Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

20.01.1877 р. До М. П. Драгоманова

Львів Львів, дня 20 січня 1877

Павлик арештований уже більше як тиждень назад. Я недавно об тім дізнався, а то гадав, що виїхав куди-годі. Минувшої неділі арештований також Дорошинський чи Дорошенко і Колодій (G[eorge] R[ouge]) із готелю. Часть книжок, котрі привіз До[рошинсь]кий, а іменно всі, крім «Про бідність», «Парова маш[ина]» і «Про правду», «О малор[усской] литер[атуре]» і «Турки внутр[енние] и вн[ешние]», – у мене, а названі ту[т] попали в руки поліції.

П[авли]к був дуже неосторожний після арештування Я[стремського] і Л[яхоцького] і, хоть мав часу досить, не поховав ні кореспонденцій, ні нічого. Були якісь нотатки Я[стрем]ського і лист від «Вперед» – так так поліція на столі і забрала. Не знаю, чи було там що компрометуюче, – а все ж таки, бачу, воно мож було все позаховувати. Ваші письма до П[авли]ка сховані у мене, і сховані добре, рівно, як і книжки, привезені Д[орошинсь]ким. Ваш перший лист не застав уже П[авли]ка на волі і находиться в руках давнього редактора «Правди» Лукашевича. Адресований до мене надійшов учора (19). П[авли]к, як зачуваю, дуже незручно борониться і сей час на вступі виїхав з словами: «Я-ді все для ідеї роблю» і таке подібне.

То, що Ви пишете про студентів-донощиків, – то аж надто правдиве, і, бачиться, воно й ту[т] без доносів не було, бо П[авли]ка арештували таки не знати за що і пощо. Зачуваю, що сама поліція не знає, що з тим ділом зробити, – а то мав консул з Бродів чогось приїздити сюди в тім ділі. Польські часописи пишуть, що арештування відбулися по жаданню російської амбасади у Відні, і всюди тільки й бесіди, що про П[авли]ка та про «нігілістичні брошури». Всюди бесіда про арештування, обиски, отсе зновили, що вже й мене взято, і Павлиша, редактора «Друга», і т. д.

З «Другом», бачу, не довго потягнемо. Найдальше, як вийде третій номер, а далі годі. І тут біда, товариші. При виданні першого н[оме]ра Левицький уперся, щоби печатати «Три долі» й Костомарова «Дві руські народності». Л[евиць]кий, бачиться, служить за наймита Барвінському і «Правді» і противний печатанию хоть би й слова против «Правди». Відтак виступив із комітету редакційного і під’юдив Сушкевича, щоби вимовив «Другові» кредит у печатні Шевченка. Пренумерата впливає слабо, довгу в печатні звиш 240 зол., а в «Кружку» й крейцара нема в касі, бо «москалофіли» ще й досі не віддали каси. І так, бачиться, прийдеться «Другові» упасти.

Левицький, хоч має адміністрацію, ходить собі, підсвистуючи, підмовляє других членів ред[акційного] ком[ітету], щоби як стій печатали в «Друзі» відкликання статті «Опізнаймося», щоби написали, що Павлик не був членом ред[акційного] ком[ітету] (бо се, каже, може мати для «Друга» злі наслідки і т. д.). Я навіть догадуюся, що Л[евиць]кий немало причинився до арештування П[авли]ка, бо він добрe знається з одним тутешнім поліціантом, а день перед арешт[ом], кажуть, бесідував з ним в одній ресторації. Але се лиш догад, сього допевно не знаю.

Щодо кружка самого, то можу Вам сказати, що на нього надія якнайменша. Заряд нужденний, бібліотека стоїть стовпом, а нікому й не в голові що-небудь читати. Куди, як куди, а через кружок усього менше мож зробити. «Лихвар» стоїть, коли мож, іще гірше і існує лиш з назви. Бачиться, життя акад[емічне] упадає день відо дня і приходиться засновувати нову громаду з самих людей бодай що-то діятельних, котрих на тепер найдеться 5 – 6. А ще, крім того, як кажу, навіть у бібліотеці годі показати яку-будь ліпшу книжку, бо сей час у поліцію біжать доносити.

Загалом сам уже не знаю, куди воно далі зайде. Зглядом «Друга» я рад би вчути Вашу раду. Та, впрочім, що й радити?

