Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Маруся Чураивна, историческая поэма 1652 року

Іван Франко

Скомпоновала Е. Озерская Нельговская. Цена 20 коп. Киев, Губернская типография, здание присутственных мест, 1896

Поема на українській мові, друкована в губернській друкарні в Києві, – поява рідка і незвичайна. Чи ті добродії, що там управляють, спиняючи природний зріст української літератури, бажають отакими півофіціальними творами заблахманити людям очі і показати, що українська література є, та така, що ліпше б, якби її не було? Поема пані Озерської-Нельговської зовсім вигідно підходить під тип офіціальної та півофіціальної літератури всіх країв і всіх часів. «З вищих резонів» показалося потрібним видати щось по-українськи, щоб не виглядало, що так-таки нічого українського цензура не пускає.

Пані Озерська-Нельговська надряпала поему на стару тему, і її видрукували. Чи написала на замовлення, чи без замовлення, або як то кажуть, чи на торг, чи на уряд, сього не знаємо, досить, що поема виглядає зовсім так, як коли б була обстальована поліцмайстром: без думки, без талану, без поезії, без іскри огню – млявий та безбарвний виріб малоосвіченої пенсіонерки.

Бідна Маруся Чураївна, героїня чи навіть авторка пісні «Не ходи, Грицю, на вечорниці!». В нашій літературі новішого часу вона зробилася правдивою «Mädchen für alles» [майстринею на всі руки (нім.). – Ред.]. Самих драм про неї маємо аж три: Александрова – Старицького, Бораковського і Самійленка, – а отсе й поема про неї. Не знаю, яка там історична основа сеї теми; в усякім разі пісня «Не ходи, Грицю» не є витвором тої героїні, про яку в ній оповідається, і прив’язувати пісню та оспівану в ній подію конечно до 1652 року також нема ніякої підстави.

Ну, та не про се тут річ, а про поему пані Озерської-Нельговської. Зміст її – се механічна та незугарна переповідка звісної історії дівчини-отруйниці, без тих комплікацій та перипетій, які повводили драматурги для заповнення п’яти актів. Маруся і Грицько любляться; Грицькова мати хоче, щоби її син сватав Ганну; сей клянеться Марусі, що тільки з нею ожениться; тут наступає війна, Грицько йде в похід, Маруся, не можучи його дождатися, йде до Києва на прощу, тут стрічає козака Івана Іскру, що її віддавна любить; від нього довідується, що Грицько вже вернув додому до Полтави; поспішає туди і застає відомість, що Грицько заручився з Ганною; підслухавши любовне щебетання Грицька з Ганною, вона занедужала, потім хоче втопитися, та Іван рятує її з води. Іван робить докори Грицькові, і сей покидає Ганну та спішить до Марусі, але швидко знову улягає намовам матері і бере шлюб з Ганною.

Тоді Маруся здибається з ним на вечорницях, запрошує його до себе і дає йому вина з отрутою. Грицько вмирає, Марусю саджають до тюрми, засуджують на смерть, мають відрубати їй голову, та в останній хвилині прибігає Іван і приносить лист від гетьмана, що за заслуги її батька дарує Марусі життя. Маруся йде до монастиря й тут швидко вмирає.

Отсе зміст поеми, прибраний в негарні, дубові вірші, що наслідують (звісно, дуже мізерно) літературну манеру Шевченкову з його молодечої доби. Та нема в поемі ані однісінького місця, де би видно було проблиск якоїсь власної думки чи власного чуття авторки. Оригінальний у неї хіба брак зв’язку між поодинокими частинами поеми, брак усякого психологічного поглиблення теми, навіть брак власних рефлексій і ліричних вставок, якими не раз Шевченко щасливо маскував брак пластичного обмалювання картин і ситуацій. До того додати, що і мова у нашої авторки калічена та вбога, а віршова техніка аж занадто примітивна. Мізерія, та й годі.


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1896, кн. 1, с. 38 – 39.

Подається за першодруком.

Александров Володимир Степанович (1825 – 1893) – український письменник і перекладач, автор оперет «За Немань іду», «Не ходи, Грицю, на вечорниці». Остання, перероблена М. Старицьким, стала відомим сценічним твором.

Бораковський Григорій Максимович (1846 – 1890) – український письменник, автор водевілів і драм з народного життя, зокрема драми «Маруся Чурай – українська піснетворка».

Самійленко Володимир Іванович (1864 – 1925) – український письменник демократичного напряму, автор ліричних і сатиричних поезій, драм («Чураївна», «Драма без горілки», «У Гайхан-бея» та ін).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 219 – 220.