Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1893 р. / Лоріс-меліковська конституція

Лоріс-меліковська конституція

Іван Франко

Як сьома книжечка видань лондонського «Фонда русской вольной прессы» вийшла брошурка під сенсаційним заголовком «Конституція графа Лоріс-Мелікова», написана, очевидно, кимось близьким до пок[iйного] диктатора і дуже прихильним до нього. Брошурка дає дещо більше, ніж обіцяє заголовок. Се, властиво, ряд виписок із листів і споминів самого гр. Лоріс-Мелікова, а також із офіціальних документів, пропам’ятних писем і записок різних людей, що доторкаються діяльності Лоріс-Мелікова як коменданта кавказького корпусу під час війни російсько-турецької 1877 – 78, його генерал-губернаторства в Харкові і особливо його диктатури.

Автор брошурки не оповідає нічого систематично, а тільки склеює виписки своїми короткими увагами. Можна дуже пожалувати, що замість виписок і виривків він не дав нам в цілості деяких важних документів, от хоч би, напр., уложеної гр. Л[оріс]-Меліковим інструкції для сенаторів, котрих він вислав було в різні губернії Росії для розслідження стану краю і адміністрації (т[ак] зв[ані] сенаторські ревізії). Документ сей, досі не звісний в друку, має заголовок «Особое наставление сенаторам, назначенным по высочайшему повелению для производства общей ревизии в губерниях: Казанской, Костромской, Воронежской, Тамбовской, Киевской, Черниговской, Саратовской и Самарской». Автор називає установлення гр. Л[оріс]-Меліковим тих ревізій заходом «едва ли не самым блестящим по результатам», хоча про здобутки їх не згадує ні одним словом.

Із виписок, приведених у брошурі, ми бачимо, що справді наміри гр. Лоріс-Мелікова були добрі і розмах для реформаторської діяльності широкий. Сенатори мали в назначених їм губерніях позбирати відомості про справи з обсягу компетенції міністерства внутрішніх справ, судівництва, заряду державними добрами і народної просвіти. Інструкція, як можемо міркувати з виписок, дуже детальна і доторкається самих болючих справ російської суспільності.

§ 2 жадає відповіді на ось які дразливі питання: «Какое влияние на настроение умов имела и имеет система административных высылок вообще и в особенности высылки неблагонадежных в политическом отношении? Требует ли эта система каких-либо изменений и каких именно?»

§ 3 наказує ревізорам «удостовериться в настроении умов крестьянского населения, узнать, были ли за последнее время волнения, чем они вызваны и какие меры приняты к их прекращению». Далі наказано їм «обратить особое внимание на то, не замечается ли в крестьянах толков о новом наделении их землею, о так называемом в Велико-россии «черном переделе», а в Малороссии «слушном часе». Були й детальні поручения для осібних губерній для розсліду пануючих там осібних відносин, як, напр., т[ак] зв[аного] «коштного межування» і чиншовиків в Київській, обов’язкового межування в Чернігівській губ[ерніях]. В дуже загальних словах інструкція поручає сенаторам розвідати причини упадку добробуту народного і способи, як би його підняти, та при тім звертає пильну увагу на «причины накопления недоимок… средства, какими можно облегчить крестьянам приобретение земли в полную собственность, способы к облегчению и урегулированию переселений».

Дуже цікаві приписи находимо в інструкції щодо земств.

«Указывают как на причину неуспеха деятельности земств на недостаточность их состава в качественном отношении, на несочувствие к земству правительственных лиц и учреждений, на ограниченность их круга деятельности, на затруднения, какие встречает она по предметам, которые бы требовали соглашения земств соседних уездов или губерний, на стеснения в гласности, на недостаток средств».

Інструкція домагається, щоби сенатори розслідили, накілько вірні ті покази, а також

«нельзя ли расширить участие земств в решении дел, касающихся местных хозяйственных потребностей, может ли быть изыскана удобная форма для совместных суждений земств разных губерний по таким вопросам, которые бы требовали совокупных мер, как-то – по прекращению эпидемий или эпизоотии, по борьбе с вредными насекомыми, по устройству пограничных мостов и переправ; не должна ли быть допущена большая гласность в опубликовании журналов земских собраний и тому подобное».

