Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Інші твори / Недатовані твори / Феся

Феся

Іван Франко

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Із дитиною малою

По світу пустив.

Олеся

(приступає до неї і пильно дивиться їй в очі)

Хто такий?

Феся

(від її погляду починає дрижати, перелякана)

Мара! Мара!

Що тобі від мене треба?

Що печеш, палиш мене

Своїм поглядом болючим?

Олеся

(не зводячи з неї очей)

Хто пустив тебе в наругу?

Феся

(кидається перед нею на коліна)

Смерть з очей тобі глядить!

Я не винна смерті твоїй, –

За що мучиш ти мене?

Олеся

(як вище)

Ні, скажи нам, хто тя зрадив?

Феся

(похиляє голову, мов від великої утоми, тихо)

Хто мя зрадив? Не згадаю.

Олеся

Нагадай!

Феся

(хапається за голову рукою)

Болить, болить!

Змилуйся, не муч мя, пані!

Що ж я можу нагадати,

Коли мислі всі порвались

Ще тоді, як під вінцем

Я отак, як ти, стояла

І на молодого ждала…

Втім – чекай, чекай, згадаю!

Втім слуга наш прибігає:

«Не чекайте молодого!

Молодий ваш сеї ночі

Спродав все і в світ поїхав!»

Олеся

(як вище)

Хто ж він був, той молодий?

Під час тої сцени всі гості в німім переляку і зачудованні стоять докола Фесі і Олесі і не помічають, як входить Дорко, прибраний до шлюбу, з дружками і гостями.

Дорко

(при вході)

На крилах любові

До тебе, мій раю,

Я ось прилітаю

В сей радісний час.

Ще нині навіки

Сполучать нам руки,

Не буде розлуки.

Всі мимоволі розступаються. Дорко стає серед сцени против О[лесі]. В тій самій хвилі Ф[еся] з страшним криком кидається до нього.

Феся

Ах, се він, се він, мій милий!

Всі

Боже, що се?

Феся

Любий мій!

Довго я тебе чекала!

Шлюбний мій вінок зів’яв,

Розійшлись весільні гості, –

Батько вмер, – а де ж ти був?

Дорко

Хто ти? Я тебе не знаю.

Феся

Ось дитя тобі складаю,

Скарб єдиний, що мені

Ще оставсь на світі.

(Кладе пер[ед] ним дитя.)

Дорко

Божевільна, відчепися!

Феся

Милий, любий, пригорнися!

Дорко

(до О [лесі])

Пані, що се знов значить?

Що за стріча дивовижна?

Хор дружбів Доркових

Гарна стріча, що й казати!

Олеся

Стійте, пане, придивіться,

Чи ся жінка вам не знана?

Дорко

(з обуренням)

Пані, то мя ображає.

Олеся

(знов пильно глядить на Фесю)

Хто се?

Феся

Він, той сам!

Олеся

Як звеся?

Феся

Він, мій Дорко!

Між гостями зворуш[ення].

Олеся

Ти хто?

Феся

(вибухає плачем і припадає до дитини)

Феся!

Феся нещасна! Бідна сиротина!

Хоч у достатку, у щасті росла!

Він мого горя й сирітства причина,

Все йому, все я з любви віддала.


Примітки

Вперше надруковано у кн.: Літературна спадщина. Іван Франко, т. 1. К., Вид-во АН УРСР, 1956, с. 205 – 208. Зберігся недатований автограф (№ 393). Подається за автографом. Уривок не має назви, в нашому е-виданні умовно названий «Феся».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 403 – 406.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 93

Модифіковано : 24.02.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.