Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Драматичні твори / Війт Заламейський / Дія перша

Війт Заламейський

Дія перша

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17

Майдан в селі Заламеї. Садки, вид на поля, в перспективі костьол з вежею. В глибині мурована і дахівками крита хата багатого мужика Педра Креспо

Ява перша

Ще заким піднесеться заслона, чути тарабан. В хвилі піднесення заслони видно машеруючу компанію вояків з розвитою хоругвою напереді. Передні вояки проходять півперек сцени і щезають. З самого заду йдуть Реболледо і Чіспа. Коли вони опиняються на середині сцени, чути з-поза сцени, з передніх рядів, команду.

Підофіцер

(за сценою).

Стій!

Ряди стають.

Спочиньте тут, я поспішу порозумітися з паном капітаном, який нам дальший розказ буде!

Реболледо

(відпинає свій торністер, знімає з плечей мушкет і кидає все те на землю).

А щоб чорт побрав таке життя! Та се мука, се пекло, се людоїдство, а не служба! Всі кісточки болять. У горлі мов огнем палить. Здається, і після пекельної смоли не було би гірше!

(Кидається на землю.)

Ах, щоб уже бог дав раз отак лягти та й не встати більше.

Чіспа

Ну, Реболледо! Та чи не встидно тобі таке говорити? Ади, я жінка і, може, в ліпших достатках зросла, ніж ти, а нічого не кажу.

Реболледо

Що ти себе до мене рівняєш? Ти поміркуй, хто ти, а хто я? Чи бач: я служу королеві, а ти служиш мені! Я присягав королеві, а ти присягала мені.

Чіспа

Обоє служимо, обоє присягали, – то й яка ж тут різниця?

Реболледо

От сліпа, що не бачить! Адже ж подумай, який пан король, а який пан я? Чого може вимагати слуга короля, а чого слуга Реболледа? Га? Ясно тобі тепер?

Чіспа

Ну, чого ж ти можеш від короля вимагати? Щоб тебе післав на війну, де би тобі турки шаблею голову знесли. Ото велика лагомина! То вже я волію те, чого можу вимагати від тебе.

Реболледо

Бачиш, Чіспо, ще говориш, як баба! І певно, я присягав королеві поперед усього на те, що буду за нього битися, його боронити, на його честь танцювати в кровавому танці. Се, Чіспо, не така погана річ, як тобі здається. Вб’ють, ну, то не біда, раз мати родила. Але на війні не всіх убивають. А пощаститься тобі, відзначишся, зломиш ворожі ряди, вб’єш ворожого генерала, перший вилізеш на шанці, то надійся надгороди, вищої ранги, всього, чого душа бажає. Війна мені не страшна, війна для мене празник. А отся собача служба, отсе пусте машерування за телячою шкурою, отся волоцюга в спеку та в сльоту, в дні і в ночі, без пуття, без цілі, – се мене лютить і мучить. Здається, плюнув би на всю службу. Радше б у коршмі за послугача найнявся.

Чіспа

О, до коршми тебе таки тягне!

Реболледо

Ну, та й не диво. Хто так, як я, носить ціле пекло в горлі, той неабиякої річки потребує, щоб його залляти.

(Підносить бляшанку до уст і відкидає її.)

Пуста, щоб у неї грім луснув!

Ява друга

Ті самі, два вояки входять.

1 вояк

Ну, що се такого? Що за порядок? Привели нас до села, хати довкола, собаки гавкають, корови ричать, дівчата крізь вікна визирають, а нам сказали: стій! ані з місця!

2 вояк

Поставили нас насеред майдану, мов гурт волів, виведених на продаж! Чи хто чував про таке?

Реболледо

Адже ж казали, що тут нам кватирунок буде.

Чіспа

Ще вчора кватирмахів до Заламеї вислали.

1 вояк

Е, хіба не знаєте, як то буває? Хлопи ж хитрі, підплатять кватирмахів, а ні, то й самому капітанові всунуть куку в руку – ну, то й що йому шкодить закомендерувати: марш далі! Розказ такий вийшов! Розказ чи вийшов, чи не вийшов, а капітан взяв, що взяв, а ти, бідний вояче, хоч здихай з утоми та голоду, а йди, йди далі!

