Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Із записок

Юліус Зеєр

Переклад Івана Франка

(З 1000 н-ра чеського Světozor-a)

Було то в Росії, літом, надвечір. Обід кінчився, ми випили трохи мороженого шампанського, якраз стільки, скільки треба на те, щоб бачити світ в рожевій барві якнайменше фальшивого «Veuve Cliquot».

Закуривши папіроси, вийшли ми цілим гуртом у садок. Нараз край нашого плота появилася нужденна бабуся. Бліда як смерть, сумна, як Росія. Простягла руку, кощаву, худу, немов і сотворену на те, щоб стислася в п’ястук і загрюкала в ворота дрімаючої рівнодушності. Найближче плота стояв син нашого господаря, хлопчина в тім віці, в котрім дітей покидає ангел, а будиться звір. Не був злий, але розпущений, а надовсе лінивий. Побачивши старчиху, побоявся, що пішлемо її додому по милостиню. Нетерпеливо махнув на бабусю, – втім, побачив, що його хорт упустив майже обглодану кістку. Подав її старчисі. Вона не відкинула її, не розгнівалась, не кляла, а тільки сумно глянула на нас і сказала тихим, невимовно проймаючим голосом: «Що робити». І хотіла відійти.

На хлопця добре насварено, жебрачку щедро обдаровано, але пекуча біль не втихала в моїм серці, і весь той вечір рад би я був заплакати над тим, що я чоловік. В тій пригоді являлась мені ціла людська суспільність, а та нещасна бабуся з поглядом, повним невисказаної резигнації, – то була ціла Росія.


Примітки

Назва оригіналу: «Ze zapisku».

Вперше надруковано в журн.: Зоря. – 1886. – № 17. – 1(13). IX. – С 290. Без підп. перекладача. Авторство перекладу (з чеської мови) вказано в річному покажчику змісту «Зорі»: Франко Іван. […] Із записок Юлія Зейєра (переклад).

Заслуговує на увагу історія опублікування перекладу. Число 17 «Зорі» за 1886 р. увійшло до історії бібліографії двояким: у первісному вигляді (без вказаного перекладу) та зі змінами на с. 278 і 290. Волею редактора рецензія на музичні твори О. Бораковського була замінена, зокрема, перекладом уривка «Записок» Ю. Зеєра (Мороз М.О. Іван Франко. Бібліографія творів. – К., 1966. – С. ПО).

Передруковано у вид.: Зв’язки Івана Франка з чехами та словаками, – Братислава, 1957. – С 245.

Подається за першодруком.

«Зоря. Письмо літературно-наукове для руських родин» – літературно-науковий і громадсько-політичний журнал. Виходив протягом 1880 – 1897 рр. у Львові двічі на місяць. У 1886 р. «Зорю» редагував Ом. Калитовський (1855 – 1924) – педагогічний і освітній діяч, автор шкільних підручників і статей на історичні та педагогічні теми.

«Svetozor» – літературно-художній журнал, що виходив у Празі від 1867 до 1899 р. Протягом 1883 – 1887 рр. носив підзаголовок «Obrazkovy tydennik» («Ілюстрований журнал»), У 1886 р. «Svetozor» редагував письменник і публіцист Матей-Анастасія Шімачек (1860 – 1911).

Зеєр (Zeyer) Юліус (1841 – 1901) – чеський поет, прозаїк, драматург. Автор збірок «Новели» (1879, 1884), «Поезії» (1884), поетичних циклів «Вишеград» (1880), «Прихід Чеха» (1886), романів «Андрій Чернишов» (1876), «Ян-Марія Плойгар» (1891), комедії «Ніч на Карлштайні» (1884), «Неклана» (1893), «Радуз і Магулена» (1898), інших творів. Його творчості притаманні елементи неоромантизму.

У статті «Нова чеська література і її розвій. Ярослав Врхліцький, його життя і творчість. «Бар-Кохба»» (1899) І. Франко умовно виокремлював два напрями в новій чеській поезії: національний та інтернаціональний. До другого він зараховував і творчість Зеєра (31, 483).

«Особливо після космополітичної чеської поезії нової доби, після кабінетних епопей і лірик Врхліцького, Сватоплука Чеха, Зейєра, – писав І. Франко трохи згодом (1901 р.), – Гавлічкова поезія смакує, як чиста джерелова вода після більше або менше штучного заграничного вина» (11, 409).

Однак увагу Франка-перекладача привернула прозова творчість Ю. Зеєра.

У 1873 – 1899 рр. Ю. Зеєр кілька разів бував у Росії та в Україні, зокрема в Києві, деякий час жив у Криму. Під час подорожей записував свої спостереження, рефлексії та роздуми, що носили характер подорожніх нотаток. Одне з таких спостережень опублікував 1886 р. у тижневику «Světozor» (№ 39 (1000). – S. 619). Його й переклав І. Франко.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 802.