Лови сього світу

Іван Вишенський

Переклад Івана Франка

Передмова

Отся книжечка складається з трьох частей:

1. Іван Вишенський, руський писатель XVI віку. – Написав Іван Франко. Се була популярна стаття, друкована 1892 р. в «Хліборобі» в Коломиї і видана там же в трохи повнішім тексті окремою брошурою (ст. 26 малої 16-ки). Сю статтю передруковую з доповненням, а власне – після першого уступу вставляю в повнім тексті свою статтю «Дві унії», друковану в «Буковинськім православнім календарі на звичайний рік 1891», ст. 34 – 39.

2. Іван Вишенський, поема, друкована в збірці «Із днів журби» р. 1900, ст. 71 – 108.

3. «Обличеніе діявола миродержца и прелестных лов его вѣка сего, скоро погибающих от совлекшагося с хитро уплетенных сѣтей его голяка и странника, ко другому будущему вѣку грядущаго учиненное», друковане в виданні проф. Голубева «Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. I, III, VII. Киев, 1887. Памятники литературной полемики православных южноруссцев с латино-униатами», ст. 19 – 24. Даю сьому творові коротший титул «Лови сього світу» і подаю його текст у перекладі на нашу новочасну мову.

Лови сього світу

І взявши його диявол на дуже високу гору, і показав йому всі царства світу і славу їх, і мовив йому: «Все те дам тобі, коли впадеш і поклонишся мені». Тоді промовив Ісус: «Іди геть від мене, Сатано, бо написано: Господу Богу твоєму поклонишся і йому одному служитимеш».

Євангеліє по Матвієві, гл. 4

Мандрівець мовить до диявола:

Так отсе, сину геєнський, коли сталася побіда над твоїми покусами від Христа Спасителя і його смертю твоє лукаве царство сього світу до тла обнажено і покорено через віру і хрещення в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа для всього світу, запитаю тебе: як будеш будувати те гніздо світолюбія між вірними і хрещеними і фундувати основи поганської невіри?

Диявол мовить:

Сталася побіда від Христа над моїм царством – признаю. Але з-поміж хрещених в ім’я його т[ак] зв[аних] християн мало, і то ще за свіжої пам’яті по його вознесенні на небеса якась частина, розігріта тою теплотою віри, десь-не-десь у християнськім роді користувалася тою побідою.

А сьогоднішнього віку християни – се тільки так зване християнство, що впало в яму старої невіри і однаковим способом з нехрещеними поганами любить світ і царство моє, і бажає насититися його розкоші, і ще більше від поган підлягає тілесним пристрастям свавільного і нечистого поводження всім своїм лихим життям. А що запитуєш, як мені по Христовій побіді турбуватися тим, аби довести християнство до замилування сього світу, про се й питати не треба. Тими самими хитрощами, повабами, мріями й насолодами блиску та красоти сього світу, як і перед приходом Христовим.

Бо Христос дав тільки образ тим, що хотіли би побороти світ, показав, навчив і сам собою дав приклад. Але покуси не знівечив. А вчинив се для того, щоб вільна воля чоловіка в тих по-кусах, боротьбі і пробі віку сього теперішнього гартувалася, чистилася і прояснювалася для вічного життя. Та бачу, мало їх збирається і заходить на той тісний гостинець, що хотіли б і любили б ходити ним. Усі впали і поклонилися славі царства, красоті і любві сього віку теперішнього, що стоїть під моєю владою.

Від найчільніших і до остатніх, від так званих духовних і до простих, від властей і до підручних – усі полюбили ту мрію, блиск і різнобарвність красоти царства мойого світового, яку я розкрив і показав Христові на горі, і всі нинішнього віку до того мойого царства розум, думи сердечні і всю силу тілесну прив’язали, приліпили і присвоїли так міцно, що тільки смерть, від Бога послана, може розлучити їх від того замилування до мойого царства і ніщо інше. Говорю і показую те, що й Христу говорив і показував: «Хто чого бажає від мене, світодержця, впадь і поклонися мені – і все тобі дам».