Реболледо

Е, ні, товаришу! Може, воно де-небудь так і діється, але наш капітан дон Альваро де Атайде не такий чоловік. Він за своїми вояками стоїть!

2 вояк

І я так думаю і вже наперед тішуся кватирунком у Заламеї. Сільце невеличке, а таке гарне, що тілько глядиш і любуєшся. Народ тут, видно, багатий. Адіть, які лани пшениці! Які виноградники! Що оливкових садів, а за селом над річкою цілі ліси рожків! Е, тут можемо віддихнути!

1 вояк

Коби тілько дали хоч пару день побути.

Ява третя

Ті самі, капітан, підофіцер, вояки.

Підофіцер

Ну, хлопці! Кричіть гурра і зложіться мені на конву вина! Несу вам добру вість.

Вояки.

А що таке? Що таке?

Підофіцер

Стаємо тут на кватирі і стоїмо доти, доки пан генерал дон Лопе з рештою відділу не прибуде до Заламеї. Коли се буде, – не звісно. Значить, нам спочинок, та й ще й який. У Заламеї мужики багаті, і хліба і вина досить, хати просторі, дівчата гарні.

Вояки

Гурра! Най жиють гарні дівчата!

Реболледо

А я кричу: гурра, най жиють просторі хати і м’які подушки!

Капітан

Фе, Реболледо! І то має бути лицар, що отаке говорить?

Реболледо

Пане капітане, прошу дарувати. Коли треба лицаря, то я лицар. Кажіть мені стріляти, рубати, на кулі йти, шанці штурмувати, тоді побачите, чи Реболледо повстидається. Але в часі спокою я не пес, під лавою або край шляху спати та гнилими сухарями жити не люблю. Даруйте, але не можу! Натура не приймає.

Капітан

Славно, Реболледо! Хвалю тебе за одвертість!

Підофіцер

А тепер, хлопці, ставайте в ряди і машеруйте прямо, аж там, де край шляху між двома оливними деревами криниця з колесом. Там живе війт, там вам пороздають карти кватирункові і кождого на кватиру справлять.

Вояки

Гурра! Отсе то славно. Далі наперед! Бий в тарабан, товаришу!

(Стають в ряди, за сценою голос тарабана, вояки відходять.)

Ява четверта

Капітан, підофіцер.

Капітан

А не знаєш, куди мене закватировано?

Підофіцер

Не тільки знаю, пане капітане, але вашу кватирункову при собі маю.

(Виймає карту.)

Ось вона, а ось тут і ваша кватира.

(Показує дім.)

Капітан

Тут? А хто ж тут живе?

Підофіцер

(глядить у карту).

Пе… Педро Крес… Кре… Креспо Кажуть, що се найбагатший мужик не тільки в цілій Заламеї, але й у цілій околиці.

Капітан

Видно по будинках, по садах і по всьому, що хлоп неабиякий.

Підофіцер

Але горда штука має бути! Кажуть, що й медведя не треба, такий упертий та вередливий. Не приведи господи з ним зачепитися.

Капітан

Е, хлопська фума. Вже ми знаємо, як її прогонювати.

Підофіцер

Ні, пане капітане. Сей хлоп не такий. Всі хвалили, що чесний, і добрий, і щирий, але шалено гордий на свою честь і в тім пункті й князеві не уступить. І кривди найменшої не стерпить.

Капітан

Нехай собі! Що се мене обходить?

Підофіцер

Може, вас щось інше буде обходити. У нього, кажуть, дочка є – красавиця така, що чудо.

Капітан

Хлоп’янка – і красавиця. Не мій смак. Красавиця, що босо ходить коло корів та гусей, що жне, пряде, варить, обгоріла, обсмалена, з руками, як лопати, з косами, раз на тиждень чесаними – фі! Що се в мене за красавиця! Я на таких і не дивлюся. У мене, братику, інші вимоги. Я з благородного гнізда і тілько благородну даму можу любити. Маленькі ніжки, маленькі ручки, шовки, пахощі, строї, а головно, розумні, дотепні речі, тужливі погляди, горда постава – ось в чім краса! Ось в чім ідеал! Дама! Тілько дама може заполонити моє серце, заняти мої думки, запалити моє чуття. А хлопська красавиця, сільська німфа від гусей – ні, спасибі! Забавляйся ти сам з нею, коли твоя охота. Я на неї й дивитися не хочу.

