Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1895 р. / Найновіший галицький вибір

Найновіший галицький вибір

Іван Франко

Я кандидував у Галичині і випробував «повну законність» галицьких виборів, так сказати, на власній шкірі. Тепер можу оповідати з власного огляду й досвіду. Дня 31 жовтня я перепав у виборчім окрузі Перемишль – Добромиль – Мостиська «в боротьбі порядку та суспільної гармонії з елементами перевороту». Я вдався в ту боротьбу більше з публіцистичного, ніж із політичного інтересу, і вона принесла дуже багато публіцистично інтересного. Прошу вибачення в читача, коли в дальшім оповіданні моя особа так часто виступає на перший план, бо ж оповідаю переважно пережите мною.

Історії мойого незаконного арештування по селянському вічу, що відбулося в Перемишлі дня 6 жовтня, та мойого видалення з Перемишля не згадую тут як річ відому. Майже одночасно з сією моєю пригодою трафилася в Добромилі інша, далеко поважніша. На той сам день заповіджено також там селянське віче, але староство заборонило його. Один селянин із Торок, недалеко Перемишля, Олекса Муштук, хотів взяти уділ у тім вічі і удався з Добромиля до поблизького села Ляцького до знайомого селянина, що звався Фартушок. Деякі сусіди того селянина зійшлися в його хаті й розмовляли при гостині, коли, втім, нараз до хати ввійшли жандарми, арештували Муштука, завели його до Добромиля і заперли в жандармерійнім арешті. Там держали нещасного цілих 16 годин без їди та напою, поки староство не рішилося передати справу повітовому судові, який зараз випустив ув’язненого на вільну стопу.

Д[ня] 14 жовтня явилися до мене голова перемиського селянського комітету соймовий посол Степан Новаківський і секретар того ж комітету Павлуцький і предложили мені зголосити свою кандидатуру, заявляючи, що селянство прийме її прихильніше, як кандидатуру дотеперішнього посла старорусина д-ра Антоневича. Я рішився прийняти се предложения і виїхав слідуючої суботи до Мостиськ, де також мало відбутися передвиборче зібрання. На се зібрання прибули також д-р Антоневич із Перемишля і редактори Марків, Авдиковський та Вячеслав Будзиновський зі Львова. В Мостиськах застали ми досить багато селян із околиці, але не можна було знайти локалю для відбуття зібрання.

Даремно звертався д-р Антоневич особисто до старости, свойого колишнього ученика, потім до маршалка повітового та до посадника міста з просьбою відступити для відбуття зібрання салю ради повітової або магістрату. Староста не тільки не вволив просьбі свойого колишнього вчителя, але надто дав іще всім жидам у місточку знати, аби жаден із них не важився позволити на відбуття зібрання в своїм локалі. А коли д-р Антоневич мимоходом попросив пана старосту, аби бодай не ставив жодних перешкод відбуттю зібрання, сей відповів, що не може обіцяти навіть того. Се мало бути сьоме відбуте передвиборче зібрання; шість попередніх перед виборами до сойму крайового або заборонено, або розв’язано урядово.

В тім клопоті допоміг нам простий мостиський міщанин, який не побоявся позволити нам відбути збори в його помешканні. Щоправда, там було тісно, селяни заповнили кімнату та сіни, а значне число людей прислухувалося нарадам просто з вулиці крізь отворені вікна. Та не минула година, коли, втім, явилися жандарми; в повній зброї вони війшли до кімнати і візвали зібраних розійтися з сього помешкання. Притомність духа голови зборів д. Будзиновського продовжила трохи тривок зібрання. Він заявив напростець, що не розв’яже зібрання, поки жандарм не покаже йому писемного поручения [Для пам’яті додам до сього оповідання, що д. Будзиновський зараз на першім вступі, коли жандарм заговорив до нього по-польськи, відповів мадярськими словами: Nemtudom (не розумію!). Сі слова він повторяв кілька разів, за кожним разом сердитіше, поки жандарм перестав говорити до нього по-польськи. – Прим. І. Франка].

