Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

13.05.1874 р. До В. С. Давидяка

13 травня 1874 р. Дрогобич Дрогобич, дня 13/5 1874

Від чого маю зачати тую відповідь на Ваш лист, так повний щирого чувства і доброжелательності, так приятельський і промовляючий до незнайомого? Приятелю мій, первий, котрого спотикаю на путі життя, чим Вам зможу відплатитись за тії Вашії теплії слова, за теє дружеське письмо Ваше? О, Ви лиш один зможете поняти, кілько утіхи, кілько щастя справило воно для мене, – Ви один, котрому я все теє винен! Тими немногими словами Ви позискали ціле моє довір’я, Ви зблизились до моєї душі, як ніхто до сього часу! Чим же зможу я відвдячитись Вам, як не щирістю і дружеським з Вами союзом? До сього часу я не находив приятеля щирого, одвертого, поділяючого мої мислі і ідеї, я замикався в собі самім, відтепер ажень нову зачну епоху! Не гнівайтеся за тії слова, але, пишучи теє, я не маю досить власті над собою самим, щоби ся поміркувати, – чувство моє занадто гаряче і волнуюче, щоби здобутися на холоднії слова розваги. Не відкидайте моєї просьби, будьте моїм приятелем, за яким я віддавна оглядався, – я знаю, кого я о те прошу! О Вас чув я давніше уже і бажав Вас ближче пізнати, хоч-єм не бачив до того способу. Тепер го маю. Тепер сподіваюсь тісніше пізнати Вас і соєдинитись з Вами. Іще раз прошу Вас, не гордіть приязнею убогого школяра, – я поділюсь з Вами всіми моїми гадками, цілим серцем і душею, – чи ж можу того і від Вас жадати? Одно Вас тільки прошу – відпишіть ми якнайскорше на теє смілеє письмо, напишіть ми про себе, бо я рад ближче пізнати того, котрому належить моє чувство. Напишіть про устрій кружка, про деяких членів, про що хочете, сли Вам то не випаде заприкро, сли будете мати час!

Тепер до часті прозаїчної!

Боїтесь якось, роблячи мені уваги о недостатках моїх речей, і то іще, коли вспоминаете о так малих, залишаючи більшії. Приятелю мій, я би ся мав гнівати на Вас за дружнюю раду? Рідко коли або і ніколи не учую я тут нич подібного, проте всяка рада, всяка пересторога, всяке остереження, хоч би і найнеприємніше, єсть і буде для мене всегда приємне, – не то дружнє і щире напомнення, як Ваше!.. Але, противно, віднині я в імені приязні і щирої дружби жадаю від Вас гострої і подробної критики на все, що Вам напишу, бо тільки висказання слабих сторін в однім ділі може поправити автора на другий раз. Із рад Ваших, якії будете ласкаві мені уділити, по всякий час буду користати, а если Вам то не буде заутяжливо, відтепер все, що буду міг післати до «Друга», посилати буду на Ваші руки, а Ви самі осудите, що єсть спосібне до предложения комітетові редакційному. Заразом всегда буду старатись уділяти Вам своїх помислів до всяких нових творів і не омешкаю во всякім згляді користуватись Вашими радами.

Посилаю Вам у нинішнім письмі кілька поезійок, Ви самі найліпше осудите їх вартість… Із них «Ранок», «Пісня сироти», «Ніч», подібно як і попередньо надіслана комітетові «Путь життя», писані, признаюсь Вам, у певнім гарячковім успосібленні, в такій порі, коли не міг я владіти над собою, коли фантазія, дивними образами розжарена, не могла удержати власті над внішньою формою. Пізніше мені самому вони дивними видалися, коли-м їх прочитав, але не хотів-єм переробляти їх, бо, гадав-єм, дика, дифирамбічна форма ліпше відвічає диким, гарячим фантазіям. Не знаю, чи можу присилати до редакції переклади, римовані із декотрих пророків єврейських, так само «Рукопись Короледворську», о котрій також розправу міг би-м надіслати. Сподіваюсь, що не прогніваєтесь, що ту[т]-таки долучаю іще стишки інних молодих авторів: «Козак в неволі», «Весна» і «Леґінь». Тії молодії цвітки, не знаю, чи видержать суд критики, хоч би і не зовсім гострої, – але признаюсь Вам, дивним якимсь свіжим запахом вони всегда ваблять мене до себе і самі ідуть до серця. Іще раз прошу, не прогнівайтесь на мене за таке сміле письмо і відпишіть, будьте ласкаві, бо з нетерпеливістю чекаю хвилі, в котрій увиджу Ваше письмо, нім іще зможу Вас самих наочно пізнати. Прощайте, а не надовго!