Підофіцер

Я простий чоловік, пане капітане. Я не перебираю. У мене дама не дама, дівка не дівка, молодиця не молодиця… У мене по Христовому наказу: люблю кожду, як себе самого. Звісно, доки не навкучить. А за дозвіль сьому випадку покірно дякую пану капітанові і не залишу ним покористуватися.

Капітан

(озирається).

Гов, а се що?

Підофіцер

(глядить також).

Якийсь високий панич, а худий-худий, як скіпа, злізає з такого ж худого коня. Ще й пахолок за ним. Видкося, якийсь околичний шляхтич.

Капітан

Чистісінький Дон-Кіхот, про якого писав небіжчик Михайло Сервантес. Іде сюди!

Підофіцер

Що се може значити?

Капітан

Сховаймося ось тут за корчем, побачимо, що воно і чого хоче.

Ховаються за бокову кулісу.

Ява п’ята

Дон Мендо і Нуньйо.

Дон Мендо

Мій верховець, Нуньйо, а чи добре ти прип’яв його?

Нуньйо

Тамарінда груба, як оборожина.

Дон Мендо

Щоб тілько він не розбрикався та не вирвав її з коренем!

Нуньйо

Ні, пане! Він зараз ляг, мов захлипана собака. Не міг на ногах стояти.

Дон Мендо

І наказував я тому поганцеві, конюхові, щоби якнайчастіше виводив його на свіже повітря!

Нуньйо

Пане, йому б вівса треба, не свіжого повітря!

Дон Мендо

Не розумієш, що говориш, Нуньйо Свіже повітря і чистота, отсе половина коня.

Нуньйо

То власне на тій половині ви й їздите. Свіже повітря – і справді він виглядає, як повітря. І чистота також – чистий, як дріт.

Дон Мендо

А псів ти випустив, Нуньйо?

Нуньйо

Розуміється. Адже вили з голоду, аж дошки гризли. А скоро на волі, зараз побігли по хлопських хатах бушувати.

Мендо.

Досить розговорів. Подай мені рукавиці і зубочистку. Пройдемося поперед вікнами отсього хлопа.

Нуньйо

Що ж ви, пане, будете з зубів виколювати, коли, крім пряженого бобу, нічого не їли?

Дон Мендо

Не твоє діло, блазню! А нехай хто інший посміє мені сказати, що я сьогодні не їв бажантів і не закусував марципанами, то йому отсею шпадою душу з тіла виколю.

Нуньйо

Ліпше б ви нею яку бездушну істоту закололи, то було б нам обом щось пообідати.

Дон Мендо

(з помпою теребить зуби).

Слухай, Нуньйо! Чи то правда, що тут військо в селі постоєм стало?

Нуньйо

Так, пане, ціла компанія.

Дон Мендо

Бідні хлопи! То їх об’їдять!

Нуньйо

А я, пане, думаю, що шляхтичі бідніші.

Дон Мендо

Чому?

Нуньйо

Їх ніхто не об’їсть, бо вони й самі не мають що їсти. Знаєте, пане, я так собі часом міркую, для чого то король не каже ставити вояків на кватиру до шляхти?

Дон Мендо

Для чого?

Нуньйо

Бо боїться, щоб ті постояльці з голоду не погибли.

Дон Мендо

Міркуєш по-хлопськи, Нуньйо Не маєш виображення о тім, що значать шляхетські дипломи, привілеї і печаті. О, благословлю тебе, духу мого батька, що полишив мені той дорогоцінний диплом! Чи ти розумієш, Нуньйо? Старинний пергамен, не простий, а рожевий, а на нім по лазуровому тлі золоті букви.

Нуньйо

А я б волів, щоб ваш небіжчик татуньо був вам лишив троха більше грошенят.

Дон Мендо

І пощо мені грошенята?

