41. Щедрість і доброта Володимира (під роком 996)

Іван Франко

Сам Володимир неписьменний був,

Але послухати любив він слово книжне;

А як євангельські слова прочитані почув:

«Як сам себе люби ти своїх ближніх,

Блаженні милосердні всі будуть,

Бо милосердіє й собі вони знайдуть» –

Велів усім убогим, незарібним

У княжий двір свобідно приходити,

Там діставав усякий їсти й пити

І те, що признано йому потрібним;

А подорожнім бідним на дорогу

Ще й кунами з скотниць давали запомогу.

А здумавши, що хорі й немічні

Бувають, що у двір не можуть приходити,

Велів устроїть возики ручні

І в них і м’ясо й риб возити,

Усяку ярину і мід і квас бочками

По площах і бічними вулицями.

І де лиш немічних і бідних допитали,

Що заробить не можуть ні ходити,

Всім на потребу щедро роздавали.

Се князь велів по всіх містах робити,

Принаймні щонеділі; за те княжий двір

Щодня устроював для заможніших пир.

Сходилися до княжої гридниці

Бояри й гриді, соцькі та десятники,

І визначніші з кождої дільниці;

Чи був князь дома, чи не був, з його руки

Давали їм багато м’яс з худоби й з дичини

Й напоїв досхочу на славу вітчини.

Та раз, підпивши, стали нарікати

Дружинники князя та їм подібні:

«Ой горе нашим головам! Як нам тут гостювати,

Як дерев’яні тут ложки дають, не срібні!»

Почувши се, Володимир велів

Срібні ложки зробити для дружинників.

І мовив так при них: «Ні злото, ні срібро

Мені дружини вірної не дасть;

Дружиною ж і злото і срібло і всякеє добро

Добуду й всяку відіб’ю напасть.

Так дід мій і отець робили й міркували,

Дружиною срібра та злота добували».

Любив Володимир свою дружину дуже,

Із нею радився про всі діла держави,

Обдумував усякую війну й оружє,

Земель, судові й церковнії устави.

І був у нього мир з сусідніми князями,

З якими зносини він вдержував послами

Та замножилися розбої в його краю.

Але розбійників по давньому звичаю

Не суджено на смерть, лиш вирами карали.

Та деякі з вельмож, із греків та варяг,

Щоб на розбійників навести гірший страх,

На кару смерті за розбої налягали.

Єпископ радив те ж, та відповів

На теє князь: «Боюся согрішити.

Адже старинний звичай наш велів

В таких ділах кров лиш за кров пролити».

На те єпископ: «Ти поставлений від бога,

Щоб доброму був мир, а злому кара строга».

Пристав на теє князь, дав наказ вир не брати,

А доказаний розбій на смерть карати,

Та виявилася нова біда:

Розбійників ніяк не убувало,

А смертю караних багато пропадало, –

Живим же людям їх було шкода.

І мовили князю старці й попи:

«Розбійників отих не вішай, не топи,

Але вели до війська забирать;

А що в нас ненастанна з ворогами рать,

То за розбої вели вири брать

Оружжя й коні, замість смертію карать».

На те Владимир охітно притакнув,

До прадідівського звичаю повернув.

Писано д[ня] 27 цвітня 1914,

Отся характеристика щедроти й доброти Володимира міститься в літопису під р. 996 поміж іншими оповіданнями і виглядає ось як:

Бѣ [Володимиръ] любя книжная словеса.

Слыша бо єдиною єоуанглиє чтомо:

«Блжнии млствии, яко тѣи помиловани будуть»,

И пакы: «Продайте [Р[укопис]: пройдемте] имѣния ваша и дайте нищимъ»,

И пакы: «Не искрываите собѣ сокровище на земли,

Идеже тля тлить и татьє подъкоповаєть,

Но скрывайте собѣ скровище на нбси,

Идеже ни тля тлить, ни татьє крадуть»,

И Двда глща: «Блгъ мужь милуя и дая»,

Соломона слыша глща: «Дая[и] нищимъ Бу в заємь даєть», –

Си слышавъ повелѣ нищю всяку и оубогоу

Приходити на дворъ на княжь,

И взимати всяку потребу, питьє и яденьє,

И от скотьниць кунами.

Оустрои же се рек, яко «немощни и болныи

Не могуть дойти двора моєго»,

Повеле оустроити кола, и въкладываша [Р[укопис]: вьсклдываиш]

Хлѣбы, мяса, рыбы и овощь разноличьныи,

И медъ въ бочкахъ, а въ другыхъ квасы,

Возити по градомъ въпрешающе:

«Кде болнии, нищии, не могы ходити?»

Тѣмь раздаваху на потребу.

И се же творя людемь своимь по вся недѣля,

Оустави по вся дни на дворѣ вь гридници

Пиръ творити и приходити бояромъ

И гридьмъ и соцькимъ и десятникомъ

И нарочитымъ мужемь и при князѣ и безъ князя.

И бываше на обѣдѣ томь

Множьство от мясъ и от скота и от звѣрини,

Пьяше же изобилью всего.

Єгда же подопьяхуть ся,

И начаху роптати на князя глще:

«Зло єсть нашимъ головамъ!

Да намъ ясти древяными лжицами, а не сребряными».

И се слышавь Володимиръ повелѣ исковати

Лжици сребряны ясти дружинѣ,

Рекъ сице, яко «Сребромъ и златомъ

Не имамъ налѣсти дружины,

А дружиною налѣзу сребро и злато,

Яко дѣдъ мои и оць мои, и(же) доиска ся

Дружиною злата и сребра».

Бѣ бо любяше Володимиръ дружину,

И съ ними дума о строєньи зємленемь,

И о оуставѣ зємленемь и о ратѣхъ,

И бѣ живя с князи околными єго миромъ:

С Болеславомъ лядьскымь и съ Стефаномъ оугорьскымъ

И съ Ондроникомъ чьшьскымъ,

И бѣ миръ межи има и любы.

И живяше Володимиръ въ страсѣ бжии,

Но оумножиша ся разбоєвѣ,

И рече епспъ Володимеру:

«Се оумножиша ся разбоиници! По что не казниши?»

Он же рече: «Бою ся грѣха».

Они же рѣша єму: «Ты поставленъ єси от Ба

Но казнь злымъ, а на милованиє добрымъ, –

Достоить ти казнити разбойника, нъ съ испытаниємь».

Володимеръ же отвѣр[г]ъ виры и нача казнити разбоиникы.

И рѣша епспы и старци:

«Рать многа, а єже вира, то на конихъ и на оружьи буди».

И рече Володимиръ: «Да тако буди!»

И живяше Володимиръ по строєнью дѣдню и отню.

Писано д[ня] 9 – 10 мая 1914.

Примітки

№ 405/10, арк. 1 – 4, автограф.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 172 – 176.