По досить довгих переговорах один жандарм віддалився, а за півгодини вернув знов, без писемного поручения, але в супроводі повітового комісара, який, вправді, не посмів особисто війти до кімнати, але зупинився в сінях і відтам заохочував жандармів, аби закрили зібрання й арештували Будзиновського. Серед голосних окриків протесту зібрання розв’язано і Будзиновського арештовано. З арешту його незабаром заведено до староства і тут по 4-годиннім переслуханню, що було більше свобідною розмовою, ніж урядовим переслуханням, пан староста випустив його на волю. За чотири переступи закону йому загрожено процесом, але се була тільки пуста погроза, бо процесу не виточено.

Протягом тижня, від 13 до 20 жовтня, переведено в цілім виборчім окрузі найбільшу часть правиборів. Про оживлену агітацію з мойого боку не було що навіть і думати. Я не мав ані часу, ані засобів, аби об’їхати хоч важніші місцевості величезного виборчого округу, коли натомість мій контркандидат, пан Павло Тишковський, не цурався звичайних випробуваних шляхетських агітаційних способів – підкупства та пресії – причім і власті не лише не спиняли, але всякими способами попирали його. І так у Медиці, великім селі недалеко Перемишля, всі властителі ґрунтових господарств одержали раптово упімнення від податкової власті, аби як стій вирівняли свої податкові залеглості, а в противнім разі їм загрожено наглою екзекуцією.

Перелякані господарі купами рушили до Перемишля, одні, щоб будь-яким способом роздобути гроші, а інші з наміром випросити у суворої влади помилування та відкладення. Тим часом у селі війт зі своїми небагатьма прихильниками провів правибори зовсім відповідно до бажання комісара. Запізно побачили хазяї, що їх обдурили. Вони внесли протест, підписаний 80-ма хазяями, але сей протест не мав ніяких наслідків. Те саме сталося в Купні, селі Перемиського повіту.

По інших селах, де правибори випали на користь моєї кандидатури, їх скасувало староство несподівано аж через тиждень, отже, саме перед днем виборів, коли виборці одержали вже легітимаційні карти і так само несподівано, з занедбанням усяких законних форм, провели нові правибори на користь пана Тишковського, наприклад, у Болестрашичах та Негрибці. Протести й тут лишилися без наслідків. У Добромильському повіті зробили те саме, а пан староста показав остовпілим селянам їх протести з великою силою підписів і адресовані до особи намісника, заявляючи їм із самозадоволенням, що вони зовсім нічого не варті, і він навіть не завдав собі труду вислати їх на означену адресу.

Коли в той час взагалі агітували за мою кандидатуру, то була се робота радикального селянського комітету в Торках і кількох молодих людей у Перемишлі та в Добромилі. Я дивуюсь самовідреченню та правдивому геройству сих людей. З кількома крейцерами в кишені, незважаючи на сильний дощ, вони ходили від села до села, наражаючись на всякі невигоди та небезпеки. Селянин Петро Новаковський, брат сеймового депутата Степана Новаковського, був в Устріках без ніякої причини заарештований тамошнім бурмістром і випущений аж другого дня. Селянина Онисика переслідували жандарми, як дикого звіра, від села до села. Друковані відозви, в яких рекомендували мою кандидатуру, відбирали жандарми в селах, хоч відозви перейшли через урядову цензуру. Натомість агітатори пана Тишковського тішилися повною свободою діяльності і могли зовсім явно провадити найкращий торг голосами. Коли в їх присутності заговорював хтось про мою кандидатуру, вони з насміхом запитували:

– А скільки дає той пан за голос?

В неділю д[ня] 20 жовтня мали відбутися передвиборчі збори в Судовій Вишні та в Перемишлі. В першій із тих місцевостей виборці не зібралися, натомість у Перемишлі збори були дуже численні й оживлені. Д-р Антоневич зрезигнував зі своєї кандидатури на мою користь, і я виступив тепер як одинокий кандидат русинів, а властиво як одинокий кандидат селянства. Збори відбулися спокійно. Може, найцікавішим епізодом була промова селянина Остапа з Яксманич, який досить досадно змалював особу пана Тишковського, його «паперові гроші» та його діяльність серед народу.

Слідуючої неділі, д[ня] 27 жовтня, мали бути знов збори в Перемишлі і зібрання виборців у Добромилі. Невважаючи на сильний дощ, до Перемишля зійшлося коло 1000 селян, але староство в останній хвилі заборонило зібрання задля небезпеки холери. Се була, очевидно, cholera politica, спеціальна хвороба, дуже розповсюджена в Галичині, що вибухає тільки там, де треба ударемнити або розігнати неприємні масові зібрання.

