось смішно

[В примітці додано «Костуся», т. є. ніби попсована конституція. – Прим. І. Ф.],

Розіслали спішно.

Читано ю з криком,

Зав’язано ликом,

Та й спрятано в ляді, –

Сказано громаді,

Щоб її стеречи,

Як дорогі речі.

«Бо з неї поволі,

По довгій недолі

Виклюнеться воля

Мість давнього горя».

Лежала два літа,

Не виділа світа.

Потім писареньки

Премудрі, сіденькі

В карту заглянули,

Головов кивнули,

Бо воля завмерла

І ноги простерла!

Та й сказали: «Люде!

Вже волі не буде

І Най ударять в дзвони,

Творять похорони!»

Стишок сей Луки Данкевича не міг бути печатаний в той час, коли був написаний, і ходив з рук до рук в численних відписах. Один такий відпис був поміщений в половині 1860-их років в рукописній газетці станіславівських учеників гімназіальних, «Зірці», відки ми його і подаємо до печаті. В тій же «Зірці» находимо відзив покійного Володимира Навроцького, котрий виражається про той стих, що хоч ім’я його автора знане вже і цінене в руській літературі, то предсі сей не печатаний досі стих подобається йому ліпше, ніж всі інші, печатані досі твори Данкевича. Думаю, що під тим судом гімназіяста Навроцького і нині ще кождий з нас підпишеться.


Примітки

Вперше без підпису надруковано в газ. «Діло», 1883, 22 грудня (3 січня 1884 р.).

Подається за першодруком.

З’їзд руських учених у Львові. – У жовтні 1848 р. у Львові відбувся з’їзд української інтелігенції Галичини, який прийняв ухвалу про поширення освіти серед народу шляхом видання популярних книжок.

Бродович Теодозій (Феодосія) – уніатський церковний діяч. Був запідозрений у співучасті в підготовці селянського повстання, за що зазнав переслідувань. Автор твору про жорстоку розправу шляхти над українським населенням Волині 1789 р. – «Widok przemocy na słabą niewinność wywartej» (написана r кінці XVIII ст., опублікована у Львові 1862 р.).

Гамерштейн-Екворд Вільгельм (1785 – 1861) – австрійський кавалерійський генерал, 2 листопада 1848 р. командував артилерійським обстрілом Львова.

«Зоря галицька» – перша українська газета, що виходила в 1848 – 1857 рр. у Львові, спочатку як орган Головної руської ради, з 1851 р. зайняла «москвофільську» позицію, майже цілком перейшла на «язичіє».

Письмо Гинилевича – друкується у даному томі (с. 326 – 333).

Данкевич Лука (1791 – 1866) – український письменник, священик. Друкувався під псевдонімом «Лука з Ракова». Закликав до об’єднання народних сил проти польської шляхти та австрійського уряду.

Конституція 4 марта. – 4 березня 1849 р. австрійський уряд опублікував указ про введення нової конституції, яка затверджувала двопалатну систему, високий майновий та віковий ценз для виборців, надавала імператорові всю повноту виконавчої влади і право накладати вето на рішення законодавчих органів. Конституція забезпечувала політичне панування блоку великих австрійських промисловців та землевласників і була строго централістською, але в життя вона не була проведена.

Навроцький Володимир Михайлович (1847 – 1882) – український публіцист, економіст і статистик дем[ократичного напряму.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 347 – 351.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 993

Модифіковано : 25.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.