Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

6. Тур-Сімон

Ярослав Врхліцький

Переклад Івана Франка

[1] | [2] | [3] | [4]

В п’ятій пісні п. з. «Господнє військо» показано табор Бар-Кохби між Бетаром і Єрусалимом. До Бар-Кохби зійшлися великі купи жидів, та щоб вибрати з-поміж них собі військо, він видумав важку пробу: кожний вояк на доказ своєї твердості має відтяти собі палець лівої руки. Бар-Кохба сам перший дає приклад на собі, а коли мати одного юнака не хоче позволити, щоб її син калічив себе, Бар-Кохба замість нього втинає ще один палець.

Вал твердині Тур-Сімон. В глибині вбогі стріхи домів і вежі. На валі шатро полководця, проти нього ставлять римські вояки сім хрестів, а інші викопують сім ям, усе одну яму під кожним хрестом. Перед шатром польове крісло.

Перший вояк

(занятий при хресті.)

Цікаво, хто буде прибитий до тих хрестів?

Другий вояк

(занятий при ямах.)

А хто буде закопаний у ті ями?

Центуріон

Може, ще й ви самі, коли так сподобається полководцеві і коли не будете на час готові. Зрештою, ті хрести і ями для полонених жидів, яких учора спіймала наша сторожа і які мають зараз стати на допит перед полководцем.

Перший вояк

(при хресті.)

Ми готові, пане!

(Злізає з хреста.)

Другий вояк

Ми також, пане!

(Вилізає з ями.)

Сигнали трубою, заслона в шатрі відхиляється, виходить Квінт Тіней Руф, за ним легіонери й центуріони зі знаменами і трубами.

Руф

(сідає.)

Як прозвано мене? Тираном Руфом?

Ну, хочу заслужить на це ім’я.

Що досі я чинив, це лиш прелюдія

Була страховищ тих, які почну тепер.

Злу славу тут лишив колись Квієт,

Я гіршу лишу, хай попам’ятають

Ті вперті твердошийці, хай пізнають,

Що жартувати з Римом нерозумно.

Ведіть сюди жидів тих полонених,

Нехай говорять, а то я розв’яжу

Уста їм.

(Воякам.)

Знаряддя до мук приладьте

І дров під всі хрести й підпал кладіть.

Труби. Римські вояки приводять пов’язаних жидів; їх чотирнадцять, мужів і жінок, різних літ; у всіх руки зв’язані назад, усі вони нанизані на один шнур.

Руф

Заким засуджу вас і дам сповнити

Скарання всім бунтівникам на пострах

В цілім Ізраїлі, жадаю двох річей.

Хрести ці бачите? Вал Тур-Сімона

Нехай ясує скрізь по всій Юдеї,

Що Рим брикання вашого не злякся,

Чи скажете охотно все по правді,

Чи збрешете, мовчатимете бутно,

Все ж будете висіти, хто є мужчини,

А хто жінки, закопані по пояс

Під мужами, будуть шакалам жиром.

Від мук лише ще можна вам спастися

Признанням щирим, та ніяк від смерті.

Мов, діду! Всім, мабуть, ти голова,

Мов перший, як повстала думка ця,

Що було першим приводом до бійки

Між римським військом і жидів юрбою?

Старець

Що маю мовить? Ти ледве повіриш,

Та я скажу по правді. Вчора в той час

Я був щасливий батько й тесть щасливий:

У нас було весілля в домі, гучно

Ми йшли, щоб обряд довершить святий,

Та, нам на горе, здибав нас на шляху

Ряд римських піхотинців. Ті завзято

Наскочили на дружб, що, задля жертви,

Як наш святий наказує обичай,

Несли два птахи, білі голубиці;

Пташат їм вирвали, здавили горло

І серед грубих жартів ну ж тручати

Із рук до рук, а далі і під ноги.

Тут наші сперлися, мечі заблисли,

У відповідь каміння засвистало,

І римський ряд побитий геть, розбігся.