Цілую Вас, Ваш щирий і преданий друг Іван Франко.

Р. S. Перепрошую Вас, що, помимо обіцянки, не помістив-єм поезії «Ніч». Пізніше пришлю Вам тую і ще кілька інних з того ж часу. Прощайте!


Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 2, с. 134 – 136.

До листа додано поезії І. Франка (за підписом «Джеджалик»): «Могила», «Пісня сироти», «Ранок», «Дві дороги» та вірші його товаришів А. Куцого («Весна»), Д. Кизими («Козак в неволі»), І. Тисяка («Туга»), переписані рукою І. Франка. Дописку «Р. S.» подано після віршів, у кінці листа.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1059.

Давидяк Василь Степанович (1850 – 1922) – український громадсько-культурний діяч; в 1870-х роках студент Львівської духовної семінарії, член «Академического кружка» і співробітник «Друга».

…переклади, римовані із декотрих пророків єврейських… – Про переклади з біблійних пророків Іова та Ісайї говориться в передмові до збірки І. Франка «В поті чола», Львів, 1890, с. VIII:

«Виїжджаючи з Дрогобича, я віз із собою кілька книжок, записаних своїми роботами. Були там і оригінальні складання – вірші любовні (патріотизму я тоді ще не знав), драми і оповідання віршовані, але головно були переклади: «Антігона» і «Електра» Софокла, значна частина Іова, кілька глав Ісайї, кілька пісень нібелунгів, дві пісні «Одіссеї», два перші акти «Уріеля Акости» Гуцкова, ціла «Короледворська рукопись» і т. ін.».

Деякі з них збереглися (див.: Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 210, 1062 і 401, зокрема «Пророчество Ісаії, переписав Іван Франко, р. 1874», с. 127 – 145. Текст обривається на початку п’ятого розділу). В журналі «Друг», 1875, № 23, с. 559, було надруковано повідомлення про те, що І. Франко читав доповідь в «Академическом кружке» на тему: «Короткий разбор Книги Іова із становища поетичного».

Софокл (496 – 406 до н. е.) – давньогрецький драматург. І. Франко переклав його трагедію «Едіп-цар» та уривки «Антігони».

Нібелунги – в старовинному німецькому епосі міфічний народ карликів, нащадки короля Нібелунга (див. «Пісню про нібелунгів» – пам’ятку німецького героїчного епосу, складену близько 1200 р.).

«Одіссея» – давньогрецька епічна поема, автором якої вважають Гомера. Датується VIII – VII ст. до н. е.

Гуцков Карл (1811 – 1878) – німецький письменник, один із керівників літературної течії «Молода Німеччина». Найзначніша з його драм «Урієль Акоста» (1847) – про голландського мислителя XVII ст.

Ісайя (VIII ст. до н. е., Ієрусалим) – перший із так званих «великих пророків» Старого завіту.

«Академический кружок» – студентське товариство у Львові, засноване 1870 р., спочатку «москвофільського», потім демократичного напряму. Видавало своїм коштом журнал «Друг», окремі книги і брошури.

«Краледворський рукопис» – збірка поезій, підроблених під стародавні пам’ятки чеськими філологами В. Ганкою (1791 – 1861) і Й. Ліндою (1793 – 1834). Виданий 1819 р. Перше повне видання українською мовою вийшло у Львові_1879 р. Назва походить від міста Краловий Дворець, де нібито було знайдено збірку. І. Франко зробив переклад «Краледворського рукопису» у 1873 р. (автограф – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 401), написавши й «розправу» (розвідку) про нього – «Дещо про рукопись Короледвірську», в якій подається історія рукопису та аналіз його форми і змісту.

…стишки інних молодих авторів… – Йдеться про вірші товаришів І. Франка з Дрогобицької гімназії (замість вірша «Леґінь» надіслано «Тугу»).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 7 – 9.