Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Етнографія і фольклористика / 1905 р. / Галицький селянський страйк у народній пісні

Галицький селянський страйк у народній пісні

Іван Франко

Руський народ перебуває ще в тому періоді розвитку, який деінде вже давно пройшли і який називається епічним. З темряви його нужди вицвітають ще казкові квіти вічно свіжої народної поезії. Цими роками в «Записках» єдиної руської наукової установи, Наукового товариства імені Шевченка у Львові, том 50, с. 1 – 37, появилася перша частина збірки новостворених народних пісень про останні прояви суспільного життя, особливо про еміграцію до Америки; заслужений збирач Володимир Гнатюк зібрав не менше як 68 таких народних пісень і видав їх з передмовою.

Народна пісня про смерть цісаревої Єлисавети належить зараз до найбільш поширених народних пісень в Галичині; її записи надійшли до нас майже одночасно з різних околиць і майже завжди з заміткою, що пісню саме в тій околиці склав той або інший.

Останній селянський страйк був у Галичині явищем незвичайним, значним і поширеним, що майже напевно можна було передбачати його відгук у народній пісні. І справді, ще сидять сотні засуджених селян по тюрмах, тисячі їхніх рідних мусять ще терпіти від наслідків могутнього масового руху, і вже народна фантазія заволоділа цією темою і пробує використати її на свій лад.

Виникнення народної пісні – це тема дуже спірна в сучасній науці. Що треба розуміти під масовою творчістю і чи існує взагалі масова творчість; чи взагалі будь-яка творчість на цьому полі – індивідуальний акт? І як відноситься піснетворча народна фантазія до дійсності, нею схопленою, сформованою, перетвореною? Що є консервативним, а що рушійним елементом при творенні нових народних пісень? Наскільки впливають давніші загальновідомі зразки, готові мелодії, звороти й своєрідний образ думок народу, ступінь його суспільного чуття, його національна й соціальна свідомість на початок і формування народної пісні?

Все це питання, на які задовільно можна відповісти лише в тих рідкісних випадках, коли ми повстання народної пісні можемо спіймати «на ходу», так би мовити, in flagranti. Такий рідкісний випадок маємо в народній пісні, яку недавно передав мені один руський слухач університету; він записав її в часи різдвяних канікул в селі Бураківка Чортківського повіту від селянина Матія Дмитрика; подаю її тут в перекладі, вірному щодо форми і змісту.

Щоб якнайменше спотворювати оригінал, я відмовляюся від рими і зазначаю лише, що віршова форма пісні – це звичайна в галицько-руських народних піснях найновішої формації «коломийка», тобто 14-складові довгі вірші з цезурою після 8-го складу й жіночою кінцівкою, римовані парами.

Факти, що лежать в основі цієї найновішої руської народної пісні, достатньо зображалися й обговорювалися в Державній раді різними промовцями, були також предметом карного процесу в тернопільському суді, причому майже 200 селян після скандальної судової процедури були засуджені на більш або менш дрібні кари ув’язнення, причому, однак, з боку жандармів і «пацифікуючих» органів влади виявилися такі страхітливі зловживання, що ця історія у якогось більш енергійного й палкого народу, звиклого до більшої політичної діяльності й законної охорони, могла викликати зовсім інші наслідки, ніж створення народної пісні. Ареною цих подій було те саме село Бураківка Чортківського повіту. А тепер хай пісня говорить за себе.

Чому тота Бураківка

Сумна й невесела?

І хто її збунтував?

Лиш сусідні села.

Сусідні села, збунтовані,

Не рушились з місця,

Тільки наша Бураківка

У тюрму попала.

Ой, прибігла Текля з поля

Із великим криком:

«Людоньки, біжіть у поле,

Чужі йдуть нас бити!

Біжи скоро, мій ти мужу,

Нехай люди знають,

Нехай біжать вони в поле,

Добро захищають».

Жінка Грицька з Циганюком

Задумали змову,

Аби наших людей бідних

Військо половило.

У село побіг із криком

Циганюк та й кличе:

«Ходіть, люди, скоро в поле,

Бо йдуть нас палити!»

Гей, раненько в понеділок

Почали дзвонити,

Весь народ у Бураківці

Скоро тут зібрався.

Деркачеві було б краще

Дзвонів не торкати,

Піти б йому та й до війта,

Його попитати.

Як зійшлася Бураківка

Та й під Божу кару,

Оточило її військо,

Як курей у стайні.

Ой ти, добрий Боже в небі,

Святий понеділку,

Як то гнали народ бідний

Аж до Юзефівки.

За що так народ ганяли

Та й за чию шкоду?!

