Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1888 р. / Організація демократичної партії

Організація демократичної партії

Іван Франко

1

Добігають уже до кінця обі наші парламентарні каденції, ради державної та сойму крайового. Не можна сказати про них, що вони були безплідні; навпаки, вони були аж надто плодючі, та, на жаль, майже все in minus для інтересів нашого краю. В своїм часі я постараюся зсумувати та відповідно оцінити здобутки діяльності наших найвищих репрезентацій, а властиво їх всевладних органів – кола польського у Відні та соймової більшості в краю. Тепер досить буде сказати тільки загально, що ніколи досі так виразно, так цинічно, як у теперішніх парламентарних каденціях, не виступила на зверх основна хвороба нашої суспільності – родова кастовість, що не знає нічого понад собою ані обік себе, найспокійніше в світі ототожнює інтерес малої та близької до банкротства купки людей із інтересом народу, і величається своєю погордою для науки та просвіти, для чесної праці та заслуги.

Не потребую широко розводитися над тим, відки се пішло, що та хороба могла так розширитися, що нечисленна й близька до фінансового, морального та духового банкротства купка людей могла забрати в свої руки керму майже всіх крайових справ і може визискувати їх виключно на свою користь. Звалювати всю вину на поміч і впливи уряду не здасться ні на що. Парламентарний уряд шукає в краю опори, шукає того, хто має в собі які-будь задатки сили та впливу. Певна річ, що як би він у галицькій шляхті не був знайшов таких задатків, то не мав би ані інтересу, ані змоги творити їх із нічого, або якби тепер знайшов деінде силу та солідарність більшу ніж у шляхти, то був би змушений числитися з тими новими чинниками.

Не в прихильності уряду треба шукати причини того так важного суспільного явища, як панування шляхетських родів у Галичині, але радше головно в сустику двох фактів фатальних у історії Галичини – в розбитті демократичного сторонництва і в цілковитій дезорганізації демократичних елементів особливо від р. 1867, а з другого боку, в повстанні та скріпленні організації шляхетського сторонництва, т[ак] зв[аних] «станьчиків». Нема сумніву, що приспішення зросту сього сторонництва й скріплення його впливів у великій часті залежало від прихильності центрального уряду, але гріхом було би сказати, що уряд також розбив галицьке демократичне сторонництво. Те сторонництво розбилося само, впало наслідком хиб і органічних суперечностей. Лишилися, отже, лиш дві сили в краю, шляхта та бюрократія. Тому й не диво, що вони злучилися одна з одною – на яку користь для краю, се бачимо всі.

Коли в теперішню хвилю пригадую ті давні та відомі події, то чиню се в почутті неминучої потреби нової організації всіх демократичних елементів нашого краю для протиділання впливам ретроградних елементів. Сим висловлюю думку, якій «Kurjer Lwowski» служить ненастанно та витривало, а також надію, що демократичні елементи в Галичині вже настільки численні та свідомі своєї відрубності, своїх задач та засобів, що їх організація в одноцільне, сильне політичне сторонництво не покажеться зовсім трудною. В переконанні про неминучу потребу якнайскорше приступити до такої організації утверджує мене також приклад віденських німців. Уже було зазначено в часописах, що долішньоавстрійське намісництво затвердило вироблений послом Кронаветтером статут Центрального демократичного товариства. Сей статут маю перед собою й думаю, що зроблю прислугу справі нашої власної демократичної організації, коли подам той статут у перекладі на нашу мову, зазначаючи при кождій точці те, що для нас важне, а при тім підносячи те, чого нема в віденськім статуті, а що у нас повинно лежати в основах організації.

І. § 1. Назва, осідок і мета товариства. Центральне демократичне товариство має осідок у Відні, а мету – підпирати та боронити всіх інтересів демократичної партії. Поперед усього товариство кладе собі задачі:

1. Вибороти загальне право виборче до всіх репрезентацій політичних та громадських при помочі петицій до ради державної, сойму та репрезентацій громадських.

2. Внесками в дорозі права петиційного здобути піднесення добробуту верстов промислових, і нарешті.