Нуньйо

Не терпіли б голоду.

Дон Мендо

Хіба я терплю голод? Помиляєшся, Нуньйо! То тілько хлоп, як не має що їсти, терпить голод. Правдивий шляхтич ніколи не чує таких низьких долегливостів. Він жиє тисячолітньою традицією, заслугою своїх предків, блиском свого роду, славою свого імені, чистотою своєї честі.

Нуньйо

Самі худі страви. Даруйте, пане, але мій жолудок ними не хоче контетуватися.

Дон Мендо

Зараз видно плебея. Ну, але скажи мені, Нуньйо, що се значиться, що моєї Ізабелли не видко?

Нуньйо

Може, її дома нема?

Дон Мендо

Дома нема? Ні, Нуньйо Се не може бути. Серце моє чує, що вона тут, близько, за отсею стіною, а моє серце ніколи не помиляється.

Нуньйо

Слухайте, пане! Зовсім я вас не розумію. Здається, ви любите отсю Ізабеллу, принаймі все маєте любов на язиці. Так чому ж би вам не взяти та не оженитися з нею?

Дон Мендо

(обурений).

Оженитися! З хлоп’янкою! Як можеш хоч подумати щось подібного, Нуньйо?

Нуньйо

Ну, що ж би тут було дивного? Адже ж любите її, щодня приїжджаєте зі свого фільварку аж у село, парадуєте поперед її вікна, завертаєте очі, зітхаєте, говорите їй компліменти – значить, вона варта того.

Дон Мендо

Ах, Нуньйо! Чи варта? Вона царицею варта бути!

Нуньйо

Так чому ж вам не піти до старого Креспо і не попросити о її руку?

Дон Мендо

Бо він хлоп, простий хлоп! Бо вона хлоп’янка! Батько податок платить!

Нуньйо

Хіба се встид? Платить, видно, що має з чого.

Дон Мендо

Мій батько не платив податків, мій дід не платив податків, мій прадід не платив, жаден з моїх предків ані по мужеській, ані по жіночій лінії не платив податків. То й мій тесть не сміє платити податків. Се була б нестерта пляма на нашім яснім гербі.

Нуньйо

А я волів би герб з маленькою плямкою, а при тім мішок дукатів у скрині. А старий Креспо грошовитий і за дочкою певно нічого б не пожалував.

Дон Мендо

Мовчи, мовчи о тім! Не годиться мені навіть слухати такого.

Нуньйо

Ну, а коли не хочете з нею женитися, так чого ж потребуєте від неї?

Дон Мендо

Ех, Нуньйо! Не розумієш ти людської натури. Серце моє летить до неї, спішить до неї, б’ється до неї, рветься до неї. Шляхетський гонор не позволяє мені подати їй свою руку. Але чи ж не можна любитися без шлюбної обручки? Чи ж серце мусить в’язатися стулою? Ні, серце хоче бути свобідним, любити, доки любиться, пити розкіш із сеї солодкої квітки, поки п’ється!

Нуньйо

А потому?..

Дон Мендо

Ну, що ж потому? Потому може собі Ізабелла іти… ну, хоч би в монастир.

Нуньйо

Ну, пане, дякуйте богу, що Креспо не чує отсих ваших слів, а то б він не пожалував труду і привів би ваше серце і ваш шляхетський гонор до спільного знаменника.

Дон Мендо

Мовчи, Нуньйо! Гляди там! Бачиш?

Нуньйо

Бачу, пане! Вікно відчиняється! Ваша богиня зараз покажеться. Он її чорноока кузиночка голову показала.

Дон Мендо

(наближається до вікна).

Ах! Із півночі пополудні сходиш ти, моє ясне сонце, в рожевім блиску, в діамантовій, променистій короні! Нуньйо, гляди!

Ява шоста

Ті самі, Інес, а опісля Ізабелла в вікні.

Інес

Ей, ей, сестричко! Ходи лишень до вікна! Зараз вояки будуть машерувати. Відси їх усіх побачимо.

Ізабелла

(виглянувши через вікно).

Ах, знов той ненависний панич! І чого він раз у раз волочиться перед нашими вікнами?

