Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературна критика / 1896 р. / Маруся Чураивна, историческая поэма 1652 року

Маруся Чураивна, историческая поэма 1652 року

Іван Франко

Скомпоновала Е. Озерская Нельговская. Цена 20 коп. Киев, Губернская типография, здание присутственных мест, 1896

Поема на українській мові, друкована в губернській друкарні в Києві, – поява рідка і незвичайна. Чи ті добродії, що там управляють, спиняючи природний зріст української літератури, бажають отакими півофіціальними творами заблахманити людям очі і показати, що українська література є, та така, що ліпше б, якби її не було? Поема пані Озерської-Нельговської зовсім вигідно підходить під тип офіціальної та півофіціальної літератури всіх країв і всіх часів. «З вищих резонів» показалося потрібним видати щось по-українськи, щоб не виглядало, що так-таки нічого українського цензура не пускає.

Пані Озерська-Нельговська надряпала поему на стару тему, і її видрукували. Чи написала на замовлення, чи без замовлення, або як то кажуть, чи на торг, чи на уряд, сього не знаємо, досить, що поема виглядає зовсім так, як коли б була обстальована поліцмайстром: без думки, без талану, без поезії, без іскри огню – млявий та безбарвний виріб малоосвіченої пенсіонерки.

Бідна Маруся Чураївна, героїня чи навіть авторка пісні «Не ходи, Грицю, на вечорниці!». В нашій літературі новішого часу вона зробилася правдивою «Mädchen für alles» [майстринею на всі руки (нім.). – Ред.]. Самих драм про неї маємо аж три: Александрова – Старицького, Бораковського і Самійленка, – а отсе й поема про неї. Не знаю, яка там історична основа сеї теми; в усякім разі пісня «Не ходи, Грицю» не є витвором тої героїні, про яку в ній оповідається, і прив’язувати пісню та оспівану в ній подію конечно до 1652 року також нема ніякої підстави.

Ну, та не про се тут річ, а про поему пані Озерської-Нельговської. Зміст її – се механічна та незугарна переповідка звісної історії дівчини-отруйниці, без тих комплікацій та перипетій, які повводили драматурги для заповнення п’яти актів. Маруся і Грицько любляться; Грицькова мати хоче, щоби її син сватав Ганну; сей клянеться Марусі, що тільки з нею ожениться; тут наступає війна, Грицько йде в похід, Маруся, не можучи його дождатися, йде до Києва на прощу, тут стрічає козака Івана Іскру, що її віддавна любить; від нього довідується, що Грицько вже вернув додому до Полтави; поспішає туди і застає відомість, що Грицько заручився з Ганною; підслухавши любовне щебетання Грицька з Ганною, вона занедужала, потім хоче втопитися, та Іван рятує її з води. Іван робить докори Грицькові, і сей покидає Ганну та спішить до Марусі, але швидко знову улягає намовам матері і бере шлюб з Ганною.

Тоді Маруся здибається з ним на вечорницях, запрошує його до себе і дає йому вина з отрутою. Грицько вмирає, Марусю саджають до тюрми, засуджують на смерть, мають відрубати їй голову, та в останній хвилині прибігає Іван і приносить лист від гетьмана, що за заслуги її батька дарує Марусі життя. Маруся йде до монастиря й тут швидко вмирає.

Отсе зміст поеми, прибраний в негарні, дубові вірші, що наслідують (звісно, дуже мізерно) літературну манеру Шевченкову з його молодечої доби. Та нема в поемі ані однісінького місця, де би видно було проблиск якоїсь власної думки чи власного чуття авторки. Оригінальний у неї хіба брак зв’язку між поодинокими частинами поеми, брак усякого психологічного поглиблення теми, навіть брак власних рефлексій і ліричних вставок, якими не раз Шевченко щасливо маскував брак пластичного обмалювання картин і ситуацій. До того додати, що і мова у нашої авторки калічена та вбога, а віршова техніка аж занадто примітивна. Мізерія, та й годі.


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1896, кн. 1, с. 38 – 39.

Подається за першодруком.

Александров Володимир Степанович (1825 – 1893) – український письменник і перекладач, автор оперет «За Немань іду», «Не ходи, Грицю, на вечорниці». Остання, перероблена М. Старицьким, стала відомим сценічним твором.

Бораковський Григорій Максимович (1846 – 1890) – український письменник, автор водевілів і драм з народного життя, зокрема драми «Маруся Чурай – українська піснетворка».

Самійленко Володимир Іванович (1864 – 1925) – український письменник демократичного напряму, автор ліричних і сатиричних поезій, драм («Чураївна», «Драма без горілки», «У Гайхан-бея» та ін).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 219 – 220.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1057

Модифіковано : 14.07.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.