В порядку ми до обряду пішли,

Що виконаний був без перешкоди;

Аж уночі, як при пирі весільнім

Сиділи ми, прийшли значніші сили,

Дім запалили нам над головами,

І в хату впали з голими мечами.

Рубали всіх, хто їм попав під руки,

Нас пов’язали й привели сюди.

Оце тобі вся річ по щирій правді.

Руф

(сміється.)

Так маєм тут при купці все весілля!

Ну, я подбаю вам про відповідну

Весільну ніч. Яке зухвальство, старче,

Противитися римському вояці.

Це ж честь тобі, як він тебе полає,

Пожартувати зволить із паршивим!

За пару голубів – і зараз бійка.

Це ж видно, що ви зачіпки шукали,

А не чого! Ну, а тепер скажи,

Де військо те жидівське табориться?

Де пробува Бар-Кохба ваш грізний?

Чи много вже навербував народу?

Все нам скажи, що сам про теє знаєш!

Старець

Ніщо не знаю, то й сказать не можу,

А якби й знав, тим менше би сказав;

Адже ж не зраджу я закон Господній,

Ні люд його; тут дармо ти питаєш.

Руф

Повісьте жида тут на перший хрест,

І розгнітіть огонь у нього під ногами,

То швидко він не те почне співати.

Старець

(поки його ведуть)

Великий Бог, володар сил небесних,

Йому хвала хай буде з віку в вік!

Руф

(кивнув на мужа, що стояв за старцем)

То ти жених щасливий?

Муж

Жених смерті!

Руф

Ти чув мої питання, говори!

Муж

Від мене ти не вчуєш більше того,

Що мовив попередник мій і тесть.

Руф

То будеш висіти так, як він.

Муж

І так же Пана сил хвалити буду.

Руф

Як хочеш.

(До вояків.)

Прив’яжіть його на хрест

І під хрестом огнище розпаліть.

Тим часом старця прив’язано до хреста і розпалено вогонь під його ногами.

Старець на хресті

Суд Господень над тими,

Що судяться зо мною;

Воюй тих сам, о Боже,

Що на мене воюють.

Візьми свій щит і панцир

І встань мені на поміч,

Зо списом стань в дорозі

Тим, що на мене тягнуть.

Промов мойому серцю:

«Я є твоє спасіння».

Хай стидом ті затліють,

Що хтять мене згубити.

Хай з сорому тікають,

Немов від вітру трина,

Нехай їх ангел Божий

По всіх краях розсіє.

Руф

(до жінки, що стояла за мужем.)

Ти молода?

Жінка

Це ти вгадав відразу.

Руф

Жінки, звичайно, все є повільніші,

Тож надіюсь, ти борше скажеш дещо.

Жінка

Не більш, не менш, як мій жених і тесть.

Руф

О, плем’я завзятуще! Ось і видно

Що всі ви в змові. Позривайте з тіла

Їй одіж і ввіпхніть її до ями

Під тим хрестом, де висить муж її!

Жінка

Хоч у стражданню, все ж таки ми разом, —

Хай славиться предвічний Саваоф!

Вояки тим часом прив’язують мужа на хресті й запалили вогонь під його ногами. Інші кинулися на жінку і рвуть у неї одіж.

Руф

Ай, гарне-бо дівоче тіло! Чарку

Сюди! Без Вакха не бува й Венера.

Два вояки відходять від шатра й приносять амфору й чарку, наливають до чарки, й один, приклякнувши, подає Руфові повну чарку.

Муж на хресті

Господь мій захист, моя сила,

Готова поміч в кожній долі,

Хай світ валиться — не боюся,

Хай гори проваляться в море.

Руф

(п’є.)

Весільна ніч вам буде дуже гарна;

Опівночі шакал тут і гієна,

То буде твій жених, йому ж каркайло

Край голови таке шепне до уха,

Що кров уся йому зітнеться в жилах.

