Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературна критика / 1883 р. / Переднє слово до творів О. Шухевича

Переднє слово до творів О. Шухевича

Іван Франко

Переводи і наслідування, заміщені в тій книжці, – пам’ятка життя і праці чоловіка, майже зовсім незнаного в нашій літературі, а прецінь заслуговуючого, безперечно, на признання. Книжка сеся, крім того, – пам’ятка літературних праць і змагань наших передових людей в сорокових роках, а до таких людей безперечно належав і покійний Осип Шухевич. Переводи і наслідування, котрі ми тут видаємо, зладжені були всі в другій половині сорокових років, в 1848 – 1849 роках.

Переводи і наслідування о. Осипа Шухевича цікаві для нас раз яко збагачення нашої вбогої переводної літератури, тим особливо, що він зважився хоч і в свобіднім перекладі присвоїти нашій літературі велику Вергілієву «Пісню про хліборобство»; далі цікаві ті переводи й тим, що вони дуже корисно свідчать о тім, як пильно переводчик прислухувався мові народній, як обширним скарбом тої мови він владав, з якою докладністю він в писанні копіював усі звуки народної мови, незважаючи ні на який традиційний правопис.

Рукопис, з котрого ми постачали се видання, писаний латинськими буквами і держаний переважно в галицькім підгірськім діалекті, з формами «взьити» замість «взяти», «бжольита» замість «бжолята» і т. д. Праці пок[ійного] О. Шухевича свідчать ще й о тім, на які широкі розміри задумували наші патріоти з доби нашого народного відродження працю около здвигнення нашої словесності, як сміло, а заразом совісно приступали вони до діла. Звісно бо, що не один о. О. Шухевич забирався тоді до обширних переводних праць: остались нам звістки з тих часів про переклад «Іліади» Гомера, про обширний словар народної мови (Келестина Скоморовського) і др. – тільки що праці ті досі або зовсім позатрачувалися, або лежать де-небудь забуті, дожидаючи появлення на світ божий, так як лежали звиш тридцять літ переводи і наслідування о. Осипа Шухевича.

Поперед усього сказати б нам дещо про життя покійного переводчика. В тім ми зовсім підемо за запискою о. Зенона Шухевича, найстаршого сина переводчика. Осип Шухевич родився в Раківці над Дністром, повіту Городенського, дня 4 січня 1816 року. Отець його Остап Шухевич був у тім селі парохом. Ціла родина складалася з 5 голов, а іменно: двох сестер і трьох братів, між котрими Осип віком був передпослідній. Початки образування він одержав дома від батька, а з укінченням 7 2/3 року, т. є. в році 1824, віддали його родичі до школи василіанської в Бучачі, де перебував аж до укінчення шкіл, «німецьких і гімназіальних (6 класів)», т. є. аж до р. 1832.

Але позаяк о. Остап уже від р. 1818 хорував на сухоти, то швидко діти попрощалися з своїм батьком, і вже 1824 р. його не стало, а малий Осип, як перший раз пішов у школу, так уже й не бачив більше свого батька. Лишилося п’ятеро сиріт і вдова, без найменшого маєтку, в крайній нужді, бо п’ятилітня недуга і лічення батька забрали все, що тільки було в хаті і коло хати. Дітям приходилося гірко працювати на своє удержання. Покійний Осип не раз розказував, що до Бучача ходив завсігди пішки до школи, а від матері одержував на своє цілорічне удержання в школі заледве пару буханців хліба та кілька крейцарів. Про все те, пильність і приліжність його в науках та добре заховання єднали йому прихильність учителів і любов шкільних товаришів, – як одні, так і другі, особливо достатніші, підпомагали його чим хто міг.

По скінченні шкіл гімназіальних одержав Осип від матері одного ринського простого на дорогу і на ціле дальше удержання, – і в посіданні такого скарбу пустився per pedes sancti Petri з деякими своїми рівно заможними бучацькими товаришами в дорогу до Львова. І тут швидко він з’єднав собі любов товаришів, котрі помагали йому чим могли, аж поки йому не удалось в якімось знатнішім домі одержати лекції приватної. Так він продержався через перший курс тодішньої «філософії» (рівнозначної з теперішньою VII гімн. кл.), а по першім курсі він одержав стипендію т. зв. «священицьку», котра виносила річно 80 флоренів конвенційної монети. Від того часу настало для нього ліпше життя. Приїхавши додому зодягнений порядно, як на «філософа» пристало, він показався своїй матері, котра аж перелякалася його панської одежі і скрикнула: «Чи не вкрав ти це від кого?»

По скінченні філософії вступив 1835 р. до семінарії богословської, де, крім наук богословських, занимався також вивченням усяких світських наук, як то: філософії, а особливо польської літератури, котру тоді викладав у львівськім університеті Николай Михалевич, і в котрій пок. Осип робив усе «відличні» поступи. Роки 1833 – 1840 – се були роки найбільшого й найкращого руху духового в львівській духовній семінарії руській. Семінарські мури містили тоді в собі найкращий цвіт галицько-руської молодіжі, мужів, котрі опісля мали статися головними провідниками духового і літературного відродження руського народу в Галичині.