Саме ось я рішився йти до П[авли]кової в’язниці, тож кінчу своє письмо і висилаю сей час, щоби случайно й направду чого не лучилося.

Ваш Іван Фр[анк]о.

Адресуйте: Iв. Фр[анк]о, Benediktiner Platz, № 1, St[ock] 1. Lemberg.


Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 1 – 2. Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1306.

Дорошенко О. – псевдонім Олександра Йосиповича Черепахіна, студента-народника, який належав до лівого крила київської Громади. У 1877 р. разом з М. Павликом був відданий австрійськими властями до суду. Пізніше жив у Парижі.

Колодій (George Rouge – Юрій Червоний) – псевдоніми студента Київського університету Георгія Тессена, народника, який перевозив з Женеви нелегальну літературу. Пізніше працював лікарем у Чернігові.

«Про бідність» – брошура С. Подолинського («Про багатство та бідність». Відень, 1875).

Подолинський Сергій Андрійович (1850 – 1891) – український прогресивний учений, громадсько-політичний діяч, один з перших пропагандистів економічного вчення К. Маркса на Україні. Головніші праці: «Про хліборобство» (1874), «Парова машина» (1875), «Ремесла і фабрики на Україні» (1880) та ін.

«Про правду» – власне, «Правда», брошура С. Подолинського, видана 1875 р. Це переробка брошури А. Іванова (тобто російського статистика і економіста Василя Єгоровича Варзара, 1851 – 1940) «Хитрая механика» (Цюріх, 1875).

«О малорусской литературе» – брошура М. Драгоманова «По вопросу о малорусской литературе», видана у Відні 1876 р.

«Турки внутренние и внешние» – відкритий лист М. Драгоманова до видавця газети «Новое время», вийшов, окремим виданням у Женеві 1876 р.

«Новое время» – щоденна російська газета (1868 – 1917), виходила у Петербурзі. В 1870-их роках займала помірковані позиції, у 1880-х під редакцією О. С. Суворіна набула реакційного» характеру.

«Вперед» – періодичні збірники російських революційних: народників, емігрантів (1873 – 1876), які видавались у Лондоні і Цюріху за редакцією російського соціолога і публіциста, ідеолога революційного народництва Петра Лавровича Лаврова (1823 – 1900).

Лукашевич Лонгин – український громадсько-культурний діяч, «народовець», у 1870-их роках (1867 і 1876) редагував журнал «Правда». Помер у 1882 р.

«Правда» – орган народовців, виходив у Львові з перервами у 1867 – 1898 рр.

Консул з Бродів… – Мається на увазі людина, що перевозила нелегальну літературу або людей в Броди – прикордонне місто між Австрією і Росією (зараз Львівської області).

«Нігілістичні брошури» – революційна й народницька і революційно-демократична нелегальна література, яка розповсюджувалась у Галичині (брошури С. Подолинського, О. Терлецького, М. Драгоманова, переклади з російської революційно-демократичної преси та ін.).

Терлецький Остап Степанович (Псевдоніми: В. Кістка, Ів. Заневич та ін., 1850 – 1902) – український літературний критик, громадський діяч.

Павлиш Андрій – один з редакторі» журналу «Друг».

Левицький Володимир Лукич (1855 – 1938; псевдонім Василь Лукич) – український культурно-освітній діяч і літературознавець, видавець; тоді студент університету, в 1870-х роках член редакції журналу «Друг».

«Три долі» – оповідання Марка Вовчка.

Костомаров Микола Іванович (1817 – 1885) – український історик, письменник, етнограф і публіцист, професор Київського та Петербурзького університетів.

Барвінський Володимир Григорович (1850 – 1883) – український громадський діяч, прозаїк, критик і публіцист, редактор журналу «Правда» (1876 – 1880) і газети «Діло» (1880 – 1883).

«Діло» – українська газета, орган народовців. Виходила у Львові 1880 – 1939 рр.

Сушкевич Корнило (1840 – 1885) – «народовець», у 1870-х роках завідував друкарнею Товариства імені Шевченка у Львові.

«Опізнаймося» – лист М. Драгоманова до редакції журналу «Правда», надрукований в журналі «Друг», 1877, № 1-2.

«Слівце до впізнання» – відповідь «народовців» М. Драгоманову, надрукована в журналі «Правда», 1877, № 3, 4, 5.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 52 – 54.