Віддає чарку воякові, цей наповнює її знов. Руф п’є. Тим часом вояки вкинули голу жінку по груди до ями.

Жінка в ямі

Спаси мене, о Боже.

Аж в душу ллється вогкість,

В болоті потопаю

Без дна, в глибокій глині,

Вже висхло в мене горло,

Зомліли в мене очі,

Лиш за тобою, Боже,

Все озираючись.

О, вирви мене, Пане,

З багна, не дай, щоб тая

Глибінь так і зомкнулась

Мені над головою.

Руф

Там хлопець ще, нехай приступить ближче.

Сторожа відв’язує хлопця і ставить його перед Руфом. На хлопцеві верхня одежа подерта, він сміло дивиться в лице легатові.

Чей хоч оце пискля нам дещо скаже.

Хто ти? Дразнить мене твій вид зухвалий.

Хлопець

Я брат отої жінки, що ти мучиш.

Руф

А скільки літ ти маєш?

Хлопець

Одинадцять.

Руф

Глянь на хрести! Один з них буде твій.

Таку саму дістанеш також ватру

Під ноги, як не будеш говорити

І не відповіси на всі питання,

Що твойому вітцю й сестрі завдав я.

Хлопець

Не відповім, як Бог є надо мною.

Руф

То й говорить не буду я з тобою, —

Чей діти моїх намірів не спинять!

Хлопець

Це вже твоя річ, а моя — терпіти.

Руф

Чи вже й дітей втяг бунт у сіть свою?

Хлопець

Ті перші все бували в ній, легате.

Не знаєш нашої історії, як видно,

А то б ти знав про долю Маккавеїв.

Вони не вимерли в Ізраїлі і досі, —

Як хочеш, сам тобі я те докажу.

Старець на хресті

Держись, мій сину!

Муж на хресті

Господу хвала!

Жінка з ями

Все витерпиш, мій братику, за Бога

І його закон.

Хлопець

Сповнить його Бар-Кохба!

І що варт я, де так терпить мій батько,

Сестра і муж її? Ось я вам, нате!

Сам скидає з себе одежу і входить між вояків, ті хапають його й тягнуть до третього хреста.

Руф

Це — божевільні!

Всі в’язні

Так, для Господа

Ми божевільні, слава Саваофу!

Руф

Так говорить не хочете?

Всі

Ні слова,

Лиш це одно: великий єсть Господь,

Із кігтів льва подасть нам свою руку,

З-під жорнового каменя нас вирве

І посадить на трон своєї слави,

Де в блисках запанує Ізраїль.

Руф

Так на хрести їх всіх і всіх до ям,

Огні паліть, одежу з них зривайте,

Хай знають, що є Рим і міць його.

В’язні

Та найміцніший єсть Господь всіх сил.

Руф

Побачимо, хто буде найміцніший.

Вина сюди!

(Вояк подає йому повну чарку, він вихиляє її й відкидає.)

Отак схрестивши руки

Я налюбуюся на ваші муки.

Вояки повідв’язували решту в’язнів і пороздягали їх, мужів поприв’язували до хрестів, жінок повтикали до ям під хрестами і порозпалювали вогні під ногами розп’ятих. Втім у глибині сцени зчиняється рух, купа війська входить на вал.

Центуріон

(до Руфа)

Оце шпіони наші повернули.

Руф

Хай стануть тут! Ці швидко скажуть нам,

Чого від тих ми не могли добитись.

Центуріон приводить трьох римських шпіонів, що низько кланяються Руфові.

Руф

Ну, Сергіє, що там?

Шпіон 1

Злі вісті, пане.

Дочка твоя учора проїжджала

Близь Бетару. Випадком нещасливим

Їй вісь зламалась, бо в бігу прудкому

О камінь вдарив упряг. Щастя те,

Що без ушкод — її боги спасли —

Вона зіскочила із воза звинно.

