Стара пісня

Іван Франко

У хвилю задуми стає перед мною

Те сковане людське нужденне житте,

Стає могилов темною живою

І важким стогнанням серце моє рве.

І холод смертельного болю й розпуки

Стиска моє серце, затемнює світ;

Безсильні, безрадні опадують руки,

Життя зав’ядає, мов в студені цвіт.

Усюди, усюди, де око лиш гляне,

Де звернеться вухо, все чути одну

Відвічную пісню: Ой життя погане!

А як би направить, ніяк не збагну!

Учені говорять: «Давно ми се знаєм

І знаємо навіть причини біди,

Ба навіть віддавна працюєм, стараєм,

Щоби кінець лиху зробити! Зажди!

Невдовзі побачиш сам чорне на білім,

Облічене цифрами все до цяти, –

Будущого пітьму ми світлом розвієм.

Всім буде вигідно та весело йти!»

А прості говорять, – ні, прості нічого

Не кажуть, мов мови немає у них, –

Лиш стогонів много і сліз гірких много,

Зневір [и] та смертей і болів страшних.

Вони навіть, бідні, ніколи не взнають

Про вас, щирі душі, що стелите путь

Новим поколінням, – стогнучи вмирають,

До царства будущого, знать, не ввійдуть!

Хоч радують душу знання та науки,

Та тяжко ж то бачить голодне дитя,

Чуть сотень стогнання і тисячів муки

Та пісню відвічну про горе життя.

Написано д[ня] 19 цвітня 1878, досі не друковано.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 27 – 28. Зберігся автограф 1878 р. (ф. 3, № 216, с. 2, з кінця зошита), в який поет в останні роки життя вніс окремі правки.

12-й рядок «Чому ж вам щасливо не жити, чому?..» викреслений. Замість нього написаний такий рядок: «А як би направить, ніяк не збагну!»

Подається за автографом.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 278 – 279.