Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1884 р. / Обхід 23-х роковин смерти Т. Шевченка

Обхід 23-х роковин смерти Т. Шевченка

Іван Франко

Старанням чотирьох наших товариств («Просвіти», Тов[ариства] ім. Шевченка, «Руської бесіди» і «Академічного братства» ) уряджено д[ня] 10 марта музикально-декламаторський вечерок в 23-ті роковини смерти Т. Шевченка. Вечерок той дав нам ще один живий доказ, що ім’я Шевченка єсть справді тим прапором, около котрого чимраз численніше і чимраз з більшим почуттям, з більшою самовіжею і охотою починає громадитись вся Русь, вся інтелігенція без різниці партій, ба навіть селяни і міщани. Вечерок в пам’ять Шевченка був затим не тільки ділом народного пієтизму для великого Кобзаря України – він був також живою і світлою маніфестацією нашого народного розвою, нашого духового відродження. До тої провідної мислі достроєна була в головних своїх точках і програма вечерка.

Перед надзвичайно численним збором руської публіки, місцевої і замісцевої, серед котрої особливо визначувалось майже переважне число женщин-русинок, отворив сей торжественний празник проф[есор] і посол на сойм краєвий п. Романчук короткою, але сердечною промовою, виражаючи свою радість з так численного з’їзду родимців для ушановання чоловіка, котрого пам’ять давніше стрічала на кождім кроці много противників між чужими і своїми і обходжена була зразу в приватних кружках або малочисленних зборах. Нині, коли ім’я Шевченка славне в цілій Слов’янщині, ба і в цілій Європі, воно так само голосне і живе у нас, і пам’ять його громадить всіх русинів около себе.

Затим розпочався обширний відчит проф. М. Подолинського «О народнім відродженню при помочі народної літератури». На примірах греків, мадярів, фламандців, румунів, сербів, словенців, чехів, болгарів, литовців і фінляндців виказав прелегент, як то в нашім уже віці повставали на світло Боже забуті, майже вимерші в більшій части плебейські народи, повставали і здвигувались до нового життя. На вступі відчиту зазначив він провідні ідеї такого народного відродження – правдиву гуманність, поступ, освободження від всяких пут: національних, економічних і духових. Переходячи затим до нашої власної праці, прелегент з радостею сконстатував, що ми також не остались і не думаємо остатись позаду других, що і на нашій убогій ниві приложено досі чимало вже хосенного труду і що, врешті, праця наша єсть, і для того жива та надійна, бо йде під прапором живих ідей гуманності і поступу. «В цілій нашій літературі нема ані одної строчки, котрої би ми мусили встидатися, – «ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою»». Тими сердечно глибокими словами Тарасовими прелегент закінчив свій поучаючий і совісно оброблений відчит.

За сим слідувало виконання обширної – аж надто обширної – вокально-музикальної части програми. Не вдаючись в критику ані навіть в огляд тої части вечерка, ми піднесемо тільки загальний ентузіазм, який викликало вповні удачне відспівання огнистої і пориваючої композиції Лисенка «На прю»; пісня та, по музикальній части, єсть правдивим нашим гімном національним, – жаль тільки, що слова, при всій глибині їх патріотичного змісту, зібрані суть в значній часті мало зрозумілі для публіки, так що значення їх, замість підносити силу композиції, зовсім пропадає для слухачів. Не менше також мусимо піднести фортеп’янові продукції панни Бажанської, виконані з великою прецизією. Ігра панни Бажанської, а також її оригінальний і живописний стрій національно-український викликали у цілої публіки правдиву бурю оплесків.

Уважаємо в кінці своїм обов’язком висказати тут публічно одну увагу під адресою комітету, устроювавшого вечерок, увагу, котру висказували многі присутні на тім вечерку гості. Програма переладована була продукціями інструментальними, і то в великій части зовсім не національними, отже, для загалу нашої публіки менше зрозумілими. Правда, кожда точка виконана була в своїм роді гарно, але при многоті тих точок і при величезнім стиску в салі продукції ті тривали задовго, отже, утомляли і псували враження вечерка. Сього треба на будуще вистерігатися, а коли вже без чисто інструментальних продукцій обійтись не можна, брати річі менше трудні, більше ефектовні і більше національні, отже, близькі і зрозумілі для нас. Супроти такої многоти і довготи музики дуже якось мляво відбивала одна-однісінька декламація Шевченкової «Тополі», виголошена п[аном] Свистуном хоч і взагалі не зле, але все ж таки без глибшого простудіовання делікатних психологічних переходів Шевченкового твору.

Телеграм і писем привітних з різних сторін нашої Руси надійшло до 50. Особливо поважне число телеграм понадсилали знов наші читальні сельські і різні просвітні товариства, – гарна порука тривалості і добрих успіхів нашого народного розвою.

На вечерку розданий був також окремо випечатаний стих: «В 23-ті роковини смерти Тараса Шевченка», написаний п. Ів. Франком, котрий нагадав присутнім сумну долю, яку переживають наші брати за кордоном, де тепер сиплються нові громи на їх слово і письменство…


Примітки

Вперше надруковано в журн.: Зоря, 1884 р., № 5, 1 (13) березня, с. 39 – 40, за підп. Мирон ***.

Подається за першодруком.

Тов[ариство] імені Шевченка – українська громадсько-культурна організація, заснована у Львові 1873 р. з метою створити базу для вільного розвитку української літератури й науки. У 1892 р. її реорганізовано в НТШ.

«Академічне братство» – студентське самодопомогове і самоосвітнє товариство у Львові (1882–1896). Організовувало фахові гуртки, прогулянки з доповідями тощо.

Подолинський Михайло Васильович (1844 – 1894) – український галицький громадський діяч, журналіст, літературний критик і педагог, автор шкільних підручників. Співзасновник і голова (1868–1869) студентського товариства «Січ» у Відні. Співробітник народовських часописів «Правда», «Діло», «Зоря». Автор перекладів із європейських літератур, подорожніх записок.

Лисенко Микола Віталійович (1842–1912) – український композитор, основоположник української класичної музики. Створив композицію «На прю» на слова М. Старицького.

Бажанська Ольга-Олександра Порфирівна (в одруженні Озаркевич; 1866–1906) – українська громадська і літературі діячка, авторка оповідань і віршів (зокрема, друкованих у жіночому альманасі «Перший вінок»; 1887). Перша українська фахова піаністка в Галичині. Одна із засновниць музично-співочого товариства «Боян» у Львові (1891).

Свистун Пилип Іванович (1841 – 1919) – український письменник, історик і педагог, гімназійний учитель, москвофіл.

Наталія Тихолоз

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 113 – 116.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 995

Модифіковано : 26.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.