Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Інші твори / 1889 р. / «Хто винен?» Карпенка-Карого

«Хто винен?» Карпенка-Карого

Іван Франко

На вчорашній, першій, виставі українського театру в залі товариства Фрозін було не дуже багато публіки, незважаючи на те, що як вибір п’єси, так і гра артистів з усіх боків заслуговували на визнання. Вперше у Львові ставилась драма з народного українського життя Карпенка-Карого «Хто винен?». Незалежно від дещо слабкої драматичної будови, ця п’єса має в собі стільки краси і сили, що, незважаючи на значні викреслення, зроблені цісарсько-королівською поліцією, такою чутливою до нервів публіки, вона може до глибини душі схвилювати кожного слухача, хто тільки має бажання і схильність бачити в людському житті (отже, і в його відтворенні на сцені) щось більше, ніж звичайний калейдоскоп дотепів, нісенітниць і чисто тваринних життєвих функцій.

Автор драми, як і вся, зрештою, драматична й літературна російська школа, виходить з того пункту, що життя простого народу, так само (а може, й більше), як і життя привілейованих верств, багате на глибоко драматичні ситуації та колізії, що й під солом’яною сільською стріхою людські серця б’ються з такою самою силою, людські пристрасті киплять і нуртують з такою самою бурхливістю, почуття обов’язку змагається з поривами серця з таким же завзяттям, як де-небудь інде.

Один із таких життєвих моментів Карпенко-Карий задумав відтворити в драмі «Хто винен?». Гнат, гарний, хоч і не дуже сильного характеру сільський парубок, на початку п’єси довідується, що дівчина Варка, яку він до того часу кохав, зрадила його з іншим, натомість інша дівчина, Софія, тиха і несміла, на яку він досі не звертав уваги, пристрасно його кохає. Гнат вирішує негайно порвати всякі стосунки з Варкою і навернути свої почуття до Софії, що й чинить негайно на сільських вечорницях, рішуче і швидко, незважаючи на запевнення і присягу Варки, що чутка про її зраду була пліткою, що коли вона часом і засміється до іншого парубка або пожартує з ним, то все ж тільки його кохає більше, ніж життя. Покинута Гнатом, вона, однак, не мстить йому, виходить заміж за іншого, який через деякий час залишає її вдовою.

Тим часом Гнат зійшовся з Софією, яка зі своїм старим батьком, шевцем, переїхала до містечка. Тут її руки домагається молодий швець Петро, але Софія йому відмовляє і схиляє батька до того, щоб він продав свою хату, все своє добро віддав Гнатові та йшов жити до них на село. Старий батько, який колись 25 років прослужив у війську на Кавказі, бачачи в дочці єдиний скарб, не може їй ні в чому відмовити, хоча передбачає нещастя, тому ще у Гната є мати – жінка недобра і сварлива.

Ці передбачення здійснюються повністю. У третій дії драми, що є однією з найкращих і глибоко зворушливих в українській літературі картин з родинного життя простого народу, ми бачимо страшну дійсність, яка настала після чарівливих любовних мрій Гната і Софії. Безжалісна і невблаганна свекруха день у день гризеться з невісткою, точить її, як іржа залізо, лає її за ледачкуватість, хоч Софія працює з усіх сил, за дармоїда батька, який, зробивши Гната господарем, купивши йому хату, воли і т. ін., хотів біля зятя і дочки спокійно дожити віку. Одночасно безсердечна мати гризе і мучить сина і з справжньою диявольською єхидністю глушить в його душі любов до жінки і підбурює його проти неї. І все це вона робить не заради якоїсь виразної передбаченої мети, а виходячи з патріархальних традицій, тому що і з нами так поводились, а вона ж не ліпша від нас.