Інес

І що ж тобі се шкодить? Влюбився в тебе, сестричко, та й співає тобі мадригали.

Ізабелла

Нехай собі йде в очерет зі своїми мадригалами!

Інес

Ну, Ізабельцю! Ти-бо вже й гніваєшся!

Ізабелла

Та як же й не гніватися на таку влазливість? Адже він сміх з мене робить.

Інес

А чи не ліпше б було, якби ти з нього посміялася?

Дон Мендо

(підходить).

Клянуся на свій герб шляхетський – се закляття найсвятіше над усе на світі! – що досі була ніч! Аж тепер, коли ваше личко являється, як зоря рум’яна, починає світати.

Ізабелла

Се вам, пане, в голові світає. Кілько разів я вже вас просила, щоб ви покинули оті свої любовні дурощі або вибрали собі для них якусь панянку зі свого стану?

Дон Мендо

Божеська красавице! Гнів робить вас іще принаднішою. Очиці блищать, усточка кидають громи, ручки тремтять! Ах, говоріть, говоріть далі в такім тоні! Нехай моє серце кривавиться, коли б тілько мої очі могли впиватися вашою красою!

Ізабелла

До вас, бачу, зовсім не так би треба говорити. Інес, запри йому вікно перед носом!

(Відходить.)

Інес

Ей, пане! І чого б вам вдаватися в такі діла, де ні зиску, ні слави для вас не буде? Бувайте здорові!

(Замикає вікно і відходить.)

Ява сьома

Дон Мендо, Нуньйо.

Дон Мендо

Щезли обі! А я стою тут, мов причарований. Серце, як пташка, б’ється. Ах, Нуньйо! Якби ти знав!..

Нуньйо

Ах, пане! Якби ви були такі голодні, як я, то вам би не тілько серце стискалося, але й жолудок.

Дон Мендо

Ходім додому! До завтра, моє ясне сонечко! До завтра!

Ява восьма

Ті самі і Педро Креспо, виходить з дому.

Креспо

А, сього вже занадто! Коли тілько покажуся на вулицю, все мушу наткнутися на отсього шанталавого панича!

Нуньйо

(шептом).

Ой, пане! Адіть, Педро Креспо йде!

Дон Мендо

(поважно).

Відійдімо на он той бік. Се хлоп запеклий, не люблю з ним зустрічатися.

Ява дев’ята

Дон Мендо і Нуньйо переходять на другий бік сцени, та напротив них показується Івась

Івась

До біса! Коли тілько рушуся з хати, все мушу наскочити на отсю заморену пику!

Нуньйо

(півголосом).

Ой, пане! А тут синок надходить!

Дон Мендо

(поважно).

Не бійся, Нуньйо! Але вернімо. Волю вже здибатися з батьком, ніж з сином.

Вертають.

Креспо

(удаючи, що не бачить дона Мендо).

Ах, Івась!

Івась

(так само).

О, і ви тут, таточку?

Дон Мендо

(до Нуньйо).

Все се комедія! Вони добре нас бачать!

(Проходить коло Креспо)

Добрий вечір, вам, Креспо!

Креспо

Добрий вечір!

Мендо і Нуньйо відходять.

Ява десята

Креспо, Івась

Креспо

Невитримана година з тою голотою! Доки терплю, то терплю, але як колись терпцю не стане!..

Івась

Боюсь, що я скоріше перегоню його через гречку. Ви відки йдете, таточку?

Креспо

Просто з току. Надвечір вийшов я на поле. Що за чудо! Що за краса! Доки оком окинеш, копи, копи, копи, мов купи щирого золота. А поміж ними воли і мули тягають колісниці, звозять дар божий на тік. А на току радість, співи, музика. Хлопці молотять кіньми, другі перетрясають, треті зерно в купи згортають. Надвечір вітрець легенький схопився, – почали віяти. Кажу тобі, хлопче, – розкіш! Коли б ще кілька днів погоди, то всі сусіки будуть повні. Ну, а ти де був?

Івась

Завидую вам, татку, тої щирої радості, якою наповняє вас вид збіжжя, зерна, жнива. Боюсь, що вилаєте мене, коли вам скажу, що я робив. Та що коли мене не туди тягне. Там, за селом, на толоці хлопці зібралися в пилку грати. Я, розуміється, вів перед і програв дві партії.