3. При помочі петицій і внесків до уряду та кіл парламентарних довести до того, аби раціональне заведення прогресивного податку доходового одержало силу закону, через що було б уможливлене знесення всіх податків посередніх.

Для осягнення сеї мети служать:

а) відбування зборів товариства для обговорювання справ громадських, політичних і економічних;

б) відбування вандрівних зборів по провінції з тою самою метою;

в) укладання та публікування петицій, резолюцій, адресів, пропам’ятних письм і інших подань;

г) устроювання відчитів наукових і популярних як власних членів, так і осіб спеціально упрошених до того;

д) брання участі у всіх виборах до різних кіл репрезентаційних та виборних урядів через ставлення та підпирання кандидатів із випробуваними переконаннями;

є) проектування та підпирання загальнокорисних підприємств та інституцій.

Сим першим параграфом свого статуту віденське демократичне товариство характеризує себе як переважно місцеве, віденське, хоч дальший параграф позволяє належати до товариства, кождому повнолітньому горожанинові Австрії, далі як товариство головно міщанське, бо аж дві точки програми – піднесення добробуту верстов промислових (der Gewerbtreibenden) і заведення прогресивного податку доходового (ся друга точка, як відомо, взята з програми соціальної демократії) мають головно на оці сфери міщанські.

Негативно характеризує себе віденське товариство сим параграфом як безнаціональне. Не хочу сим терміном висловити нічого неприхильного та некорисного, а тільки констатую, що для авторів сього параграфа питання національне не існує і що вони супроти нього не займають ніякого становища. Можливо, що в Відні, центральній столиці держави, таке поставлення програми було на місці, хоч і там мені видається воно радше обминенням та промовчанням, ніж поясненням та полагодженням трудного питання. У нас демократична партія таким способом ставити свою програму не може.

Головними органічними хибами давнішого демократичного сторонництва було поперед усього невироблення суспільної програми поза загальне бажання «піднесення добробуту всіх верстов народних», далі занадто загальне і при тім занадто категоричне поставлення програми національної, а нарешті недостача внутрішньої організації. Полишаючи наразі сю третю точку набоці аж до часу, коли прийде мова до внутрішньої організації віденських демократів, зверну тут увагу на дві перші хиби.

Невиробленість суспільної програми у галицьких демократів була, можна сказати, головною причиною упадку того сторонництва. В кождій справі реакція вивішувала на своїм стязі конкретні інтереси – свої власні, і боролася за них. Демократи не мали таких інтересів. Інтереси міщанства, до яких іще найближче хилили їх доктрини, черпані з книжок, та їх власні симпатії, були дрібні та неясні. Інтересів селянства вони ані зрозуміти, ані присвоїти собі чи то не хотіли, чи не вміли.

Відси пішло, що в крайовім соймі перших десятиліть польські демократи в справах суспільних промовляли звичайно або в ім’я книжкових доктрин, в ім’я абстрактної справедливості та суспільної гармонії або апелювали до патріотизму там, де шляхта промовляла практично та розсудливо про свої практичні потреби, а селяни та селянські посли говорили іноді недоладно або навіть не парламентарно, але все-таки, ведені здоровим інстинктом, по-своєму боронили своїх інтересів. Результат виходив такий, що теоретична справедливість демократів звичайно ставала по стороні шляхти або виявляла себе в дрібних та маловартих поправках там, де свідоме діла сторонництво повинно би було зібрати всю свою силу, поставити справу на вістрі ножа й не попустити ні на йоту. Так поступали галицькі демократи в справах сервітутовій, дороговій, шкільній і в многих інших. Тільки тому вийшло таке, що селянські посли, польські й руські, не станули під стягом демократів, але творили окрему парламентарну групу, якої історія, ударемнені зусилля та помилки мусять збудити правдиве співчуття у кождого безстороннього обсерватора та історика тих подій.

