Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературна критика / 1879 р. / Довбня. Вступне слово

Довбня. Вступне слово

Іван Франко

Еміль Золя. Довбня. Повість з життя паризьких робітників. З французького перевела Ольга Рошкевич. І. Прачка Жервеза. II. Сватання Купо. Львів, 1879.

Повість, котру ми отсе задумали подати нашій громаді в малоруськім переводі, належить до найцікавіших і найважніших прояв в цілій повістевій літературі Європи за послідніх десять літ. Вона вийшла з печаті з початком 1877 р. і досі діждалася вже без мала 50-ти видань на французькій, переводів на італьянській та, здається, і англійській мові, переробки на драму, становлячу також важний зворот в історії французького театру, і незлічимих критик, омовлень, похвал і наган у всіх європейських часописах.

Яка тому причина? Правда, повість написана з великим талантом і з докладним знанням описаного предмета; але ж і попередні повісті того ж автора не менше визначуються в обох тих зглядах, а прецінь ні котра з них не викликала такої бурі. Її причини треба шукати радше ось в чім. Уже предмет сам – життя робітників, без примітки всяких вищих верстов – стосунково новий і нечуваний у французькій літературі; правда, частенько там і давніші писателі виводили людей «з товпи» у своїх творах, але все або ескізно, або тільки для декорації, для контрасту, – або знов яко героїв ідилічних, чулих і миленьких образків.

Студії про життя робучого люду – а Золя кожну свою повість понімає тільки як студію – досі не було зовсім у французькій літературі, – і ось тота нечуванка сильно вдарила всім у очі. В «Довбні» робучий люд появився перший раз перед очі просвічених, інтелігентних та ситих буржуа в правдивій, не ідилічній і не романтичній одежі. Вони перший раз почули тут зблизька його бесіду, перший раз із «Довбні» занесло їх делікатні носи «запахом люду». Те, на що вони довгі літа дивилися сліпими очима, рівнодушно і холодно, на папері показалось їм нечуваним дивом, страшенною западнею, але на дні совісті у них ворушилося признання, – що воно таки правда. Се перша причина крику і розголосу «Довбні». Другу причину, більше зверхню, висказує сам Золя в передмові до «Довбні», котру наведемо нижче.

Але ні одна ні друга з тих причин не пояснить нам ще одного, найважнішого і найцікавішого явища, а іменно суперечності в виводах, які роблено з фактів і типів, показаних у «Довбні». Це справді безмірно цікавий бік діла, тим цікавіший, що викликав ціле вавілонське стовпотвореніє гадок і судів, і що навіть – як мож вносити з наведеної далі передмови – і сам автор добув із своєї повісті не найправдивіші виводи. Се ніяким способом не уймає ціни самій повісті, противно, тим більше ручить за її правдивість, се ж бо звісне діло, що як на життя само, так і на вірний образ життя, яким є «Довбня», мож дивитися крізь усілякі очки і бачити в нім усілякі речі, причім однако, розуміється, звичайні, здорові очі видять найбільше і найправдивіше. Ось послухайте, яка чудна катавасія вдіялась з «Довбнею» у Франції.

Перше і найсильніше враження у всіх по прочитанні «Довбні» – минаючи вже непривичну різкість бесіди – було те, що вона написана правдиво, що робучий люд представлений в ній таким, яким є, – розуміється, що мова тут не о виїмкових робітниках, а о середнім, пересічнім типі. На підставі повісті почато говорити о самих робітниках. Аристократи і багачі, котрим ще, мов чемериця, крутять в носі згадки про [18]48, [18]71 і другі роки, крикнули разом: «Адіть, – ось Золя, демократ і республіканець, написав правду про люд, показав його тим, чим він справді є, – звірем, гидкою худобою, гниллю в суспільності! Ось ваші ідеали, ось ті здорові сили, котрі ніби є в народі і котрими загорілі народовці хотять відсвіжити нашу кров! Ось з кого нам кажуть брати примір: з п’яниць та ліньтюхів!»