Як погнали в Юзефівку,

Приставили варту,

Та й кайдани наложили,

Аж надулись жили.

Ой, що тота Бураківка

Злого учинила,

Що її гірка година

Так важко побила?

Куди жінки хліб носили –

Була тільки стежка,

А де їхали гусари –

Стоптана дорога.

[«Вони їхали крізь поле, через стигле жито», – додав, зітхаючи, співак. – Іван Франко.]

Коли жінки хліб принесли,

В’язням подавали,

Послав Матек трьох гусарів,

[Прізвище жандарма, що відігравав також деяку роль у процесі. – Іван Франко]

Аби їх прогнали.

І почали ті гусари

Бідних жінок гнати,

Безталанні і побиті

Щодуху втікали.

Плачуть люди бідні: «Голод

Мучить нас і спрага».

Жондца з них кепкує:

«Подайте їм солі».

Тісна шопа, сира земля

Були їм нічлігом,

Ходить шандар поміж ними

Та й штовхає в боки.

Так скінчився понеділок,

Вже й второк світає,

І почали Бураківку

Кудись дальше гнати.

І почали людей бідних

З льоху виганяти

Та й одного до другого

Мотузом в’язати:

«Будете ви, добрі люди,

Той рік пам’ятати!»

Ішли люди всередині,

Жовніри боками.

Хоч ви мені не повірте,

То весь край то знає,

Ніхто не йшов з нами босо,

Лише шандар Скіра.

Як нас гнали до Чорткова,

Почивали в шинку:

Вони вино й пиво пили,

А ми сльози лили.

Як нас вони в Чортків гнали,

Під саму ремізу,

Як злодіїв, всіх без честі,

Всіх позакривали.

Казали нам ночувати

На білій соломі:

«Хто підпише протоколи,

Той піде додому».

Гей, у тюрмі, в Тернополі,

Є залізні грати,

Там сиділо двісті сорок

Мужа з комітату.

На двірці, гей в Тернополі,

Є залізні шини:

Хто був членом комітату,

Того залишили.

Як ішли ми з Тернополя,

То стали зітхати:

«Так немудро страйкувати

Не будемо вдруге!

Як ще будем страйкувати,

Буде нам научка,

Щоб за ніщо у в’язницю

Більш не попадати,

А за нашу гірку кривду

Хай пани заплатять:

Їхню білу шкуру будем

Косами здирати!»

Художня цінність цієї найновішої народної пісні, звичайно, дуже невелика, хоч і спалахує тут і там щире почуття і характерна для добрих народних пісень певна своєрідна точність зображення. Творець пісні був, без сумніву, одним із потерпілих у цьому ганебному цькуванні, і тепер цікаво простежити, як загальна картина подій віддзеркалюється в його голові, якими фарбами його фантазія малює жахливі картини.

Передусім впадає тут у вічі те, що пісня зовсім нічого не знає про мету, характер і причини селянського страйку. Якби хто хотів дістати інформацію тільки на основі народної пісні, мусив би прийти до висновку, що тут ідеться тільки про окрему, місцеву подію. Так, уже оповідання є неповне, бо ціла катастрофа з військом і з арештом та відведенням цілої громади зовсім необгрунтована.

Так само зовсім замовчується існування великої земельної власності та її власника, його відношення до селянської громади і взагалі все, що могло би кинути світло на економічні та соціальні причини страйку.

Здається, що такого роду міркування лежать зовсім поза сферою думок, в якій обертається безіменний автор пісні. Його світогляд дуже вузький, він оповідає тільки те, що він безпосередньо бачив і терпів, і тільки при кінці підіймається до загальних міркувань, де також уперше і востаннє приходить чуже слово «страйкувати».

Він оповідає так, як описував би битву солдат, який не знає ні причини війни, ні плану операцій і не може навіть зі своєї низької точки зору глянути поза події, що розгортаються безпосередньо перед ним; з цілої великої драми залишилося йому декілька маленьких подробиць і пекуча рана.

Дуже цікавим є спосіб оповідання в нашій народній пісні. Без сліду якої-небудь штучності, афектації чи пафосу, стисло і без прикрас, безпорадно в продовжуванні епічної нитки, стрибками і ескізами, ніби тільки на льоту схоплюючи те, що яркіше, а однак не в спромозі так правильно посуватися вперед.

А все-таки є тут картини, що захоплюють своєю простотою та гостротою. Так, гнівний подив автора перед селянами, яких женуть, як стадо, захоплене в шкоді! Так, контраст між солдатами, що п’ють у шинку, і купами селян, що плачуть надворі. І другий контраст, коли скупчені в тісному хліві в’язні домагаються хліба й води, а безсердечний управитель каже дати їм солі. Так, нібито ненароком кинена замітка про широку дорогу, яку галопуючі гусари проклали серед збіжжя.