Лишаючи на боці дальші виписки з сього документа, ми замітимо тільки, що закінчення сенаторських ревізій гр. Л[оріс]-Меліков так і не дождався: по смерті Олександра II вони були новим царем відкликані, хоч до того часу здужали викрити масу страшенних надужить і непорядків у всіх губерніях. Та поки ще сенатори ревізували губернії і збирали по інструкції пожадані і непожадані відомості, обставини російського життя перли невдержимо наперед, домагались рішучих постанов і способів, а коли в вершках правительства тої рішучості не було, прийшла катастрофа 1 марта.

Тільки геть опісля довідалась Європа, що в сам той день, на пару годин перед катастрофою, цар Олександр II зробив був іменно те, чого від нього домагалися всі передові круги російської суспільності, т. є. обдарував Росію конституцією, котра 4 марта мала бути опублікована. Хто не тямить великого враження, яке зробила та відомість? Можна сказати сміло, що для революційної партії російської вона була далеко тяжчим ударом, ніж той, який ся партія нанесла абсолютизмові, вбиваючи Олександра II. «Мовчазливий імператор» по своїй смерті помстився на своїх убійцях далеко тяжче, ніж робив се за життя, бо вість про конституцію, підписану царем і ударемнену революціонерами, за одним замахом відібрала сим останнім ті симпатії суспільності, що досі становили головну їх силу в боротьбі з урядом.

Сих кілька уваг для вияснення важності публікації правдивого тексту тої конституції. Жаль, що публікація ся наступила так пізно, коли суспільність російська, відвернувши свої симпатії від партії революційної, звільна підтиском реакції згори і сама дійшла до такого отупіння і реакційності поглядів, для яких аналогії прийшлось би шукати хіба в першім десятилітті панування Миколая або й ще далі в минувшині.

Брошура попереджує публікацію лоріс-меліковського проекту конституції (коли взагалі можна се назвати тим ім’ям) виписками з деяких цікавих меморандумів, поданих на ім’я Л[оріс]-Мелікова різними людьми після убийства царя. Ми лишаємо їх на боці, хоч які вони інтересні (особливо меморандум поляка маркіза Велепольського), а згадаємо тільки про те, що навіть такі прихильники абсолютизму, як київський проф. Піхно, бажали тоді розширення інгеренції суспільності на заряд справами краю.

«Многие у нас, как и у вас, – писав Піхно 18 марта 1881, – ищут спасения в конституции. Другие, в том числе и я, утверждают, что, не создавая никаких ограничений для власти, не связывая ее, нужно прежде спросить страну, призвать ее только для совета, а затем уже решать, что нужно делать».

Дуже інтересна виписка з листа німецького імператора Вільгельма І до Олександра III (жаль великий, що листа сього не подано в оригіналі in extenso), в котрім старий владник німецький радить цареві російському дарувати конституцію і скликати парламент і тільки вказує йому на деякі ограничення, котрі, по його думці, треба би наложити (не давати загального права голосування, не давати парламентові права скидати міністрів, не допускати, щоб парламент мішався в заграничну політику і т. і.).

Тексту «конституції», підписаного царем Олександром II, брошура не подає; ми маємо в ній тільки реферат гр. Лоріс-Мелікова, предложений новому цареві 6 марта 1881, в котрім репродуковано те, що підписав був його батько. Задля історичної важності сього документа помішуємо його тут в цілості.

«28-го минувшего генваря Министр Внутренних Дел, всеподданнейше докладывая в Бозе почившему Государю Императору некоторые соображения свои относительно дальнейших правительственных мероприятий по Высочайше предуказанному пути в деле возвращения государственной жизни к правильному и законному ее течению, нарушенному беспрерывно повторявшимися в течение целого ряда лет покушениями дерзких злоумышленников против государственного порядка и общественного спокойствия в России, свидетельствовал при этом, что расследование степени распространения анархических лжеучений, приостановивших было пагубными проявлениями своими спокойное развитие преобразований, предпринятых на благо России с первых же дней восшествия Императора Александра II на прародительский престол, приводит к уверенности в том, что лжеучения эти, выражаясь в прискорбных уклонениях отдельных личностей от священных обязанностей верноподданных сынов отечества, не успели, однако, проникнуть в глубь русского общества и русского народа, представляющих надежные опоры государственному порядку в России. По заявлению Министра Внутренних Дел, по всех случаях обращения его к содействию общественных сил такое обращение было встречаемо полнейшею готовностью служить целям порядка и завершения всяких преобразований.