Мандрівець мовить:

Що ж ти даси мені, дияволе? Іменуй, нехай знаю наперед!

Диявол мовить:

Дам милості нинішнього віку, славу, розкіш і багатство. Хочеш бути зверхником, так званим духовним, – від мене жадай і мені догоди, а Бога занедбай, бо він не дуже щедрий на такі гідності, а я дам тобі швидко. Коли хочеш єпископом бути – упадь і поклонися мені, я тобі дам; коли хочеш архиепископом бути – упадь і поклонися мені, я тобі дам. Коли хочеш кардиналом бути – упадь і поклонися мені, я тобі дам. Коли хочеш Папою бути – упадь і поклонися мені, я тобі дам. І всі ви, що бажаєте всяких інших найрізніших зверхництв, пробоств, парафій і надань, не таких щедрих і багатих, – уладьте й поклоніться мені, я вам дам.

І до вас, що прагнете світської власті і земного титулу мойого царстйа, те ж саме говорю: «Коли впадете і поклонитеся мені, подам вам усе те бажане вами. Коли хочеш бути воєнним, підкоморієм або судією – упадь і поклонися мені, я тобі дам. Коли хочеш старостою бути – упадь і поклонися мені, я тобі дам. Коли хочеш воєводою бути – упадь і поклонися мені, я тобі дам. І коли хочеш гетьманом і канцлером бути – обіцяйся мені на жертву до вічної геєнни, то дам тобі навіть королівство».

І всім іншим меншим достойникам та зверхникам те саме говорю: «Коли впадете і поклонитеся мені, то якого бажаєте земного та дочасного добра, я дам вам». Також і до вас, простих і неславних у мойому царстві, мовлю: «Коли впадете і поклонитеся мені, знайду на вашу міру і простоту, чим вас обагатити і опутати покусами мого світу. Коли хочеш бути ідолопоклонником, се єсть грошолюбцем і лихварем, я зроблю тебе митником, купцем або корчмарем, тим прив’яжу твою волю і бажання, щоб ти забавлявся, доки не здохнеш, прикую до самого виходу, щоб ти ані помислом не подумав відірватися від лихварства.

Коли хочеш бути штукарем, майстром, ремесником рукодільним і перейти інших промислом, яким би ти міг і серед сусід прославитися, і гроші зібрати, – упадь і поклонися мені, тебе умудрю, навчу, наострю і думку твою доведу до досконалості, якої бажаєш. А коли хочеш насититися похоті тілесної, назватися господарем дому, лісу і шмата землі – упадь і поклонися мені і я сповню твою волю: приведу тобі жінку, дам хату, дарую землю, навішу тобі на шию те ярмо і закопаю твою думку в нужді, неволі, журбі, тривозі, старанні, смутку і ненастаннім промислі. Зроблю тебе сторожем, слугою, невільником і в’язнем жінки і всі твої помисли прив’яжу до жіночих соромних забаганок. Тільки пошукай, пожадай і мені поклонися, а все я дам тобі».

Мандрівець відповідає:

Знаю, дияволе, що ти даси мені все те сказане, коли поклонюся тобі. Та я піду шукати і в дзеркалі Христової науки додивлятися, чи ті твої дари будуть на пожиток, чи на вічну загибіль; чи вийдуть на славу, чи на вічну нечесть; чи довго, чи, може, лиш малий час подержаться в руках, а потім укупі з дародавцем знагла погибнуть і пощезають?

Даси мені, дияволе, бути Папою, кардиналом, архієпископом, єпископом, чи яким іншим порфіроносцем духовного стану. Та яка ж користь із сього дару, коли сю гідність прийму від тебе, диявола, за гордість скиненого з неба, а не від небесного бога, який звичайно дарує так зверхності духовного стану тільки дуже заслуженим і просвіченим духом святим, а не тим, що, як стеклі пси, бігають і шукають, де би винюхати і зловити духовний стан або його маєтки?

Яка ж користь із того дару, коли б я сам і від тебе, диявола, того жадав і шукав, а не Бог Небесний мене на ту гідність покликав і вибрав? Яка ж користь із тої духовної гідності, коли я мав гірш поганця провадити зле й нечисте життя і валятися в брудоті черевної неситости та розкошування? Яка ж користь із того священства, коли я мав би не знати навіть імені святості і товаришувати з іновірцями пустим мудрованиям та способом життя?