Звичайно, фантазія автора нашої народної пісні бідна, дуже бідна. Ані в виразі, ані в засобах оформлення вона не підіймається понад рівень ума селянина, незайманого культурою. Але яка чиста ця фантазія, яка далека від простацтва та грубості, яку звичайно приписують такому розумові.

Автор пісні злегка зачіпає сцени незвичайної грубості та жорстокості різних людей, та ніколи не зраджує найменшої охоти широкого представлення та розмалювання цих разючих подробиць. Він, здається, тримається осторонь від них. Струс нервів свого ближнього різкими зображеннями – не в його намірах. Він хоче лише оповісти правду, як він її бачив, перетерпів і зрозумів. Він – як дитина, що раптом попала в метушню грубих, диких людей, і її безцеремонно штовхають, топчуть і наділяють стусанами, і вона з цілої історії розуміє тільки свій біль і своє полохливе здивування.

А одначе пісня закінчується кривавою та жорстокою погрозою. Чи вона навіяна примітивній людині яким-небудь злонаміреним агітатором, чи це вираз відчаю, що гризе цей дитячий ум? Не хочу вирішувати цього питання, кожний може з тексту пісні сам собі дати певну відповідь.

У пісні йдеться також про нацьковування та підбурювання. Я не перебільшую. Наші поляки, колись відомі в цілій Європі майстри в конспірації та підбурюванні, можуть тим тішитися, можуть у тому знаходити участь своїх безпосередніх нарікань на таємні, дотепер не відкриті, а однак вічно діючі руйнівні елементи в галицьких селах. Правда, наша народна пісня показує навіть на одного такого підбурювача – на сусідні села, що лежать довкола Бураківки. Та пошукайте їх! Може, вкінці удасться схопити їх, але якщо вони виявляться як нужда, експлуатація та несправедливість, що панують у тих селах так само, як у Бураківці, то я найпокірніше прошу пробачення, що даремно потурбував вас.

Оця пісня, виспівана без розмаху і кольору, без злоби і жовчі, ніби воркування голубиним голосом з кривавим закінченням, пригадує мені незабутню строфу «Альбігойців» Ленау, де селянин за плугом побачив людську кров на пір’ї білого голуба і жалібно зітхнув:

О trübe Zeit, wenn Tauben am Gefieder

Das Blut des Menschen tragen auf und nieder!

Зараз у Галичині організується загальна мобілізація польськості проти русинів. З облудними фразами про «любов до братнього племені», про «віковічні зв’язки» й подібними балакливими пустими формулами, голошеними для закордону, руський народ відпихають від школи, від громадської служби, від політики, врешті, навіть відривають від рідної землі, на руську інтелігенцію роблять доноси і, де можливо, тихо звільняють її – так зі свіжими силами і вільно будується в Галичині нова Польща. Будова, певно, вийде пишна й міцна, якщо панам удасться живий народ з тілом і душею замурувати в фундамент. Але якщо не вдасться?


Примітки

Вперше надруковано в недільному додатку до газ. «Die Zeit»: Die Sonntagscheit: Beilage zu № 1049. – 1905. – 27. VIII. – S. 6, під назвою «Der galizische Bauernstreik im Volkslied», за підп.: Dr. Iwan Franko. У перекладі українською мовою надруковано в журн.: Народна творчість та етнографія. – 1963. – № 2. – С 97 – 100, під назвою: Галицький селянський страйк у народній пісні. Написав д[окто]р Іван Франко. З німецької мови переклав М. О. Мороз.

Подається за перекладом.

Галицький селянський страйк – селянський страйк у Галичині 1902 р. Про причини й характер цього масового страйку див. рецензію І. Франка на праці З. Паздро та Я. Розвадовського, надруковану у ЗНТШ. – 1904. – Т. 58. – Кн. 2. – С. 38 – 43 (Бібл.).

…перша частина збірки новостворених народних пісень про останні прояви суспільного життя… – Йдеться про працю В. Гнатюка «Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності» (ЗНТШ. – 1902, – Т. 50. – Кн. 6. – С. 1 – 37; 1903. – Т. 52. – Кн. 2. – С. 38 – 67).

Як зійшлася Бураківка та й під Божу кару… – Тут йдеться про скульптури із зображеннями мук Ісуса Христа, розташовані при дорогах галицьких сіл.

Мирослав Мороз

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 635 – 641.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 20

Модифіковано : 30.07.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.