Вместе с тем Министр Внутренних Дел всеподданнейше докладывал, что если производимые ныне в нескольких губерниях разных полос Империи сенаторские ревизии и внесут богатый вклад в имеющиеся уже в центральном управлении материалы по многим подлежащим разрешению вопросам и обновят их свежими местными данными, то тем не менее материалы эти при окончательной их разработке должны быть пополнены практическими указаниями людей, ближе знакомых с местными условиями и потребностями. По своему ведомству Министр Внутренних Дел представил на Высочайшее благовоззрение следующие стоящие, между прочим, на очереди вопросы:

а) преобразование местных управлений в губерниях, в видах точного определения объема прав и обязанностей оных и приведение административных учреждений в надлежащее соответствие с учреждениями судебными и общественными и с потребностями управления;

б) дополнения, по указаниям опыта, положений 19-го февраля 1861 года и последующих по крестьянскому делу узаконений соответственно выяснившимся потребностям крестьянского населения;

в) пересмотр положений, земского и городового, в видах пополнения и исправления их по указаниям прошедшего времени;

г) организация продовольственных запасов и вообще системы народного продовольствия.

В Бозе почивший Государь Император, следуя влечениям своего любвеобильного сердца и желая явить новый знак монаршего доверия к своим верноподданным, по рассмотрению соображений Министра Внутренних Дел в двух бывших заседаниях из Высочайше назначенных к тому лиц всемилостивейше соизволил одобрить основную мысль относительно пользы и своевременности привлечения местных деятелей к совещательному участию в изготовлении центральными учреждениями законопроектов по тем вопросам, которые признаны будут Высочайшею волею подлежащими ныне разрешению в видах развития и усовершенствования Высочайше предначертанных преобразований.

Для практического осуществления всемилостивейшей воли относительно скрепления указанным путем плодотворной связи между правительством и лучшими силами общественными в Бозе почивший Император изволил избрать порядок, испытанный уже по Высочайшим указаниям при разработке крестьянской реформы с применением оного к потребностям и задачам настоящего времени. Приемля во внимание, что на местах уже имеются ныне постоянные и при том всесословные учреждения, способные представлять сведения и заключения по вопросам, подлежащим обсуждению высшего правительства, в Бозе почивший Император соизволил остановиться на учреждении в С.-Петербурге временных подготовительных комиссий с тем, чтобы работы этих комиссий, предварительно внесения их на обсуждение Государственного Совета в установленном законом порядке, были подвергаемы совещательному рассмотрению в общей комиссии с участием представителей от земства и некоторых значительнейших городов. В видах установления главнейших положений по сему делу в Бозе почившему Императору благоугодно было в 17 день минувшего февраля Высочайше повелеть:

1) Сделать ныне же распоряжение, чтобы находящиеся в разных министерствах и других центральных учреждениях материалы, имеющие отношение к перечисленным Министром Внутренних Дел вопросам, были собраны, сгруппированы по однородным предметам и приведены в такой порядок, в каком, по усмотрению подлежащего министра, они могли бы с удобством быть подвергнуты соображению подготовительных комиссий.

2) На окончание этих (п. 1) работ назначить срок, совпадающий с окончанием сенаторских ревизий. По представлении же сенаторами добытых из ревизии данных дополнить ими собранные в центральных учреждениях материалы и установить те вопросы и предположения, которые в течение осени могли бы быть внесены в подготовительные комиссии.

3) Подготовительные комиссии учредить из членов правительственных ведомств и приглашенных с Высочайшего соизволения сведущих служащих и не служащих лиц, известных своими специальными трудами в науке или опытностью по разным отраслям государственного управления или народной жизни. На обязанность сих комиссий возложить составление законопроектов в тех пределах, кои будут указаны Высочайшею волею.