2

Характер галицької демократичної організації у всіх трьох згаданих точках повинен бути відмінний від організації віденської. Поперед усього ся організація повинна обняти весь край. Щоправда, закон не позволяє політичному товариству закладати філії, як се було у нас без окремого закону в р. 1848, але не забороняє йому давати почин до закладання інших таких самих політичних товариств і не забороняє поодиноким політичним товариствам як моральним особам вписуватися в члени іншого політичного товариства. Ті законні постанови повинна будуча демократична організація визискати якнайдокладніше, аби всі демократичні елементи нашого краю почули себе як одно тіло і в кождій хвилі могли дійти до обопільного порозуміння та до солідарного ділання. Центральні товариства повинні бути щонайменше у Львові та в Кракові, а довкола них мусили би морально групуватися подібні товариства повітові, перед законом зовсім самостійні, але злучені з собою одним духом, спільними цілями та взаємною приналежністю до числа членів.

Далі характер галицької демократичної організації повинен бути переважно людовий, аграрний. Далекий від легковаження міщанства та міських робітників у суспільнім житті народу, я все-таки мушу признати, що елемент міщанський у Галичині сам собою занадто слабкий для витворення сильної демократичної партії і для достарчення тій партії відповідно сильної парламентарної репрезентації. Головна сила нашої суспільності – селянство; головні питання, що займають увагу керманичів нашої держави, політиків та публіцистів, се питання рільні, як податок ґрунтовий, горілчаний, справа дорогова, шкільництво людове і т. п.

Питання спеціально міські не дозріли ще в Галичині до розміру питань загальнокрайових, як у Англії або в Німеччині, а велика їх часть може бути корисно полагоджена в рамах питань аграрних. Втягаючи сільський люд до своєї організації, галицькі демократи відразу мусять стати на дорозі практичній, далекій від усякого доктринерства, мусять давати своїм членам підмогу в питаннях правних, культурних та освітніх. Демократичні товариства відразу стануть могутніми двигачами поступу та наберуть притягаючої сили супроти мас людових. Інтелігенція зіткнеться в тій організації безпосередньо з простим людом і покаже, до чого вона здібна. Спільна корисна праця в товариствах причиниться більше до вироблення обопільного довір’я, ніж усякі казання та заохоти.

Та як мала би виглядати та людова програма галицьких демократів? Певно, що її вироблення мусило би бути спільним ділом значнішої групи людей свідомих речі. Взірців такої програми й такої організації, яка відповідала би нашим відносинам, треба би шукати не в Відні, але радше в Ірландії, в організації Ліги національної та аграрної. З віденської програми можна би прийняти хіба точку про реформу закону виборчого в дусі зрівняння горожанських прав селян із міщанами та з властителями більших посілостей. Яка мала би бути та реформа, чи змагати відразу до загального та безпосереднього права голосування, як се чинять соціальні демократи, чи прийняти які переходові ступні, про се тепер нема потреби рішати.

Щодо програми економічної, то, на мою думку, головною основою при її укладанні повинен бути оклик: рівні права й рівні обов’язки, а також постанова: де одиниця безсильна, там спілка, асоціація повинна займати її місце. Підпирання всяких асоціаційних змагань серед людності повинно бути одною з головних задач демократичної організації, так само як поборювання всяких привілеїв і всякого визиску. На тих основах оперта і в рамах законів уложена програма суспільної діяльності могла би відразу позискати для демократичної організації прихильність людових мас і дала би тривку та сильну підвалину для її розвою.

Що обік справ переважно аграрних також справи міські, справи ремесел, промислу, вищих шкіл і духовенства не повинні бути поминені в демократичній програмі, те розуміється само собою. Адже ж міста мусять достарчити для демократичної організації елемента інтелігентного, мусять бути огнищами тої організації, а численний уділ у ній міщанства пожаданий так само, як уділ сільського люду.

Важна, нарешті, точка програми галицької демократичної організації мусить обіймати питання національне. Тут відразу треба поставити постулат, на мою думку, найважніший: демократичне сторонництво в Галичині не може бути ані виключно польське, ані виключно руське, але мусить бути міжнародне, польсько-руське.