Креспо

Се нічого, коли тілько заплатив програне.

Івась

То-то й біда, що не заплатив. Усі гроші вийшли, і я хотів вас просити…

Креспо

Гов! Поки скажеш, о що ти хотів просити, на тобі дві добрі науки. Не обіцяй ніколи, чого не можеш додержати, і не програвай ані цента понад те, що маєш у кишені. Бо не додержиш слова, не доплатиш програного, – готова неслава.

Івась

Спасибі вам, таточко! Дуже мудрі ради, і я приймаю їх усім серцем. А в відплату дам вам також одну подібну: ніколи не збувайте добрими радами того, хто потребує грошей!

Креспо

(сміється).

Ха-ха-ха! Дуже добра рада, справді, дуже добра!

Ява одинадцята

Ті самі і підофіцер з пакунком.

Підофіцер

Чи тут живе Педро Креспо?

Креспо

А що маєте йому сказати?

Підофіцер

Оце пакунок вашого кватиранта, пана капітана дона Альвароса де Атайде, коменданта тої компанії, що нині стала постоєм у Заламеї.

Креспо

Добре. Більше не потребуєте нічого казати. Для короля і його офіцерів весь мій дім, усе моє добро завсігди на услуги. Покладіть пакунок ось тут у сінях. Я зараз скажу для пана капітана прилагодити світлицю. Скажіть йому, що може прийти, коли його воля.

Підофіцер

Він зараз тут буде.

(Складає в сінях пакунок і відходить.)

Ява дванадцята

Креспо, Івась.

Івась

Дивуюсь вам, таточку, як се вам не остогидне зносити всі отсі постої та кватирунки?

Креспо

Ну, а що ж маю робити?

Івась

Купили б шляхетський диплом і були б вільні і ви, і ваші потомки.

Креспо

Ні, синку! Не говори мені про купований диплом! Адже ж усі люди знають, що я хоч чесного і заможного роду, та все-таки мужик. І що ж мені з купленого диплома? Чи я за гроші куплю собі й шляхетних предків, і родову славу? Чи я з дипломом буду ліпший, чесніший, ніж тепер? Дурниця! За диплом заплати п’ять-шість тисяч реалів, – ну, про гроші б я не дбав, але се ж гроші, а не честь. Се так, як лисому перука: сховає лисину, але не згубить.

Івась

А все-таки сховає і голову охоронить від сонця, і себе від насміхів.

Креспо

Не вір тому, сину! Не вір купованим гонорам. І пощо їх мені? Живу собі на своїм добрі, своєю працею, і хто мені що зробить? Мої предки були мужики, і мої сини нехай будуть мужиками! Але гов! Я забалакався, а тут треба порядок у домі зробити. Приклич-но мені Ізабеллу.

Івась

Та ось вона й сама надходить.

Ява тринадцята

Ті самі, Ізабелла і Інес.

Креспо

Слухай, доню! Наш найясніший король – дай йому бог здоров’я на многі літа! – їде до Лісбони, щоб там коронуватися також португальською короною, йому товаришить велике військо. З усіх боків постягано полки, щоб узяли участь в тім торжестві. Навіть старий полк фландрійський мусив удатися туди, під комендою нашого славного героя дона Лопе де Фігероа, справедливо названого Марсом іспанським. І в нашім домі сьогодні стали постоєм вояки. Я думаю, що найліпше буде для тебе – не показуватися їм на очі. І для того, донечко, перейди на весь той час на поверх, до мого покою.

Ізабелла

Добре, таточку! Я сама хотіла вас о те просити. А тут приходилось би мені вислухувати тисячі всяких дурниць. Ми з Інесою запремося в вашім покої і, певно, нас навіть сонце не побачить.

Креспо

Най тебе бог хоронить, дитино моя!

(Цілує її.)

А ти, Івасю, лишись тут, щоби привітати гостей. Я ще піду на хвилечку, треба купити дечого, щоб їх як слід почастувати.

(Відходить.)