4) Составленные подготовительными комиссиями законопроекты, предварительно внесенные установленным порядком в Государственный Совет, передавать по Высочайшему повелению на обсуждение общей комиссии, учреждаемой на нижеследующих основаниях.

5) Общая комиссия под председательством лица, непосредственно избранного Высочайшею властью, составляется:

а) из назначенных по Высочайшему повелению к постоянному присутствованию в оной лиц, принимавших участие в работах подготовительных комиссий; б) из выборных от губерний, в коих введено положение о земских учреждениях, и от некоторых значительнейших городов; в) из назначенных особым порядком членов от тех местностей, в коих положение о земских учреждениях не действует.

6) От губерний, в коих введено положение о земских учреждениях, избирается в состав общей комиссии по одному или по два члена, соображаясь с населением губернии. Избрание представляется губернским земским собраниям.

7) Члены от значительнейших городов избираются городскими думами, в столицах – по два, в прочих городах – по одному.

8) Губернским земским собраниям и городским думам предоставляется избрать членов общей комиссии как из среды гласных, так и из других лиц, принадлежащих к населению губернии или города.

9) Порядок и условия назначения в общую комиссию представителей от местностей, в коих положение о земских учреждениях не действует, имеют быть определены особо.

10) Члены подготовительных комиссий, не назначенные к постоянному участию в занятиях общей комиссии, присутствуют в ней с правом голоса при обсуждении тех законопроектов, в составлении которых они участвовали.

11) Для занятий общей комиссии назначается определенный срок.

12) Работы общей комиссии имеют значение совещательное. Учреждением ее не изменяется существующий ныне порядок возбуждения законодательных вопросов и окончательного их обсуждения. Рассмотренные общею комиссиею законопроекты вносятся законным порядком в Государственный Совет подлежащими министрами с изложением и собственного заключения министра.

За установлением сих главных положений предстояло, согласно Высочайшим указаниям, определить в ближайшем будущем требуемые означенным повелением подробности касательно состава, созыва и порядка действий предположенных комиссий; а между тем центральные учреждения обязывались немедленно приступить к собранию и разработке материалов по вопросам, кои будут подлежать обсуждению в подготовительных комиссиях.

В тот же 17-ый день февраля в Бозе почивший Государь Император Высочайше повелеть соизволил Министру Внутренних Дел изготовить в виде правительственного сообщения для напечатания в «Правительственном Вестнике» оповещение во всеобщее сведение о принятом всемилостивейше решении. Проект оповещания был изготовлен и, по предварительном одобрении, возвращен в Бозе почившим Императором Министру Внутренних Дел 1-го марта в 12 1/2 часов пополудни при объявлении Высочайшей воли, чтобы проект до его напечатания был выслушан в заседании Совета министров в среду – 4-го марта.

Но судьбы Божий неисповедимы, и чрез два часа после этого многозначительного повеления император Александр II, посвятивший все дни свои на благо Богом вверенных ему народов, окончил свой царственный подвиг, смертельно пораженный святотатственными убийцами.

Вступив на прародительский престол, преемник державного мученика Император Александр III обрел в завещанной ему предками любви к народному благу великую решимость твердо следовать по пути, предуказанному в Бозе почившим незабвенным родителем.

Усматривая в нелицемерных проявлениях всенародной скорби вящее доказательство неразрывной сердечной связи, всегда, по воле Предвечного, соединявшей в России государя с его подданными и всегда появлявшейся с особою силою в тяжкие годины испытаний, Государь Император Александр III, при указании на необходимость неуклонного преследования дерзких покусителей на государственный порядок и общественное спокойствие, всемилостивейше соизволил выразить, что гнусные злодеяния преступной горсти безумных отверженцев русской земли не в силах побороть в его сердце решимости исполнить в точности родительский завет любви на благо вверенной ему Богом империи. Руководясь таким решением, Его Императорское Величество Высочайше соизволил повелеть принять к точному исполнению изложенную выше священную волю своего державного родителя как достойное всей его жизни прощание его со своим народом. При этом Его Величеству благоугодно было указать Министру Внутренних Дел, чтобы самый порядок опубликования во всеобщее сведение Высочайшего по сему предмету повеления был тот же, какой предуказан в Бозе почившим Императором Александром II. Подлинное подписал

