В 23-ті роковини смерті Тараса Шевченка

Іван Франко

Поклін тобі, народних нужд співаче,

Від міліонів, для котрих ти жив,

Від України, що ще й нині плаче

В тім самім горі, як ти ї лишив!

Поклін могилі твоїй, що руйнує

Ненависть дика й глупота сліпа!

Дарма! До неї, хоч най злість лютує,

Не заросте народная тропа.

Вони бояться, що ти ще не згинув,

Що в тій могилі не поліг, не зтлів,

Що в слушний час повернеш в Україну

Ще раз і збудиш громом своїх слів.

Вони бояться, чи та вкрівля з глини

Ножів не криє, списів, хоругов,

Старої слави й сили України,

Котра от-от воскресне, встане знов.

Вони бояться, що як хрест підгнилий,

Знак многолітніх наших кривд і мук,

Відновиться верх твоєї могили,

То Україні спадуть пута з рук.

От і збиткуються на твоїм гробі,

Що вкрив тя від гадючого жала,

І раді б навіть споминку о тобі

Із серць народних вирвати дотла.

І мову, на котрій співав, і плакав,

І кляв ти кривду, й віщував любов.

Вони цькують, мов оленя собака,

Донощиків і брехунів юрбов.

Хто зна – тиранів злість і гнів всеможні! –

От, може, днесь підписуєсь указ:

Кістки твої, як «неблагонадьожні»,

«Препроводить» в Сибір чи на Кавказ.

Слова ж твої, потіху в нашім горі,

Спалить, з серць вирвать, з пам’яті, з умів,

І вимазать ім’я твоє з історії,

І об’явить: «Шевченко – это миф».

Та ні, не «міф»! Від дуба степового

Розрісся вже цілий могучий ліс,

І не найдесь вже грому, вихру того,

Щоби його розвіяв і розніс.

Та ні, дармі укази і доноси,

Що пригнетуть, не вб’ють твої слова!

З-під гніту їх сильнішою, ніж доси,

Повстане правда, вічна і жива!

Небавом проясниться світ над нами!

Щасливі, вольні, ми зо всіх сторін

Святої України громадами

Підем к могилі твоїй на поклін.

Примітки

Вперше надруковано 1884 р. окремою листівкою, що зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР в бібліотеці І. Франка, № 1250, 65 – 66 арк. Подається за першодруком. Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 373 – 374.