Я мав намір того дня представитися виборцям у Добромилі, тож поїхав туди й переконався, що задля довгих дощів зібралося тільки невелике число виборців. Я занявся розмовою з ними в одній гостиниці. Ледве всі ми були зібрані, коли до гостиниці війшов жандарм, сим разом без карабіна, і сів коло стола. Ми не переривали своєї розмови і продовжували її. Жандарм слухав пильно, але не вміщувався в нашу розмову. Ми постановили на другий день зібратися в більшім числі в однім приватнім помешканні і відбути там збори за особистими запрошеннями на основі § 2 закону про зібрання.

Коли, одначе, на другий день мій приятель Василь Гукевич [Василь Гукевич, тоді студент-медик, був сином священика в Квасинині, селі Добромильського повіту. – Прим. І. Франка] почав на торговиці обходити виборців і роздавати їм запросини на збори, той самий учорашній жандарм заарештував його з того приводу, що він «роздавав селянам картки невідомого змісту і агітував перед наближенням виборів у часі, в якім агітування було заборонене». Даремно доказував йому Гукевич, що власне в тім часі законом запевнена повна свобода агітації.

– Прошу пана йти за мною до пана старости, – раз у раз повторяв жандарм, який, очевидно, поступав у виконанні даного розпорядження, – там пану все виясниться.

Гукевич пішов до пана старости, який, одначе, не вдостоїв його ані одного слова, тільки поручив повітовому комісарові Стшельбицькому переслухати молодого чоловіка. Але се знов було тільки балакання, яке провадив пан комісар із Гукевичем, а не урядове переслухання. Пан комісар жалував його, вичитував йому різні моральні науки, признався нарешті, що він колись також був молодим і радикалом, але тепер давно вже позбувся молодості, радикалізму та всяких принципів. Він знав уже про наш намір скликати зібрання виборців на основі § 2 закону про збори і недвозначно дав зрозуміти Гукевичеві, що власть розжене жандармами ті збори, «бо той параграф по моїй інтерпретації, – додав п. комісар з натиском, – має значення тільки для зборів найближчих знайомих». По півгодинній розмові Гукевича випущено.

Арештування Гукевича викликало між селянами, присутніми в місті, великий перестрах; Побачили в тім «сильну руку» п. Тишковського. Агенти того пана натомість набрали відваги і переказали мені явну погрозу, що, коли покажусь де-будь у місті, мене поб’ють. Перелякані селяни просили мене не виходити з помешкання. Коли Гукевич вернув, побачили ми, що серед таких обставин шкода заходу ще раз скликати збори, бо ніхто не прийде. З тим я від’їхав до Львова, обіцявши, що день перед виборами приїду знов до Добромиля.

Згадаю тут іще, що протягом усього того часу польська преса, підбита шляхетським духом, робила все можливе, аби знеславити мене в очах публіки. Зразу, коли ще кандидував д-р Антоневич, мене окричувано як замаскованого москвофіла; пізніше, коли д-р Антоневич зрікся своєї кандидатури, з мене зроблено прихильника перевороту, а виборчу кампанію в перемиськім окрузі представлено як боротьбу суспільного порядку, якого представником мав бути п. Тишковський з міжнародною пропагандою перевороту. Розуміється, не бракувало й таких, що в моїй кандидатурі бачили приватні мотиви.

В клерикальнім «Dziennik’y Poznansk’im» подано відомість, що се моя пімста за те, що моя габілітація на приватного доцента руської літератури на Львівськім університеті, хоч філософічним виділом того університету прийнята з найбільшою похвалою, не була затверджена міністерством просвіти на основі оречення львівського намісника гр. Казимира Бадені. Дуже характеристичне також те, що два сеймові посли і польські демократи д. Тадей Романович в «Now’ій Reform’i» і Теофіл Мерунович у «Gazet’i Narodów’ій» не поцуралися візвати прилюдно головного редактора «Kurjer’a Lwowsk’ого» д. Генрика Реваковича, якого довголітнім співробітником був я, аби видалив мене з редакції тої газети як «заклятого ворога польщини та клеветника польської нації».