Софія, від природи тиха, схильна до мрійливості і зворушливості, незвична до такого ставлення, відповідає на все тільки сльозами, проханнями або мовчанкою; свекруха ж усе це використовує для того, щоб викликати у Гната огиду до неї. І він незабаром насправді, коли тільки приходить до своєї хати, відчуває, що там віє на нього пекельним духом, гнівається на матір, лає жінку і все неохочіше заглядає до хати, тим більше що молода вдова Варка всякими способами намагається притягти його до себе. Зрештою, свекруха виганяє з хати старого батька Софії і доводить чоловіка до того, що він починає бити жінку і в розпачі, проклинаючи світ і себе, кидається в обійми Варки.

В останній дії, значно слабшій від попередньої, загострений таким чином конфлікт призводить до катастрофи, яка була б значно сильнішою і правдивішою, якби автор тут не застосував непотрібного і випадкового coup de theatre і не змусив бідну Софію, в додаток до всіх нещасть, осліпнути. Ми тут бачимо зовсім розладнане господарство Гната. Його мати заводить нескінченні сварки з сусідами але наскільки сильно працює язиком, настільки виявляється поганою господинею без допомоги осліплої Софії. Гнат потрапив у руки сільського лихваря, який примусив його працювати на себе майже задарма. Натомість Варка з усією підступністю і простотою примітивної сили, не зв’язаної жодними моральними принципами, заманює його до себе і єдиний для нього вихід з жахливої ситуації бачить у тому, щоб він вигнав сліпу жінку з дитиною жебрачити, а її взяв до себе. Гнат, однак, не може зважитися, але в хвилину фатального пориву убиває свою жінку майже публічно, на вулиці. Ось такий зміст драми пана Карпенка «Хто винен?»

Чи справді тут місце на таке запитання, ми не знаємо. Справжньої, свідомої вини жодної з дійових осіб ми не бачимо. Натомість ця драма показує з якоюсь майже відчутною пластичністю душну й темну атмосферу сучасного українського села, де є тисячі причин для того, щоб підірвати у людях все чисте й здорове, але ніщо тут не збуджує, не підтримує в них почуття обов’язку і громадської свідомості. Можливо, що саме в цій моральній атмосфері автор хотів дошукатись головного джерела вини і трагічного конфлікту осіб, що діють у його драмі.

Щодо гри акторів, то передусім варто відзначити гру пана Гембицького, ветерана української сцени, який довгі роки був одним із стовпів трупи пана Бачинського, тепер же він перейшов до трупи пана Біберовича. Його гра в ролі старого шевця, батька Софії, заслуговує на повне схвалення і відзначається правдивістю і тим художнім тактом, який ніде не дозволив йому перегравати. Йому можна б закинути дещо надмірну сентиментальність під час розповіді про пригоди свого сирітського життя. Роль Гната зіграв, як звичайно, старанно пан Янович. Головні жіночі ролі, Софії і Варки, виконували пані Біберович і Осипович. Обидві ці досвідчені артистки зіграли свої ролі дуже гарно. Особливої відзнаки заслуговує гра пані Осиповичевої в останньому акті. Публіка також не поскупилася на оплески артистам. Тільки слід би побажати, щоб українська публіка частішим відвідуванням театру додала і акторам більше охоти і запалу.


Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski», 1889 р., 9 листопада, с. 5 – 6, під рубрикою «Teatr ruski». Підпис: Iw. Fr.

Подається в перекладі за першодруком.

Хто винен? – перша назва драми І. Карпенка-Карого «Безталанна».

На вчорашній, першій, виставі українського театру… – Йдеться про український театр при товаристві «Руська бесіда».

Гембицький Тит (1842 – 1908) – актор, у 1898 – 1900 рр. директор театру при товаристві «Руська бесіда».

трупи пана Бачинського… – Тобто приватної польсько-української трупи, організованої актором Омеляном Бачинським (1863 – 1907) після його чергового виходу із театру товариства «Руська бесіда». У 1882 – 1889 рр. трупа гастролювала по всій Галичині, даючи вистави польських та українських п’єс.

трупи пана Біберовича. – Ця трупа, очолювана І. Біберовичем спільно з Гриневецьким (до його смерті у 1889 р.), в 1882 – 1892 рр. виступала на сцені театру «Руська бесіда».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 341 – 343.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2401

Модифіковано : 7.03.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.