І демократи французькі – переважно з роду буржуа, знаючи робучий люд мало що ближче ніж пани, – перелякалися тої картини, яку списав Золя. Вони накинулися на нього порівно з тамтими, назвали його повість негідним огидженням люду, черненням робітників, грубим ударом на сам демократизм. Закиди сесі підношено часто, і вони лунають ще й досі по всій Європі. (Недавно ще повторив їх у петербурзьких «Отечественных записках» російський критик Михайловський, від котрого мож було надіятися тверезішого зрозуміння сеї повісті).

Що ж Золя на то? Розуміється, що говорено о цілі його повісті, т. є. чи хтів він нею дати в пику демократам, чи потішити аристократів, – він ані слова, а то з тої простої причини, що, сідаючи писати повість, він не звик ніколи говорити собі: «а, сею штукою постараюсь доказати то і то», – а тільки говорить до себе: «вважай, брьє, пиши правду, не бреши!» І в тім згляді він поступає зовсім розумно, покладаючись цілковито на свій огромний дар до спостерігання і на свою спосібність підхвачування самих типових фактів, добачування їх суті з-за незлічимих дрібниць. В однім тільки він, по-нашому, помиливсь, а іменно в тім, що з цілої «Довбні» зробив такий вивід, буцімто представлена в ній робітницька родина пропадає через п’янство і лінивство.

Ах, добродію Золя, ваша ж повість свідчить проти такого коротковидного виводу! Зрахуйте лиш, скільки різних і дуже важких причин в ній складається на загибель тої родини! Погляньте лиш, скільки міцних, хоч тонких сітей обпутує її, поміж котрими п’янство і лінивство – тільки поєдинчі очка! А й вони – чи ж не вироджуються в вашій же повісті з других, далеко глибших і важчих причин глибоких і болючих недостатків у цілім суспільнім організмі! Ось в чім, думаємо, помилився й Золя в своїй передмові. Впрочім, се й не диво. Талант аналітичний у нього дуже великий, але в синтезі, узагальненнях і виводах він не такий сильний, як це видно також з многих його критичних статей («Вестник Европы», «Парижские письма»).

Пригадаєм тут ще, що «Довбня» («L’Assommoir») становить сьому часть в ряді повістей Золя, обнятих спільним наголовком: «Ругон-Маккари, природна і суспільна історія одної родини за часів другого цісарства». Наведем тепер передмову самого Золя до «Довбні».


Примітки

Вперше надруковано у виданні: «Еміль Золя. Довбня. Повість з життя паризьких робітників. З французького перевела Ольга Рошкевич. І. Прачка Жервеза. II. Сватання Купо», виданому в серії «Дрібна бібліотека», вип. VIII (Львів, 1879), за підписом І. Ф. Подається за першодруком.

…добув із своєї повісті не найправдивіші виводи. – В передмові до роману «Пастка» (в перекладі О. Рошкевич «Довбня») Е. Золя так схарактеризував головну ідею твору:

«Хотів я списати, як гине одна нещасна робітницька родина серед зараженого осередка наших передмість. За п’янством і лінивством іде непошанування родинних зв’язків, погань розпусти, чимраз то більший упадок чесноти, а послідня розв’язка всього – ганьба і смерть» [Золя Еміль. Довбня. Повість з життя паризьких робітників. З французького перевела Ольга Рошкевич. Львів, 1879, стор. 5].

І. Франко, високо оцінюючи талант Золя, в той же час визначає тут і далі в статті хибність певних теоретичних засад, якими керувався письменник, підкреслює суперечність між об’єктивним змістом його творів і висновками автора, яким бракувало широких соціальних узагальнень.

…повторив їх у петерб[урзьких] «Отечественных записках» російський критик Михайловський… – очевидно, йдеться про статтю М. К. Михайловського (1842 – 1904) «Литературные заметки. «Парижские письма» Э. Золя («Вестник Европы»). – «Братья Земганно». Роман Эдм. Гонкура («Слово»). – «Баритон». Роман В. Крестовского. Спб. 1879», яка містить різкий відзив про теорію експериментального роману на прикладах з творчості Е. Золя. («Отечественные записки», 1879, № 9, стор. 96 – 119).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 102 – 104.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 924

Модифіковано : 22.08.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.