34. Похід Володимира на Корсунь (р. 988)
Іван Франко
Минуло літо, і зима минула,
А як весна настала, вирушив
Володимир із військом кораблями
На Корсунь, місто главне та багате,
Що в власті Греції тоді було.
Заперлися в твердині корсуняни,
Зупинив Володимир за містом
У пристані всі кораблі свої
На віддалі одного стрілища,
А сам від суші місто обложив.
Та опиралися міщани сильно,
І їм велів сказати руський князь:
«Коли не піддастеся добровільно,
То я не вступлюся від міста сього,
Хоч би й три роки мав стояти тут».
На се не подалися корсуняни,
То вирядив Володимир часть війська
До рискалів, лопат та дзюбаків,
І насип сипати велів високий,
Аби по нім дістатися на мур.
Побачивши захід той, корсуняни
Мур підкопали, та тим підкопом
Насипаную землю виносили
І в себе серед міста насипали.
І кілько військо Володимира
Землі носило, все було надармо,
Бо насип раз по разу осідався.
Не було кінця тої облоги;
Стояв руський князь не без тривоги.
Та ось один корсунянин хрещений,
На ім’я Анастас, а з роду русин,
Пустив стрілу до княжого намету,
А до стріли прив’язану цидулку,
А на цидулі напис ось який:
«Позаду вас на сході джерела,
А з них до міста йдуть підземні труби,
А ними в місто йде вода студена.
Перекопайте труби й перейміть
Ту воду, й місто скоро буде ваше».
Одержавши стрілу ту з написом
І прочитавши напис, Володимир
Зирнув на небо і зітхнув до бога:
«Коли се збудеться і місто я візьму,
Тоді напевно хрест у нім прийму».
І поперечний рів велів копати.
Чи довго, чи не довго там копали,
А докопалися до труб підземних;
А як міщанам воду зупинили,
Ті скоро задля спраги знемогли
І город Володимирові піддали.
А як ввійшов у город Володимир
З дружиною, як стій до Царгорода
Шле до царів Василя й Константина;
Не згадує про мир нарушений,
А тільки ось яку їм шле погрозу:
«Отсе здобув я славний город ваш.
Почув я, що сестра у вас ще панна.
Коли її не віддасте за мене,
То я прийду і місту вашому
Зроблю те саме, що зробив отсьому».
Почувши се, царі оба засумували,
Йому у відповідь слова такі прислали:
«Хоч випада язичникові сватать
Христянку, то не випада христянам
Христянку за язичника давати.
Хрестися, то дамо тобі її,
І царства ще небесного доступиш».
Почув се Володимир і був рад
І царським послам ось що заявляє:
«Перекажіть своїм царям від мене:
«Хреститься рішився, бо вже перше
Розвідав ваш закон і службу вашу».
Примітки
№ 405/3, арк. 1 – 2, автограф.
Реконструкції віршованого староруського тексту цього оповідання у Франковому архіві не виявлено. Відповідний літописний епізод у Іпатіївському списку має такий вигляд (Полное собрание русских летописей, т. 2, с. 94 – 96):
И минувшоу лѣту, в лѣт[о] 6496 [тобто 988] йде Володимеръ с вои на Корсунь, град грѣчкыи, и затворишася Корсоуняни въ град[ѣ]. И ста Володимѣръ об онъ полъ град[а] в лимени, вьдале град[а] стрѣлище єдиного, и боряхоуся крѣпко горожанѣ с ними.
Володимеръ обьстоя град. И изнемогаху людиє, и реч[е] Володимеръ гражаномъ: «Аще ся не вдасте, имамъ стояти за три лѣт[а]». Они же не послушаша того. Володимеръ же изряди воя своя, и повелѣ приспу сыпати къ град[у]. Сим же спущимъ, Корсоуняне, подкопавше стѣну градьскую, крадяху сыпленую перьсть, а ношахоу к собѣ в град, сыплюще посредѣ града. Вои же присыпаху боле, и Володимеръ стояше.
И се мужь, именемь Анастасъ, Корсунянинъ, стрѣли, написавъ на стрѣлѣ: «Кладязи, яжи суть за тобою от вьстока, ис того вода идеть по трубѣ, копавше, переимете воду». Володимеру же, се слыша, възрѣвъ на нбо, и речѣе]: «Аще ся сбудеть, се имамъ крститися». И ту абьє повелѣ копати прекы трубамъ, и переяша воду. И людьє изнемогахоу жажею водною и предашася.
И вниде Володимеръ въ гради дружина єго, и посла Володимиръ къ цсрви Василию и Костянтину, гля сице: «Се град ваю славныи взях; слышю же се, яко сестроу имаєте двою, да аще єя не вдасте за мя, то створю град[у] вашему, яко и сему створихъ».
И се слышавша цсря, быста печална, посласта вѣсть, сице глще: «Не дость крстимъ за поганыя посягати и даяти. Аще ли ся крстиши, то приимеши се, и получиши црство нбсное, и с нами єдиновѣрникъ будеши. Аще ли сего не хощеши створити, не можевѣ дати сестры своєи за тя».
И се слышавъ Володимѣръ, и реч[е] посланымъ от цсрю: «Глте цсрма тако: Яко азъ крещю ся, яко испытахъ преже сихъ днии законъ вашь, и есть ми любъ и вѣра ваша и служениє, ижє ми исповѣдаша послании нами мужи».
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 149 – 151.