Досить згадати тільки загальнозвісні і поважні імена, як Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Антона Могильницького, Николи Устияновича, Льва Трещаківського, Антона Добрянського, – і перед нашими очима ясно стане живий і світлий образ того товариства, серед якого опинився в семінарських мурах і наш Осип Шухевич. Молоде свіжо розбуджене чуття патріотичне, змагання демократично-революційні та щирий запал до науки, до розширення свого світогляду і до пізнання історії свого народу, – ось що відзначувало поперед усього тих молодих людей. Притім можна сказати, що тоді раз так сталося, що в семінарських мурах найшлося так багато людей правдиво талантливих і доволі характерних, яких опісля там дуже небагато лучалося.

Серед того товариства людей гарячих, завзятих, оживлених великими надіями і охотою до праці, Осип наш став швидко замітним. Обдарований надзвичайною пам’яттю і гарним ораторським талантом, він не тільки відзначувався своїми семінарськими проповідями (славна, напр., між усіми сучасниками була його прощальна проповідь в семінарській церкві 1838 при укінченні курсу і наук богословських, котра такий викликала запал для бесідника, що на амвоні, з котрого він говорив її, ще й досі видно напис: «Die 1. Julii AIEI Szuchiewicz Józef miał na pożegnanie mowę w tej cerkwie – egregie concinatus est, wzruszył każdego – vivat Józef Szuchiewicz! Vivat!» [Першого липня 1838 Шухевич Осип на прощання мав промову в тій церкві – чудово говорив, зворушив кожного – хай живе Осип Шухевич! Хай живе! (лат., польськ.). – Ред]), але й своєю працьовитістю в студіях класичних язиків і своїм знанням та замилуванням рідної руської мови. Якраз, коли скінчив богословіє, появилася на світ перша книжка у нас, писана людовою мовою, – Шашкевича «Русалка Дністровая»; від того часу пок. Шухевич і собі повзяв думку прислужитися й своєю працею, оскільки се було в його силі, до піддвигнення і виобразування тої мови. Може бути, що відтоді він і почав роботу над своїми переводами.

Між тим життя йшло своєю непринадною дорогою. Два роки по скінченні богословія Осипа не хотіли посвятити на попа: уряд підозрівав його, як і всю тодішню «молоду Україну», о «неблагонадежність», о якісь революційні аспірації, о порозуміння з польськими демократами-революціонерами, і їм прийшлося перетерпіти чимало всяких «гоненій». По двох роках він оженився в селі Пійлі близь Калуша з Анною Кульчицькою, і того таки року його висвячено; перед тим власті, щоб переконатися о його лояльності, завдали йому під клавзурою робити завдання на тему: «О відношеннях підданих до монарха». Чи зовсім вдоволила сеся робота «предержащу власть», сього не знати, – досить того, що Осипа висвятили, але переслідування урядові та консисторські ще зовсім не скінчилися, і майже аж до 1848 р. його вісім раз перегонювали з села до села по самих мізерних селах, т. зв. реколекційних, поки вкінці в марті 1848 р. він не прийшов до Тишковець на парохію, де остався аж до своєї смерті 1870 року. Тут він дослужився загального поважання у сусідів і любові у своїх прихожан і довгі літа аж до смерті був деканом. 1863 р. його поставлено кандидатом на посла, але противники доложили усіх можливих старань, щоби покійного не вибрано, боялись, бо вони не мали його бистрого ораторського таланту, з яким завсігди справи йому порученої боронив.

Крім праць літературних, заміщених в тій книжці (і деяких уривків, котрих тут не печатаємо), покійник лишив ще рукописи проповідей. Рукописи сих праць носять дати 1848 і 49 років. Так само не звісно нам, чи і для чого пок. Осип не писав і не печатав нічого по 1849 році. З праць, заміщених в оцій книжці, не було в печаті нічого, окрім одного «Подорожного» (в читанці Ковальського), – свобідного наслідування балади Вальтера Скотта.

Нехай сеся невеличка книжечка послужить для відновлення пам’яті чоловіка, котрий хоч працював в тиші і не для слави, а все-таки працював!


Примітки

Вперше надруковано у виданні: «Переводи і наслідування Осипа Шухевича. Посмертне видання», Львів, 1883, с. 3 – 9. Подається за першодруком.

Шухевич Осип Остапович (1816 – 1870) – український письменник, перекладач. Був близький до літературно-громадського руху, очоленого «Руською трійцею».

Скоморовський Келестин (1820 – 1866) – український перекладач.

Михалевич Микола (1792 – 1846) – професор польської літератури у Львівському університеті.

Трещаківський Лев (1810 – 1874) – публіцист народовського напряму.

Добрянський Антон Михайлович (1810 – 1877) – історик церкви і публіцист, автор «Граматики старославянского язика».

Ковальський Василь (1826 – 1911) – письменник москвофільського напряму. Автор шкільних читанок.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 254 – 258.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1505

Модифіковано : 7.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.