Так надійшов, нарешті, день виборів. Оповім події того дня за чергою. Д[ня] 30 жовтня поїхав я до Добромиля. Тут застав я знайомого мені селянина Муштука, що на сьогодня мав завізвання до добромильського суду в справі його вищезгаданого арештування.

– То правдива біда, – говорив він. – Скоро тільки я показався в місті, зараз обступили мене агенти Тишковського. Вони пізнали мене й почали питати: «А ти що тут робиш?» Я показав їм своє завізвання до суду. «То йди до суду, – сказали вони, – а скоро тебе відтам випустять, не смій забаритися ані однієї години в місті, але їдь назад, відки прибув, а то буде тобі лихо». Невважаючи на те, я лишився. Я чув, що за мною слідять, хочуть мене бити.

– А що ж із виборцями, – запитав я, – чи можна говорити з ними?

– Про се нема що й думати, – відповів він. – Місто повне агентів Тишковського, злісних і слуг. Скоро покажеться який виборець, його зараз обступають, тягнуть до шинку, гостять горілкою та ковбасою і стережуть, аби не рушився нікуди. Я пішов також до такого шинку, але поплічники Тишковського зараз пізнали мене, а шинкар не хотів дати мені навіть склянки пива й візвав мене, щоб я зараз ішов геть і не псував йому інтересу.

Я заїхав до знайомого адвоката д-ра Тігермана, мойого колишнього ученика з дрогобицької гімназії. Минуло ледве 10 мінут, аж ось являється у нього головний агент пана Тишковського й питає гостро:

– Чи тут д-р Франко?

– Так, – відповів д-р Тігерман. – Чого вам треба від нього?

– Хочемо арештувати його.

– Ви? А ви хто такий?

– Ми не ми, а знайдуться такі, що се зроблять.

– В моєму домі, – відповів д-р Тігерман, – не зробить сього ніхто. Він мій гість, а хто би захотів арештувати його, навчиться літати долі сходами.

Агент зацукався.

– Ну, у вашім домі, пане маценасе, ми сього не зробимо, але скоро тільки покажеться у місті, його арештують.

І щоб надати більше значення сій погрозі, в сінях камениці, в якій на першім поверсі була канцелярія та помешкання д-ра Тігермана, поставлено сторожу з 10 до 12 людей, які, очевидно, мали поручения блокувати мене, не впускати ані виборців до мене, ані мене до них. Вони стояли там до півночі. Перемерзши, мабуть порядно, й не дождавшися нікого, вони пішли геть, але вранці другого дня з’явилися знов. Рівночасно силою видалювано моїх прихильників із міста. Отак прочищено грунт, а всю ніч приготовувано податливих виборців горілкою та пивом при звуках музики по шинках до відповідного сповнення їх найвищого горожанського обов’язку.

Рано, коло восьмої години, сторожі біля дому д-ра Тігермана вже не було і я вийшов на місто. Скоро я показався на ринку, я зробився предметом загальної уваги. Численні міщани, злісні офіціалісти п. Тишковського, а також селяни та міщани, що купками ходили по ринку, ззиралися на мене та показували пальцями, але ніхто з них не приступив до мене. Я побачив відразу, що даремні були би мої зусилля звертатися до селян; вони були або п’яні, або залякані, а деякі з них знаками давали мені знати, аби я не заговорював до них нічого.

О 9-ій годині мало розпочатися голосування, та що головна сила виборців п. Тишковського з околиць Бірчі ще не явилася, заведено присутніх на ринку виборців до досить віддаленого будинку ради повітової, і тут агенти п. Тишковського ще раз повчали їм заслуги та вартість свого кандидата. Нарешті о пів 10-ї приїхали численні вози пана Тишковського, напаковані бірчанськими виборцями. їх завезено перед сам виборчий локаль, інших приведено також сюди; вся сила агентів, агітаторів і поплічників п. Тишковського зібралася перед виборчим локалем густою хмарою, 10 жандармів поставало в два ряди перед входом, а деякі патролювали сюди й туди серед юрби, аби тримати порядок. Сю свою задачу вони сповняли досить оригінально. Агенти пана Тишковського могли збиратися великими купами, говорити голосно та лаяти противників; та коли хто з тих противників посмів заговорити до якого виборця або коли їх зібралася хоч невеличка купка, зараз являвся жандарм і гукав:

– Розходіться! Розходіться! Що тут маєте говорити?

