Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Два гімни хору з «Антігони»

Софокл

Переклад Івана Франка

Г(імн) побідний над сімома протии Фів

Сонця проміння, найкраще світило,

Блисло ти радісно днесь,

Семиворітнії Теби вкрасило

Золота ливнем з небес.

Понад Діркейські пливучі течії

Бистро прогнало ти вчваль

Тих, що з Аргосом найшли нас грізнії

В зброях, з міцними щитами. Прудкії

Коні помчали їх вдаль.

Їх Полінейк в обоюдному спорі

В край наш навів до війни;

Наче вірли, на жировище скорі,

З криком метнулись вони,

Сніжно-блискучими б’ючи крилами,

В зброю закуті, трясли бунчуками,

Що крили їх шоломи.

Ось уже вдерлись на мур, на вали!

Лісом убійчих заліз обвели

Семиворітну твердиню.

Бач, і втекли і не вспіли в ту мить

Горла прагнущії кров’ю налить,

Ані огнем смоляним запалить

Рідную нашу святиню,

Як заревли перед ними й за ними

Ареса крики з громами грізними,

Смечу зламали гординю.

Зевс-бо – самохвальби ворог гордої, –

Вздрівши їх тиск незміримий,

Чуючи брязкіт спижевої зброї –

Думати б, непобідимий, –

Громом зіпхнув із високої башти

Того, що перший рвавсь жар в ній накласти,

Полум’ям зверху й внутрі огорнути

Й окрик побіди ревнути.

Згромлений кинувсь униз головою,

Гепнув той сам, що страшною рукою

Рвався, відвагою п’яний,

Нас погромити і віддихом лютим

Нас затруїть. Та не так мало бути!

Натовп увесь їх поганий

Стрів тут не те, чого ждав, бо усіх

Арес-спаситель знівечив і зміг.

Сім полководців при брамах семи,

Муж проти мужа зразившись грудьми,

Згибли, голодні, мов пси під дверми,

Зевсові ж на знак побіди

Зброї спижеві лишили багаті;

Два ж ті нещасні, що батькові братті,

З матір’ю рідні брати Едіпіди

Списи обапіль на себе звели,

Порівно смерть оба враз приняли.

Ось стоголосая Слава ширяє,

Втішно до Фів многокінних витає:

«Час позабути про бої!»

Всі на всю нічку прудкими ногами

З співом спішімо у божії храми!

Бакх же, подавець потіхи святої,

Що в кождім горі нас тішить і радить,

Хай нас провадить!

1883

Сила людського духу

Творів могутніх досить має світ,

Та над чоловіка сильнішого ніт.

Він-бо через моря безодні понурі

Пливе серед реву північної бурі

По спінених хвиль клекотінню;

Він матінку землю, найвищу богиню,

Мучить і робить із неї рабиню,

Плугом зубатим від року до року

Борозду порючи кіньми глибоку.

Птиць легкокрилий, невгадливий рід

Вабить він хитро в наставлену сіть;

Племена теж дичини лісової,

Твори, що грають в солоному морі,

Ловить в очковані сіті

Хитро вигадливий люд;

Силою вміє гірського корити

Оленя; на пишногривії шиї

Коням ремінні начіплює шлиї,

Непоборимі воли в тую ж путь

В ярма карки свої гнуть.

І мови людськії і навіть міць божу,

Закони, що правляться ними народи,

Пізнав він, як силу ламати ворожу,

Як оберігаться від спеки, морозу,

А як від сльоти-непогоди.

На все в нього рада!

Безрадним не любить стрічать чоловік

Будущини навіть. На болісті люті

Він має предрозготований лік,

Одного лиш Ада

Не вміє минути.

Писано в р. 1883.


Примітки

Г(імн) побідний над сімома проти Фів. Вперше уривок цього гімну (дев’ять початкових рядків) було надруковано у журн. «Зоря», 1883, № 24, с. 378, в рецензії: «Антігона. Драматична дія Софокла. (З грецького переклав Петро Ніщинський. Одеса, 1883)». Подається за автографом № 216, с. 31 – 32, писаним в останні роки життя, що являє пізнішу чистову редакцію перекладу 1883 р. Між автографом і першодруком уривка є незначні різночитання стилістичного характеру.

«Г(імн) побідний над сімома проти Фів» є фіналом популярного античного сюжету, використаного Софоклом. Колись Едіп (грецьке – Ойдіпус) царював у Фівах. У нього від Іокасти було двоє синів – Етеокл і Полінейк – та дві дочки – Антігона й Ісмена. Після вигнання Едіпа з Фів його сини посварилися за владу, і Етеокл вигнав Полінейка. Полінейк виступив проти Етеокла, що став фіванським царем. Заручившись підтримкою свого тесія, царя Аргоса – Адраста, і ще п’ятьох владарів – Тідея, Капанея, Гіппомедонта, Амфіарая, Партенопея, – Полінейк вирушив у похід проти Етеокла.

Віщун Тейресій у Фівах провістив, що фіванці переможуть сімох ватажків лише тоді, коли один із нащадків «посіяних» (тобто тих, що народилися з посіяних Кадмом зубів дракона) добровільно принесе себе в жертву богові Арею. Це зробив Мегарей (так у Софокла), син Креонта.

У вирішальній битві під мурами Фів загинуло шестеро з семи ватажків. Брати Етеокл і Полінейк у двобої вбили один одного. Царем Фів став Креонт. Хор фіванців рано-вранці оспівує перемогу над ворожим військом і його сімома проводирями.

Ніщинський Петро Іванович (1832 – 1896) – український композитор, поет-перекладач і публіцист демократичного напряму.

Діркейські течії – джерело Дірке в Фівах.

…В зброю закуті, трясли бунчуками… – Оскільки прикрасою ахейських шоломів були гребені з кінської гриви, перекладач використовує слово «бунчук» для означення таких гребенів.

…Рідні брати Едіпіди… – тобто Етеокл і Полінейк, сини Едіпа та Іокасти.

Сила людського духу. Друкується вперше за автографом № 216, с. 31 – 32.

Рання редакція перекладу датована 1883 роком, проте в останній період життя Франко переписав його заново, а правлений ранній текст перекреслив (автограф № 193, с. 16). Найраніша редакція перекладу під назвою «Спів хору із Антігони» датована 5 лютого 1874 р. і підписана «Джеджалик» (автограф № 1062). Ця редакція, по суті, є ще підрядником грецького оригіналу.

Традиційна назва уривка в перекладах інших письменників – «Гімн людині». Цей гімн співає хор фіванців після того, як вартовий біля тіла Полінейка затримав Антігону, що вчинила обряд поховання всупереч забороні Креонта.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 387 – 389.