Щоб вісь нову до воза доробити,

Слуга взяв перше дерево край шляху.

Та ледве в вітрі свиснула сокира,

Аж ось юрба жидівська, що спокійно,

Ба ні, злорадісно, на все дивилась,

Ні пальцем не кивнувши для підмоги, —

На військо кинулась, мовляв, патик цей

Святий і допускаєсь святокражі,

Хто доторкнеться до його рукою.

Руф

Все, все святе для тих людей усюди.

За всім зорять, у всім знаходять привід

До бунту й опору. Ну, далі, далі.

Шпіон

Був це один з тих прутиків святих,

Що скоро лиш уродиться дитина,

Садять у землю і росте з дитятем

Аж до його весілля; в передвечір

При співах і при музиці святочній

Його рубають і з його цівок

Настружуть тик під пишний балдахін,

Що то під ним невісту й жениха

Ведуть у храм, де вже чекає жрець.

Руф

Якісь пересуди та забобони!

Шпіон

Для твоїх слуг це теж було не в догад,

Зрубали дерево, втім вся юрба

На них бий-забий! Закипіла бійка

І люта січа.

Руф

А моя дочка?

Шпіон

Втекла, як лиш пішло свистать каміння.

Руф

Богам подяка! Ну, а слуги?

Шпіон

Трупи

Лежать у крові, що до пімсти кличе.

Руф

О, вдарить пімста, наче грім із неба.

Зухвалість псів тих аж до неба дметься!

Досить з тобою! Лідіє, що скажеш

Про військо, що веде його Бар-Кохба?

Шпіон 2

Виступає наперед, кланяється легатові, коли тим часом перший відступає назад між військо і придивляється мученим жидам.

Воно більшає все, легате світлий,

Вже двісті тисяч вояків числить

Таких, що відтяли собі по пальцю

Для Божого закону.

Руф

Псе, ти брешеш!

Що двісті тисяч? Що верзеш, безумче!

Чи це можливо, щоб аж двісті тисяч?

Шпіон 2

Хай западусь у землю, коли менше!

Старець на хресті

(слабим, але чутким голосом)

Великий ти, о Боже сил небесних!

Шпіон 2

Валять, немов потопа, стугонить

Земля під їх ногами, курява

Клубами в небо б’є, гримить їх спів,

Як ревіт труб, що гирлом золотим

До сонця грають. А на їх переді

Бар-Кохба йде, що в рямці кучерів

Своїх подібний до гнівного сонця.

О пане, коли б я смів радити, —

Втікай! Їх двісті тисяч, а вся римська

Залога тут — ледве третина того.

Руф

Що? Чи й тебе напала скаженина

Цих безумів? Велю на хрест прибити!

Ну, говори, що знаєш про Бар-Кохбу?

Шпіон 2

Не хочу, пане, збуджувать твій гнів.

Руф

Де він? Куди йде?

У глибині сцени рух і шалені крики; вбігає післанець і без духа паде перед Руфом.

Післанець

Йдуть, ідуть сюди!

О пане, живо утікай, рятуйся!

Ідуть, немов великих вод потопа,

А перед ними страх!

Руф

(зривається з крісла)

На вал, вояки!

До рук пращі, до ладу катапульти!

Лиш градом камінців їх привітайте,

Та розполоште стріл дощем — уступлять,

Мов дикі звірі! Тільки взад ні кроком!

Рух і галас між військом, сигнали труб, військо стає в ряди і відходить. За сценою чути лускіт і глухі удари, рик і визк, серед котрого чимраз виразніше прориваються окрики: Сіон! Бар-Кохба!

Старець на хресті

Бог воїнства вже вислухав наш плач,

О діти, радуйтесь, великий він,

Старий Єгова в ризах сил своїх,

А милосердіє його без краю.

Всі інші

Аллилуя! Аллилуя!

Другий післанець

(вбігає задиханий)

Легате, нінащо всі катапульти!