Героєм дня був добромильський ремісник Пелехович, по ремеслу бляхар, досить непочесна, не раз в’язницею карана людина. Він надіявся доброго зарібку з виборів. Попереднього дня він відводив моїх прихильників до залізниці, напастував виборців, а рано в день виборів, не знаючи, де я ночую, в жидівськім готелі коло ринку вхопив черевики якогось приїжджого гостя, що ночував там, і почав утікати з ними в тім переконанні, що зробив пакість мені. На ринку з сього приводу зробився невеличкий гармидер, у Пелеховича відібрано черевики, але се не перешкодило йому далі відгравати ролю великого героя.

Ось вже виборці почали по одному виходити з виборчого локалю. Пелехович станув поміж жандармами і обсипав лайками та наругами тих виборців, що голосували за мене. Михайла Сташкова з Кропивника він перед очима сторожі безпеки побив до крові. Побито також Миколу Заяця з Телесниці та Михайла Мильковича з Соколі. Вони прийшли перелякані від голосування на ринок і почали оповідати свої пригоди.

– Ні, – скрикнув голосно Заяць, – доки жию, не хочу бути більше виборцем. Мій отець був виборцем і дістав биття, та й мені трафилося таке саме.

– Е, то ще не біда, – відповів йому якийсь селянин, – а то би ти навіть не знав, що маємо конституцію.

Голосування проведено зовсім правильно, крім тієї невеличкої неправильності, що його ведено не в законно приписаному порядку: Добромиль – Бірча – Устріки, але в новім, власне, для п. Тишковського складеному: Бірча – Добромиль – Устріки. В основі сієї маленької зміни лежала глибока філософічна мудрість. Досвід учить, що многі виборці голосують так, як голосував той перед ним. Коли, отже, перші виборці подали голоси за п. Тишковським, то можна бути певним, що й з дальших найбільша часть буде голосувати так само, розуміється, за винятком тих, що приступають до урни з сильною постановою голосувати інакше.

Не зовсім у порядку було, може, й те, що сіни перед виборчим локалем були повні агентів пана Тишковського, які ще й тут перед самим голосуванням пробували одного або другого виборця підкупити грішми. Одному селянинові обіцяли 25 ринських, а одному руському священикові, попові Козієві, 100 р[инських]. І се, може, не зовсім належало до порядку, що ц[ісарсько]-к[оролівський] повітовий комісар Стшельбицький в урядовій уніформі стояв посеред виборчої комісії І кождому виборцеві ясно та виразно підповідав назву: Павло Тишковський.

О 12 годині голосування скінчилося; на Тишковського впало 210 голосів, на мене 22. О другій годині почали стріляти з моздірів на знак, що й в інших повітах більшість голосів упала на п. Тишковського. Швидко, одначе, розійшлася чутка, що вистріли були передчасні, бо телеграми про результати голосування ще не надійшли. О третій годині я від’їхав із Добромиля – телеграми ще не надійшли. Я не сумнівався ані на хвилю про побіду п. Тишковського, та в моїй душі будилися непевні побоювання, як перейшла виборча боротьба в інших повітах і скільки наших жертв спотребувала вона. Сі побоювання, на жаль, не були зовсім безпідставні.

Дальше оповідання про події в Перемишлі основую на дописах свідків, опублікованих у часописах «Діло» та «Kurjer Przemyski». І тут властиву агітаційну діяльність перед виборами попередила оживлена корупційна діяльність на користь пана Тишковського. Ся діяльність розпочалася вечором перед днем вибору.

Виборців, що прибували до Перемишля, переловлювали агенти п. Тишковського, заводили до шинків і тут угощували їх стравами та напитками. Глинський, війт із Вершатич, недалеко Перемишля, громадський достойник із тих, які можливі тільки в Галичині, де зажалення селян на надужиття, насильства та споневіряння війтів не тільки не шкодять обжалуваним, але, навпаки, зачисляються їм у заслугу, – грав головну ролю між тими агентами. Він перед зібраними в шинку виборцями вихваляв п. Тишковського, кидав громи на радикалів та д-ра Франка; деяких молодих людей, як ось редактора Будзиновського, слухача університету Михайла Новаковського, Семена Вітика, Регера та деяких перемиських робітників, що прийшли до того самого шинку і спокійно посідали при іншім столі, велів напастувати та прогнати побоями, а деяких, власне Михайла Новаковського та робітника жида Фаста, велів арештувати, по чім усю ніч без перешкоди «трактовано» та «оброблювано» виборців.