Кажу виразно: міжнародне, не мішане. Не вистарчить тут мовчки признати в статуті, що до товариства може належати кождий галичанин якої-будь народності. Міжнародний характер організації мусить бути зазначений у самій назві Польсько-руське демократичне товариство. Відповідно до того характеру мусить бути переведена також уся організація так, аби в товариствах із членами різних народностей права кождої народності були старанно узгляднені в міру того, чи дана народність у товаристві творить більшість чи меншість.

Не потребую тут говорити широко про важність руського питання для уложення відносин у нашім краю, а вистарчить зазначити се. Поляки віддавна знають, що русини – елемент переважно демократичний. Сей елемент серед русинів остільки перевищує поляків, що він більше зорганізований. Галицька Русь покрита, хоч далеко ще не вся, сіткою організацій, головно людових (читалень), неполітичних, а почасти також політичних. Русини мають два політичні товариства: Руську раду, що тепер складається з елементів клерикально-бюрократичних і репрезентує т[ак] зв[аний] староруський, а властиво москвофільський напрям, і Народну раду, зложену з елементів свіжих, почасти людових, із демократичною програмою. Оба ті товариства центральні, львівські, хоч не місцеві. Обік них існують, хоч тільки на папері, політичні товариства в Долині та в Турці, сумні приклади провінціальної безсильності та непорадності. Всі ті руські організації, хоч дуже скромні в порівнянні прим[іром] із чеськими, все-таки дуже цінні на початок, а нова демократична організація польсько-руська повинна уважно числитися з тими початками.

Основне лихо в руських політичних організаціях те саме, що було колись у польськім демократичнім сторонництві, се виключне національне становище. Ще у Львові та в більших містах набереться стільки руської інтелігенції, аби утворити ядро такого товариства і сяк-так сповняти функції, приписані статутом, але по менших місточках таких людей переважно нема. Що більше, по більших і менших містах однаково не стає іноді людей інтелігентних та незалежних, які зуміли би та посміли би стояти все на своїм становищі і не гнули би карку перед кождим вітром, що повіє з канцелярії староства, з ради шкільної або з консисторії. У поляків у Східній Галичині зовсім навпаки: людей світлих і незалежних скрізь немало, але не стає їм широкого грунту та опори в масах людності. Сам той стан речей мусить склонювати одних і других до спільної організації, до здруження в боротьбі за спільні інтереси.

Друге лихо руських політичних товариств, се безплідність їх заходів, неминуча при їх політичній безсильності. Не маючи змоги вибороти що-будь парламентарною дорогою, товариства обмежуються майже виключно на вношення петицій, значить на просьби, на жебранину. Найбільший успіх, яким хвалиться народна рада, се випрошення у правительства руських паралельних клас при гімназії в Перемишлі. І справді, факт, що Нар[одна] рада просила тих паралельок, і факт також, що уряд дав їх; але чи тому дав, що Нар[одна] рада просила, се ще велике питання.

Так само спокійно міг був і не дати, а коли дав, то далеко правдоподібніше, що мав до того інші, сильніші причини. Се вічне петиціонування, на якім майже обмежується вся діяльність руських політичних товариств, се найліпше свідоцтво їх немочі. Те саме посвідчують також часто поновлювані проекти згоди з поляками, яких тенор звичайно такий: «Ви, поляки, дайте нам те а те, і буде згода». З безплідності таких переговорів, на мою думку, один тільки вихід: елементи в головних питаннях однакових поглядів, елементи демократичні, людові руські та польські повинні зорганізуватися разом для боротьби зі спільним противником. Спільні інтереси людові, суспільні, політичні та економічні – вони в кождого перед очима, вони такі численні, ясні та всякому зрозумілі, що досить указати на них, аби всі згодилися на них.

Сполучені елементи демократичні], польські й руські можуть мати надію, що вже при будущих виборах перепруть стільки своїх кандидатів на посольські крісла, що ті в соймі та в раді державній зможуть утворити окрему, незалежну та одиноко добром своїх виборців заінтересовану групу. Все те, що тепер у формі петицій та меморіалів іде до міністеріальних кошів, тоді знайде сильну підпору в посольських голосах, і не буде покриватися мовчанкою. Та й у краю перестануть вічні передирки поляків із русинами, особливо коли від самого початку діло буде поведене достойно, одверто та з обопільною пошаною.