Яка ж користь із тої власті пастирської, коли з мене мав би бути раб, невільник і вічний в’язень гріха, який за те мусив би дійти у вічну геенну? Яка ж користь із сеї дочасної слави, коли за неї жде вічний сором? Яка ж користь із тої малої розкоші, коли за неї маю в огні вічно пектися і смажитися? Яка ж користь із тих сіл, маєтків і великого багатства, коли нищий і голий без усього того сидітиму в пеклі?

Тим-то знай се, дияволе, що я попівського стану і зверхництва від найвищого аж до найнижчого ступеня, від тебе дарованого, не бажаю і тобі поклонитися не хочу. Господу Богу єдиному поклонюся і тому єдиному помолюся і послужу. Геть від мене, Сатано!

Даси мені, дияволе, бути королем, канцлером, гетьманом, воєводою, старостою, каштеляном чи яким-будь іншим достойником та зверхником світської власті твойого диявольського царства. Що ж за користь із того твойого дару поганського начальства, коли я християнство втеряю і від вічного життя відпаду?

Що за користь із того твойого титулу, коли я титул царства небесного погублю? Що за користь із того королівства, канцлерства або воєводства, коли я синівство Боже, безсмертний титул утрачу? Що за користь із твоєї короткочасної слави чи титулика, хвали гнилих та суєтних уст, коли я від вічної Божої слави буду відкинений, титулу помазанства Божого позбавлений і від похвали ангельських уст відпаду?

От тим-то, дияволе, такої власті і титулу від тебе не жадаю, тобі поклонитися не хочу. Господу Богу єдиному поклонюся і йому самому послужу. Геть від мене, Сатано!

Даси мені, дияволе, купцем і лихварем, митником і корчмарем бути, щоб тою лихвою і захланністю свій розум погубити і засліпити. Що ж за користь із того твойого дару, коли світла правди, науки слова Божого бачити не зможу і куштувати його солодощів не вдостоюся?

От тим-то знай собі, дияволе, що від тебе того ідолопоклонного титулу і забави життя мойого в нім не потребую і тобі не поклонюся. Господу Богу єдиному послужу. Геть від мене, Сатано!

Даси мені, дияволе, ремісником зручним і славним бути, славнішим, зручнішим і шановнішим від моїх сусідів. Даси мені те, що я грошей назбираю, фільварків накуплю, свій дім прикрашу. Що ж за користь із тих твоїх хитрих дарів, коли відвикну від Ісусової простоти? Що за користь із сусідської слави та честі, коли в ряді пророків, патріярхів, апостолів, мучеників і угодників Божих слави мати не буду? Що за користь із многих фільварків і оздобного дому, коли красних дворів вишнього Єрусалима не побачу і ні в однім їх куточку місця знайти не сподоблюся?

От тим-то я від тебе, дияволе, тої майстерії і слави, і честі не потребую, гроші збивати, фільварки і доми скупувата не хочу і тобі не поклонюся. Господу Богу одному поклонюся і йому самому послужу. Геть від мене, Сатано!

Даси мені, дияволе, вбогому і неславному чоловікові, втіху і похіть тілесну, даси мені жінку, хатину і земельку, смуток і біду, щоб я закопав свій розум у тій забаві, і турботі, і старанні про дім, і землю, й жінку. Що ж за користь із тої втіхи і похоти тілесної, коли Утішителя Духа в тім своїм сердечнім мешканні витати ніколи не вдостоюся? Що за користь із тої жінки, коли ніколи не зможу бачити жениха Христа, який би прийшов до моєї сердечної ложниці спочити й заспокоїтися?

Що за користь із тої хатини, коли в палаті небесного міста Єрусалима сидіти не буду? Що за користь із тої малої земельки і Грунтика, коли сторичної заплати, обіцяної Христом у Царстві Небеснім за погашення дібр сього світу, не одержу і життя вічного спадкоємцем і дідичем бути не зможу?