В день виборів уже о 7 годині рано на всіх вулицях, що вели до міста, порозставлювано сторожу, зложену з жандармів, поліціантів та агентів Тишковського. Ся сторожа спиняла всіх виборців при вході до міста, веліла їм показувати легітимаційні карти й радила кождому голосувати за п. Тишковського, якому сприяють уряди та пани, а не за д-ром Франком. Вибір д-ра Франка був би, казали вони, нещастям для селян, стягнув би на них багато тяжких кар, переслідувань та підвищення податків. Перед ратушею і скрізь на ринку стояли агенти, поліціянти й жандарми. Не було можності заговорити до якогось виборця; органи власті зараз грозили арештом.

І се не була пуста погроза. Під час голосування справді на вулиці арештовано двох слухачів університету, одного торговця жида і чотирьох селян без ніякої причини. Глинський бігав скрізь і видавав поліціантам формальні розкази, кого мають арештувати. Аби свому поступуванню надати хоч якусь подобу законності, велів перемиський староста оголосити плакатами ось яку осторогу:

«Наслідком донесених до мене відомостей про пресії, яких допускається дехто сьогодні при виборах депутата до ради державної на виборцях, заявляю усім, хто провиниться такими погрозами, то будуть зараз же заарештовані і віддані до суду. Górecki.»

Ся пересторога була, щоправда, так стилізована, що звертала своє вістря однаково проти перекупників чи то з мого боку, чи то з боку пана Тишковського, та, на жаль, ми в Галичині розуміємо се аж надто добре, що таке вістря ніколи не трафляє прихильників правительства. Із прихильників д-ра Франка ніхто не зробив ніякої пресії на виборців; навпаки, поплічники пана Тишковського «дійствували» раз у раз підкупствами, горілкою, п’ястуками. Били й кричали: «Нас б’ють!»

Та сього не було досить. Виборці в Перемишлі показалися занадто впертими і на них треба було ужити гостріших способів. Двох таких характерних виборців, яких ані грішми, ані намовами не можна було перетягти на сторону п. Тишковського, а власне виборців із Гороховець, Гната Слабого та Михайла Двуліта, арештували жандарми в сінях виборчого локалю перед очима інших виборців, окували їх у ланцюжки перед самим голосуванням і як звичайних злочинців під час найгіршої сльоти попровадили пішки до Германовець і відставили до тамошнього суду, бо там хтось доніс на них, що вони побили свого війта.

Виборча комісія складалася з самих прихильників п. Тишковського й була зложена також досить незвичайним способом. Як відомо, закон про поступування при виборах постановляє, що виборча комісія має складатися з 7 членів, із яких 3 іменує правительственний комісар, а 4 вибирають виборці картками. Пан староста перемиський Горецький позволив собі у вічну монотонність свого поступування впровадити невеличку зміну і іменував відразу 4 члени комісії, а на 3 велів голосувати виборцям.

Прихильники моєї кандидатури мали вже готові картки з назвами чотирьох членів і хотіли віддавати ті картки до урни; та тут почули новий указ п. старости: «Лиш такі картки можна віддавати, що мають на собі стампілію староства, а інших не будуть приймати». Мої прихильники мусили тому якнайскорше писати та дати опечатувати нові картки, але голосування на той час не перервано, так що ледве 40 таких карток можна було приготовити; решта виборців так і не дійшли до голосування.