3

По довшій перерві, спричиненій обставинами незалежними від мене, приступаю до дальших уваг над тою справою, яка тепер, по відроченню соймової сесії, відчувається сильніше у всіх інтересованих кругах так само польської, як і руської публіки, що вкажу тільки на останню заяву п. Романчука перед кореспондентом чеської «Politik». Аби якнайшвидше довести до кінця свою розвідку, подаю насамперед як субстрат для вступної організаційної праці переклад дальших параграфів статуту тов[ариства] віденських демократів із тою увагою, що до тих дальших параграфів не треба вже буде нав’язувати таких просторих уваг, як до першого.

§ 2. Члени, їх права та обов’язки. Кождий повнолітній горожанин австрійський, мужчина, може бути членом товариства, коли має повне вживання горожанських прав. Приймає члена своєю ухвалою центральний заряд. Коли він відмовить прийняти, член може відкликатися до загального збору. Кождий член має право брати участь у загальних зборах, ставити внески й запити до заряду (§ 10), забирати голос на всіх зборах та вічах і голосувати при всіх ухвалах та виборах. Вступаючи до тов[ариства], кождий член бере на себе обов’язок поступати згідно зі статутами й ухвалами зборів тов[ариства] та заряду, повзятими згідно з і статутами, і в міру своїх сил підпирати інтереси тов[ариства]. Хто поступає інакше, буде виключений. Виключеному членові прислугує право відкликатися до загальних зборів. Кождий член може вводити на зібрання тов[ариства] гостей, яким вільно брати участь у нарадах, але не вільно голосувати. Виступити з тов[ариства] вільно кождому членові в кождім часі.

§ 3. Засоби тов[ариства]. Кождий член найдалі до двох місяців по приступленню до тов[ариства] має зложити вкладку річну в сумі 3 зр. Через зложення тої вкладки член набуває право одержувати безплатно орган тов[ариства]. Вкладка числиться все за біжучий календарний рік.

§ 4. Заряд. Безпосередній заряд справами тов[ариства] належить до виділу тов[ариства] зложеного з голови, двох його заступників і сімох членів, вибраних звичайними загальними зборами тов[ариства] на протяг одного року. Члени уступаючого виділу можуть бути вибрані знов. Коли котрий член виділу не прийде на його засідання 4 рази раз по разу без подання важної причини, уважається, що він добровільно виступив із виділу. В такім разі, як також при виступленню членів виділу з інших причин перед упливом тривку їх функцій виділ має право аж до найближчих загальних зборів доповнити себе провізорично з членів тов[ариства].

5. Компетенція виділу. Виділ рішає всі справи незастережені виразно для загальних зборів, а особливо:

а) приймає й виключає членів.

б) вибирає секретаря та касієра з-поміж себе,

в) складає щороку звіт із маєткового стану тов[ариства],

г) завідує маєтком тов[ариства],

д) скликає загальні збори тов[аристваї,

е) виконує ухвали тих зборів, і

є) вибирає з-поміж себе членів для евентуальних мирових судів (§ 12).

Члени виділу сходяться в міру потреби на візвання голови або його заступника, або на писемне жадання 4-ох інших членів виділу. Ухвали западають абсолютною більшістю голосів: у разі рівності голосів рішає голова. Ухвали виділу важні лиш тоді, коли на засіданні присутня хоч половина членів виділу.

§ 6. Секції. Для легшого осягнення мети тов[ариства] члени його діляться на секції.

§ 7. Компетенція голови. Повідомлення. Голова виділу тов[ариства] заступає тов[ариство] перед властями та третіми особами, виконує ухвали зборів і виділу тов[ариства], проводить на зборах і на засіданнях виділу, веде хід дискусії та означує порядок предметів, що мають бути дискутовані, а також спосіб голосування. Він підписує всі документи, що виходять від тов[ариства] з підписом секретаря. Документи в справах грошевих підписує також касієр. Коли голова перешкоджений, заступає його перший, а коли й той перешкоджений, другий заступник із тими самими правами та обов’язками.