Інес

Ходімо, сестричко! А все-таки мені здається, що коли дівчина сама себе не хоче берегти, то ніякі замки її не вбережуть.

Дівчата відходять.

Ява чотирнадцята

Івась, капітан і підофіцер.

Підофіцер

Ось і ваша кватира, пане капітане!

Капітан

А мої речі вже принесені?

Підофіцер

Я зложив їх ось там у сінях. Піду погляну, чи вже готовий для вас покій.

(Півголосом.)

А головно кину оком на дівчат.

(Входить до дому.)

Івась

Вітайте, пане капітане! Щасливий наш дім, що може гостити такого славного лицаря!

Капітан

Дуже вам вдячний!

Івась

Перепрашаємо, коли не все у нас буде так, як би вам для вашої вигоди потрібно. Будьте певні, таточко рад би, щоб отся хата була для вас палатою. Тепер його нема дома, пішов ще накупити дечого на вечерю для вас. Але покій уже, певно, готовий. Ось я зараз погляну.

(Входить до дому, в дверях оминаючи підофіцера.)

Ява п’ятнадцята

Капітан, підофіцер.

Капітан

Ну, що ж чувати?

Підофіцер

Покій для вас приладили чудесний.

Капітан

Та я не про покій! Що чувати з дівчатами? Які вони?

Підофіцер

Бий мене ясний мушкет, коли я хоч одну бачив. І шниряв, і нюшкував по всіх кутах – ані духу.

Капітан

Певно, десь хлопиця їх заховав.

Підофіцер

Якраз і вгадали. Аж у кухні служниця сказала мені, що старий казав дівчатам запертися в горішнім покої і не показувати лиця, доки ми тут є.

Капітан

Чи бач, який хитрий! Е ні, небоже, так воно не йде! З нами так не поступають! Ми на таке не пишемось!

Підофіцер

Ов, пане капітане! Адже ви ще недавно казали, що вам до тих хлоп’янок байдужісінько!

Капітан

І певно, якби вони ось тут були, я б і не глянув на жадну. Але коли старий запирає їх, то се інше діло! Тепер моя цікавість подразнена.

Підофіцер

Тілько як же нам до них дістатися?

Капітан

Мені, властиво, байдуже про них, тілько на збитки старому хочу їх бачити. А спосіб! Хіба о спосіб трудно? От послухай!

Підофіцер

Ну, який ваш спосіб?

Капітан

Прикинься, що ти… Та ні! Ось іде Реболледо Він до таких штук дотепніший.

Ява шістнадцята

Ті самі, Реболледо і Чіспа.

Реболледо

(до Чіспи).

Ну, що ж! Удасться чи ні, а стрібувати можна.

Чіспа

Тілько ти розумно до нього, чемненько!

Реболледо

От якби ти позичила мені свого делікатного розуму!

Чіспа

Власним мізком руш!

Реболледо

Та вже сяк чи так, а стрібую. А ти зажди тут!

(Підходить до капітана.)

Пане капітане! Я хотів вас просити…

Капітан

А, Реболледо! Найліпший вояк у нашій компанії! Ну, ну, кажи, чого тобі треба?

Реболледо

Та мені б, пане капітане, нічого не треба, якби не біда моя. Погана в мене натура: ніколи грошей не маю. Не знаю, чи так мені пороблено, чи заворожено, досить, що гроші, мов закляті, перепливають через мої руки, мов вода крізь решето, а держатись ані руш не хотять.

Капітан

Що ж я тобі на се пораджу, друже Реболледо?

Реболледо

Нехай пан капітан тілько вислухають ласкаво, о що річ ходить. Бачачи таке своє лихо, я подумав собі: адже ж можна пити воду не тілько з горшка, але і з біжучого потоку. Нехай гроші перебігають через мої руки, – все-таки так борше щось і мені капне, ніж коли їх зовсім на очі не бачитиму. Одним словом, я задумав устроїти у себе для цілої компанії ігорний домик. На се треба дозволу пана хорунжого, а пан хорунжий вислав мене до пана капітана.

Капітан

Гм! Не знаю, Реболледо… Се таке діло…

Реболледо

Пане капітане! Знаєте мене! Я чоловік чесний.