Не без певної причини поклало староство таку вагу на склад виборчої комісії і не побоялося задля сього допустити явне нарушения закону. Комісія виборча, зовсім віддана пану Тишковському, була дуже потрібна. Вона без вагання признавала важними та зачислила для свого кандидата голоси, що на картках мали підписи: «Тишковський» або «пан Павло», натомість 5 голосів, на яких було написано «Іван Франко зі Львова», уневажнено. -

Не багато ще лишається мені сказати про події при виборі в Мостиськах. І там виборчу комісію зложено виключно з прихильників п. Тишковського. Се вдалося зробити при помочі зовсім невинної хитрості. Найбільшій часті виборців сказали, що голосування почнеться точно о 10 годині, але точно о 9 в присутності немногих довірених приступлено до вибору комісії. Голосування признано скінченим перед 12 годиною – одиноко з тої причини, аби не допустити до голосування 10 чи 12 виборців з Судової Вишні, що прибули трохи пізніше і про яких було відомо, що мали голосувати за мною. Загадковою лишилася ще одна обставина. Вже о 11 годині виборці, що виходили з виборчого локалю і мали можність у нім числити голоси, віддавані усно, [говорили], що на мене впали 78 з 80 голосів; о 12 годині стало відомо, що за мною було лиш 30, та проте оголошення результату голосування протягнено ще повні три години. Чому се зробили й що зроблено у той час, не можу сказати.

Один наслідок мала моя кандидатура, про який мені певно й не снилося: вибір п. Тишковського дістався йому досить дорого. Довір’я 400 виборців коштувало його, як довідався дописуватель «Діла», 8 – 10 тисяч золотих. Найбільшу часть сієї суми забрали, розуміється, агенти. Вони повинні би прислати мені адресу з подякою. Натомість пан Тишковський мав би бути дуже обурений на моє зухвальство.

– Прийде сюди чорт знає який чоловік, і задля нього плати так багато грошей. Коли се піде так далі, то мушу продавати одну маєтність за другою, аби покривати кошти виборів.

Сердитість п. Тишковського зовсім оправдана. Адже теперішній вибір важний у ліпшім разі тільки на півтора року, та можливо, що ми зустрінемось ще вчасніше. Отже, до скорого, милого побачення, пане Тишковський».


Примітки

Вперше надруковано німецькою мовою в журналі «Die Zeit», 1895, кн. 5, № 58, с. 82 – 84, під заголовком «Die jüngste galizische Wahl».

Подається за автографом перекладу на українську мову І. Франка (ф. 3, № 722).

В кінці статті було вміщено примітку редакції:

«Das Fremdenblatt» у свойому виданні від 2 ц[ього] м[ісяця] обговорює результат висвітлених вище виборів до державної ради, радіє з незначного числа голосів [за] кандидата д-ра Франка, яке начебто випало нижче отриманого при останніх виборах до крайового сейму селянською партією, і зображає нібито Галичину звільнену від впливу її попереднього намісника, підсумовуючи офіціозною іронією: «Важко було б дати кращу ілюстрацію здійснюваного раніше «тиску» колишнім намісником під час виборів до крайового сейму».

Новаківський Степан (1863 – ?) – селянин, брат Михайла і Петра Новаківських, активний учасник селянського радикального руху на Перемишльчині у 90-х роках. В 1895 – 1898 рр. депутат галицького сейму.

Будзиновський Вячеслав (1868 – 1935) – український письменник, історик та громадсько-політичний діяч в Галичині, один з провідних діячів радикальної партії, організатор численних селянських віч, а на початку XX ст. і селянських страйків.

Для пам’яті додам… – Цієї примітки в друкованому німецькому тексті немає.

… правибори. – Збори селян, на яких висувалися повноважні представники для участі у виборах. Селяни не мали права брати безпосередньої участі у виборах, а тільки через своїх представників.

Новаківський Петро (1860 – ?) – селянин, активний учасник селянського радикального руху на Перемишльчині.

…пана Тишковського, його «паперові гроші»… – спеціальні квитки з штемпелем поміщика Тишковського, якими він розраховувався замість грошей з селянами за роботу, але пізніше відмовився викупити. І. Франко викрив ці махінації Тишковського у статті «Das Papiergeld des Herrn von Tyszkowski» («Die Zeit», 1895, № 56, с 50), а також у статтях з приводу виборів у газеті «Kurjer Lwowski» восени 1895 р.

Новаківський Михайло (1872 – ?) – адвокат, письменник. Спочатку діяч радикальної партії, а згодом правий соціал-демократ, націонал-демократ.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 46, ч. 2, с. 280 – 291.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1112

Модифіковано : 21.08.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.