Генерал-адъютант граф Лорис-Меликов»

Як бачимо, документ сей і заключені в нім постанови даремно було би називати конституцією. Комісія, зложена з делегатів по часті вибраних губерніальними земствами і міськими радами, а по часті іменованих правительством, котра має тільки дорадчий голос при обсудженню проектів законів, предложених правительством, але не має ані права сама подавати проекти, ані впливу на їх остаточну ухвалу або усунення, се щось таке мікроскопічне і неозначене супроти тих потреб, яких тоді хіба сліпий не бачив у Росії, що треба тільки дивуватися, як се гр. Лоріс-Меліков після широкого розмаху в інструкції сенаторам міг так низько сісти. Певне, на се були важні причини, з котрих перша і головна лежала в волі самого царя Олександра II, що «вважав обов’язком своєї честі, – як казано в брошурі, – не допустити до того, щоб нарушені були основи його самодержавства».

Ну, а при ненарушених основах самодержавія, при браку яких-небудь серйозних гарантій свободи особи, товариств, сходин, друку і сумління, при адміністративній самоволі (бо про все те в повищім проекті не сказано анічогісінько) що й говорити про конституцію? Не диво, що й Олександр III, прочитавши повищий «доклад», написав на ньому власною рукою: «Он составлен весьма хорошо». Написав, похвалив – і швидко опісля кинув до коша.

Дуже можлива річ, що й ся скромна проба притягнути значніше число представників суспільності до нарад над справами державними, коли б була ввійшла в діло, була би мала добрі наслідки, підняла б дух в суспільності і могла б була повести до виборення справжньої, не мальованої конституції. Як перший крок, як перша можність до її виборення вона була б мала, певно, свою вагу.

Та все-таки треба тямити, що сам собою документ сей не був конституцією, а тільки вказував і витичував скромний тісненький терен, на котрім при щасливих обставинах могла б була розпочатися боротьба за правдиві вольності конституційні. Нема ніякої гарантії, що навіть коли б цар Олександр II був живий і комісія скликана, правительство послухало б було її голосу або в разі, якби комісія стала йому недогідна, не було б її без церемоній розігнано. Се треба тямити, оцінюючи вину революціонерів, котрі, вбивши Олександра II, буцімто позбавили Росію великого добродійства і опізнили хід її свобідного розвитку. Опізнення вийшло справді, та причини його далеко більше складні, так що приписувати їх самій катастрофі 1 марта 1881 і киненню Олександром III до коша повищої конституції ніяк не годиться.


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Народ», 1893, № 15, с. 147 – 151.

Подається за першодруком.

«Фонд русской вольной прессы» – видавництво, організоване 1891 р. в Лондоні народницькою еміграцією, головним чином, народовольською, для видання революційної літератури і доставки її в Росію.

Лоріс-Меліков Михайло Таріелович (1825 – 1888) – державний діяч Росії. У 1879 р. тимчасовий харківський генерал-губернатор, з лютого 1880 р. – начальник верховної розпорядчої комісії і фактичний диктатор Росії; від серпня 1880 по травень 1881 р. міністр внутрішніх справ. Заграючи з лібералами, Лоріс-Меліков в той же час вдавався до репресій проти революціонерів.

…катастрофа 1 марта. – Вбивство народовольцями царя Олександра II 1 (13) березня 1881 р.

…для революційної партії російської… – Мова йде про російських революційних народників.

Велепольський (Вельопольський) Александр (1803 – 1877) – польський консервативний політик, прибічник угоди з російським царизмом.

Піхно Дмитро Іванович (1853 – 1913) – російський економіст. У 1888 – 1902 рр. професор Київського університету. Редактор реакційно-монархічної газети «Киевлянин». Згодом очолював київський відділ чорносотенного «Союзу російського народу».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 46, ч. 2, с. 153 – 162.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 652

Модифіковано : 29.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.