Капітан

Ну, нехай буде по-твойому!

Чіспа

(на боці).

Здається, говорять досить приязно! Ех, швидко буду пані директорова ігорного дому!

Реболледо

(хоче йти).

Велике спасибі вам, пане капітане!

Капітан

Гов, гов! Постій іще хвилинку, маю тобі щось сказати.

(Підходить до нього і бере його за плече.)

Слухай, Реболледо Я тут задумав одну штуку і жадаю твоєї помочі.

Реболледо

Готов служити пану капітанові.

Капітан

Знаєш, я рад би дістатися в тім домі до он того покою на поверсі, щоб бачити, хто там передо мною ховається.

Реболледо

Так чому ж не йдете просто?

Капітан

Заперлися. Ну, а ламатися в двері силою – не йде. Так я ось як задумав. Удавай, що заходиш зо мною в сварку. Я за шаблю, кидаюсь на тебе. Ти в перестраху, з криком впадаєш в дім, догори сходами. Я за тобою з шаблею. Ти вивалюєш двері до покою, ніби ховаєшся, а я за тобою.

Реболледо

Розумію, пане капітане!

Чіспа

(на боці).

О, щось капітан з моїм Реболледом запанібрат! Ще, мабуть, нині буду панею директоровою!

Реболледо

(удаючи гнів, кричить).

Га, то така тут правда! Злодіям, трусам, непотребам дають задатки, а прийде чесний, бравий вояк, то нема грошей!

Чіспа

Ой, ой! А се що таке? Вже мій Реболледо починає дуріти?

Капітан

(кричить).

То ти так зо мною говориш?

Реболледо

А що ж маю мовчати, коли моя правда!

Капітан

Мовчи мені! Ані слова, ще й подякуй мені за ласку, що в диби не йдеш!

Реболледо

В диби? Хто тут заслужив на диби?

Капітан

Мовчи! Ані слова!

Реболледо

Мовчу вже, але тілько для того, що ви мій капітан. А то я б вам показав…

Капітан

(підступає).

Що? Що? Ти б мені показав? Ну, скажи ж, що б ти мені показав?

Чіспа

(кидається між них).

Ах, пане капітане! Не слухайте його! Він зовсім одурілий!

Реболледо

Я б вам показав, як з чесними людьми говорять.

Капітан

Га, ти, поганче! Так ось я тобі покажу, як говорять з такими драбами, як ти!

(Добуває шаблі.)

Реболледо

Тілько шануючи ваш капітанський ковнір, я втікаю перед отсим вашим помелом!

(Біжить до дому.)

Капітан

Помелом! Ні, хоч ти і в мишачу діру сховайся, а я тобі сим помелом вимету отсю погану душу з тіла.

(Хоче бігти за ним, підофіцер задержує його.)

Підофіцер

Але ж пане капітане!

Чіспа

Паночку! Вибачте безумному! Хіба він тямить?..

Капітан

(в лютості).

Пустіть мене! Я сього не можу дарувати!

(Виривається і впадає до дому. Підофіцер за ним.)

Чіспа

(сумно).

Ого! Вже, мабуть, по моїм директорстві.

Ява сімнадцята

Чіспа, з одного боку, Івась з шаблею, з другого, Креспо з ножем.

Креспо

Гов! А тут що за крик та галас?

Івась

Гей, жінко, що тут таке скоїлось?

Чіспа

Ой, батечки! Пан капітан чогось, посперечався з одним вояком. І бог його знає, за що їм зайшло. Досить, що пан капітан впав у таку лютість, що кинувся на вояка з голою шаблею. А вояк ось туди втік, у сіни та горі сходами. Ой, батечки! Біжіть, рятуйте! А то він його певно вб’є.

Креспо

Ось тобі на! Починається вже моя лиха година.

Чіспа

Біжіть, рятуйте, щоб не було запізно!

Івась

А що, таточку! Нінащо нам не придалося замикати сестру з Інесою в вашім покої!

Біжать в дім, за ними Чіспа, ламаючи руки.

Заслона спадає.


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 123 – 139.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1211

Модифіковано : 1.07.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.