Йди на укріплення і сам поглянь:

Цілим рядом стоять там ті почвари

І ригають каміння водопадом

У темний вал мужів, що внизу виє

І кидається і реве скажено,

Із насміхом та жартами вітає

Твоїх торментів гуркітливі сальви

Та скорпіонів кованії вістря.

Але найбільше диво — серед того

Живого валу велетень Бар-Кохба:

Стоїть, немов скала, і дошкою свойого

Коліна переймає всі удари

І відкида назад, немов дитина,

Що грається в м’яча. Твої онагри

Даремно ригають отій жидівській

Юрбі на сміх.

Післанець З

(впадає за ним)

О пане, утікай!

Пропало місто, вкріплення розбиті,

Тікає військо! Вже по нім тривога

Ударила страшенним п’ястуком,

Всі кидають мечі, щити, візіри,

Біжуть, мов стадо тих овець безсильних,

І верещать: «Рятуйся хто як може!»

В глибині раз у раз змагається боєвий галас, чимраз сильніші оклики: «Сіон! Бар-Кохба!»

Руф

На хвилю уступаю перемозі,

Та верну з більшим військом ще сюди,

Тоді ж всім горе!

Римське військо на втеці без оружжя впадає всуміш на вали з вереском.

Бабії! Ні кроку!

А хочете свої життя овечі

Оберегти тим соромним бігом,

То тих жидівських псів ось тут добийте,

Щоб переможцям полишились трупи.

Центуріон

(утікаючи, відтручує його)

Як маєш час, подобивай їх сам!

Нові купи втікачів-вояків, мов хвиля, уносять із собою Руфа; зо стріх Тур-Сімона бурхають густі клуби диму. Боєвий галас чимраз дужчий.

Старець на хресті

Я надіявсь на тебе, вічний Боже!

Муж на хресті

Не буду зганьблений перед тобою.

Жінка

Моя твердиня і скала — Господь.

Інший

Твоя хвала в устах моїх довіку,

З усього страхіття мене ти вирвав.

Хлопець

Благословен великий Саваоф!

Військо Бар-Кохбове виступає на сцену, Бар-Кохба з мечем у руці, за ним Акіба, Мейр, Елєазар.

Юрба

Хвала Бар-Кохбі, честь і довгий вік!

Бар-Кохба

(припав на коліна й цілує землю)

Хвалу віддайте Богу, він нас вів

І сили нашим раменам додав,

Він воював, він сам тут переможець.

Старець на хресті

А ти, Бар-Кохбо, є його Месія.

Юрба

Месія ти, король наш ти, Бар-Кохбо!

Бар-Кохба

(побачивши мучених)

Тих найперше ослобоніть!

Вояки сповнюють його наказ.

Пожежу

Згасити треба в місті, Тур-Сімон —

Це ключ до інших кріпостей Юдеї.

Вали якраз сторожею обставте,

Щоб ворог знов під ніч нам не вернув.

Акіба

(обнімає Бар-Кохбу)

Не ошукався я на тобі, сину!

Бар-Кохба

Бог дасть, не ошукаєшся ніколи.

(До народа)

Як сповните все, що я наказав,

Сюди зберіться на молитву славну

І на подяку. Хай дзвенять кимвали,

Китари й арфи під Господній танець, —

Він переможець, честь йому й подяка!

Юрба

А вибранець Господній єсть Бар-Кохба!

1899 р.


Примітки

Злу славу тут лишив колись КвієтЛюций Квієт, римський полководець за імператора Траяна, уславився жорстоким придушенням повстання євреїв у 116 році.

А то б ти знав про долю МаккавеївМаккавеї – керівники переможного повстання євреїв проти Селевкідської держави (165 р. до н.е.). Внаслідок повстання Іудея стала незалежною державою, що проіснувала 150 років.

катапульти, торменти, скорпіони, онагриримські терміни на позначення бойових машин.