От тим-то знай собі, дияволе, ще я від тебе жінки, дому і землі дочасної не бажаю і тобі поклонитися не хочу. Господу Богу одному поклонюся і йому єдиному послужу сьогодні і весь час життя мойого, і на віки вічні, амінь. Геть від мене, Сатано, щезни і пропадай сам і з царством своїм ошуканським!

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Франко І. Іван Вишенський. – Львів: Наклад автора, друкарня В. А. Шийковського, [1911]. – С. 74 – 80. – (Універсальна бібліотека, 10). Книга містила Франкову «Передмову» (с. 3).

Як І. Франко зазначив у передмові, він дав власну назву перекладеному творові. Мова оригіналу – церковнослов’янська з елементами української народної. Крім перекладу, до книги увійшли стаття Франка «Іван Вишенський, його час і письменська діяльність» (28, 260 – 278) та його поема «Іван Вишенський» (3, 50 – 83).

Подається за першодруком.

Вишенський Іван (середина XVI ст., між 1538 і 1550 – між 1621 і 1633) – український письменник-полеміст і сатирик, противник Берестейської унії 1596 р., полонізації та окатоличення, поборник православ’я, послушник, чернець, під кінець життя аскет-пустельник на Афоні (Греція). Народився у містечку Судова Вишня на Львівщині, жив у Луцьку, Острозі, на Афоні (близько 40 років). Автор 16 (17) трактатів і послань, десять з яких він об’єднав у рукописну «Книжку», підготовану для друку в Острозькій друкарні. Єдине прижиттєве видання Вишенського – «От святой Афонской горы скитствуючих» (скорочена редакція «Писания к утекшим от православной вѣры епископам»), опубліковане анонімно в острозькій «Книжиці» (1598).

І. Франко грунтовно досліджував і активно популяризував творчість Івана Вишенського. Йому, зокрема, належать наукові розвідки: Иоанн Вишенский (новые данные для оценки его литературной и общественной деятельности) // Киевская старина, – 1889, – Т. 25. – Кн. 4. – С. 141 – 151 (див. також: 27, 318 – 326); Іван Вишенський і його твори. – Львів, 1895. – VII + 536 с. (див,: 30, 7 – 211); Сочинение Иоанна Вишенского // Киевская старина. – 1889. – Т. 25. – Кн. 4. – С. 21 – 63 (див.: 27,312 – 317). Дослідження Франка викликали інтерес у наукових колах, А. Кримський опублікував детальну рецензію на книжку Франка: Крымский А. Иоанн Вышенский, его жизнь и сочинения [Іван Вишенський і його твори. Написав доктор Іван Франко (докторская диссертация). Львів, 1895. Стр. VII + 536. Ціна 1 гульден] // Киевская старина. – 1895. – Т. 50. – Кн. 9. – С. 211-247; Т. 51. – Кн. 10. – С. 1-47.

«Хлібороб» – літературно-політичний двотижневик, орган радикальної партії, виходив у Львові та Коломиї упродовж 1891 – 1895 рр. за редакцією І. Франка (1891), М. Павлика, С. Даниловича.

«Буковинський православний календар на звичайний рік 1891» – популярне ілюстроване видання товариства «Руська бесіда». Виходив щороку протягом 1874 – 1918 рр. (до 1917 р. – у Чернівцях, потім – у Відні; до 1884 р. друкувався язичієм, потім – українською мовою).

Голубев Степан Тимофійович (1849 – 1920) – український історик, бібліограф, професор Київського університету і Київської духовної академії. Досліджував історію освіти, культури і церковного життя в Україні. Автор праць «Библиографические замечания о некоторых старопечатных церковнославянских книгах XVI и XVII вв» (1876), «Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники» (К., 1883-1898. – Т. 1-2) та ін.

«Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе» – видання документів і літературних пам’яток XIV – XVIII ст. Правобережної і Західної України, складався з 8 тематичних частин, виходив у Києві упродовж 1859 – 1914 рр. (видано 35 томів).

Вишній Єрусалим – Рай.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 169 – 174.