§ 8. Загальні збори. Заг[альні] збори скликає виділ тов[ариства] з поданням порядку денного, або на писемне жадання щонайменше 20 членів з поданням предмета, який має бути обговорений; такий надзвичайний збір повинен виділ скликати найдалі до 14 днів.

Звичайний річний заг[альний] збір тов[ариства] повинен відбуватися в марті. До компетенції загального] збору належить: а) рішення в справі відклику непринятих або виключених членів; б) укладання петицій, резолюцій, адресів і інших подань; в) полагоджування внесків, предложених центральним виділом; г) доконування змін у статуті; д) ухвала щодо розв’язання тов[ариства]. Звичайні з[агальні] збори а) приймають річні звіти виділу та рахунків касових; б) доконують вибору членів виділу, голови та обох його заступників і двох контролерів для перегляду замкнення рахункового.

§ 9. Кождий заг[альний] збір без огляду на число зібраних членів може приступити до ухвал. Проводить такому зборові голова або один із заступників, а коли їх нема, котрий будь член тов[ариства], вибраний зборами. Ухвали западають абсолютною більшістю голосів, а в разі рівності голосів рішає голова. Члени виділу мають право голосувати на зборах окрім тих випадків, коли проти їх урядування піднесено закиди. Вибори доконуються картками; голосувати й вибирати можна тільки особисто.

§ 10. Кождий член має право ставити внески, але мусить усно або писемно мотивувати їх; вони проходять під дискусію та голосування по вичерпанні денного порядку.

§ 11. Зміна статутів і розв’язання тов[ариства]. Зміна статутів і розв’язання тов[ариства] можуть бути ухвалені тільки на зборі навмисно для сього скликанім більшістю двох третіх частей усіх членів. У разі розв’язання тов[ариства], збір, а зглядно виділ рішає про вжиття майна тов[ариства] на доброчинну ціль.

§ 12. Мирові суди. Спори в справі відносин тов[ариства], оскільки на основі статутів не можуть бути полагоджені виділом, мають рішатися без допущення дальшого відклику або зажалення мировим судом, до якого кожда сторона вибирає двох судіїв із поміж членів тов[ариства]. Ті 4 судії звертаються до виділу, який від себе визначає одного члена як суперарбітра. Сей має голос у мировім суді від виділу. Той суд, не в’яжучись ніякими означеними формами, рішає після свого совісного переконання абсолютною більшістю голосів.

Про ті дальші точки статуту тов[ариства] віденських демократів мені не довелося поробити ніяких уваг, бо стаття, якої початок був надрукований у вересні 1888 р., перервалася задля натовпу інших статей до половини падолиста, а потім утратила вже біжучий інтерес. Вона була друкована в чч. 269, 271, 317 і 318 «Kurjera Lwowskiego», a переклад був написаний дня 16 – 18 липня 1913.


Примітки

Вперше без підпису надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski» під назвою «Organizacja stronnictwa demokratycznego», 1888, 27, 29 вересня; 14, 15 листопада. Авторський переклад на українську мову зроблено 16 – 18 липня 1913 р., вперше надруковано в збірнику «В наймах у сусідів». Зберігся рукопис закінчення цієї статті, написаний невідомою рукою (ф. 3, № 519, арк. 1).

Подається за українським першодруком.

…Коло польське у Відні… – Об’єднання польських депутатів рейхсрату (парламенту), яке з 1867 р. мало назву «польське коло».

Взірців… треба би шукати не в Відні, але радше в Ірландії, в організації Ліги національної та аграрної… – Йдеться про «Ірландську національну земельну лігу» (1879 – 1882), яка була організатором масової боротьби ірландських селян проти поміщиків (лендлордів) і англійських колоніальних властей. Соціальною базою цієї організації були селяни, міська біднота і прогресивні кола ірландської буржуазії. Найрадикальніші учасники ліги навіть обстоювали націоналізацію землі.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 516 – 527.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1136

Модифіковано : 29.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.