«Ти знов оживаєш, надіє…»

Іван Франко

Ти знов оживаєш, надіє!

Світліє душа, молодіє…

І серце живіше б’є в груди…

О серце! О воле! О люди!

До мої тюрми пораненько

Застукала воля легенько:

«Встань, сину, вже день далі буде!..»

О воле! О серце! О люде!

О воленько-мати, єдина,

Завчасно збудила ти сина, –

Тягар ще лежить ми на груди…

О серце! О воле! О люди!

Тягар той ми віддих спирає,

А руки ланцюг ми тримає, –

Тягар се людської осуди…

О воле! О серце! О люди!

Но воля лиш шепнула слово,

І я підіймаюсь наново, –

Проч пута й тяжкі пересуди!

О воле! О серце! О люди!

12/VI. Стрий

Примітки

Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Культура», 1925, № 10-12, с. 6.

Збереглися два автографи (ф. 3, № 239, с. 11; № 231, с. 4). В останньому відсутня перша строфа. Крім того, третій рядок четвертої строфи в цьому автографі читається так:

Тягар се обмови й осуди.

Подається за автографом (ф. 3, № 239).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 298 – 299.