Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Переклади / 1899 р. / Бар-Кохба / Пролог

Бар-Кохба

Пролог

Ярослав Врхліцький

Переклад Івана Франка

[1] | [2] | [3] | [4]

При стінах храму

Руїни єрусалимського храму. Серед розвалин тут і там виростає бур’ян та корчі. Головна стіна тягнеться поперек сцени. Під нею лежать і клячать купки жидів, чоловіків і жінок, різних літ. Матері уцитькують дітей, старці з подорожніми палицями і клунками на плечах, мужі з руками, пообвиваними ременем, у поставах, як при молитві. Дехто лежить на землі й б’є чолом об мур або об землю. Інші в німому болю сидять і тупо дивляться перед себе. Пізно, вечоріє, звільна стемняється.

Один голос

Де твій храм, о промов нарешті! Де твій кивот заповіту, де твої обкурені вівтарі? Де співи псалмістів у святих хоромах? Де твій архієрей, що молився за ввесь народ в день примирення? Де твої пророки, де твій король, де сила твойого народу?

Другий голос

Мовчиш, а руїни говорять за тебе. Де був кивот, там гніздо лисиці, а серед каміння збурених вівтарів криються гадюки. Замість співу псалмістів лунає ридання вигнанців і голодних путників, замість архієрея і пророків купи жебраків б’ють головами до німої стіни. Твій король у Шеолі, а сила твойого народу, то надруга над ним.

Усі

Горе! Горе! Горе!

Один голос

Як збіжжя під ногами женця, падемо без відпору. Чужі вогні жруть наші міста і села, чужинець сидить за столами наших батьків і псів своїх годує вечерею наших дітей. Наш плач б’є до брам неба, а ти мовчиш уперто.

Другий голос

Римський вояк ходить там, де левіти купалися перед святою жертвою. Твоє сонце глядить на стіни твойого міста і твойого храму і не закриває лиця. Місяць спускає там свої дрібні сльози, та вони не потішать і не поможуть.

Усі

Горе! Горе! Горе!

Один голос

Адже ж не брехнею були твої заповіти і пророцтва про Месію, що ждемо його приходу? Чи, може, був ним той Йошуа з Назарета, що тут перед літами був прибитий на хресті? Не знаю, та не можу йняти віри. Жду на правдивого післанця мира і побіди, щоб доказав з більшою славою і величністю, що ти наш Бог і не одуриш нас. О, пошли, пошли його!

Другий голос

Тамтой товаришував з малосилими і жебраками, сам бідний, їв при столі бідарів і через те не може бути твоїм післанцем, бо ти, опоясаний блиском, пануєш між Серафимами і Херувимами. Коли ж покажешся нам у своїй славі? Адже ж вона мусить затьмити славу Тита і Гадріяна! Чом мовчиш? Промов! Адже ж ти не дурив нас, це ще одно, в що віримо. О, пошли, пошли його!

Усі

О, пошли, пошли його!

Входять Акіба і Мейр, проходять мовчки поміж рядами клянучих і зупиняються при лівім краю храмової стіни.

Акіба

Тут знов бачиш нашу долю всю:

Одно ридання вічне, вічний плач.

До мурів храму головами б’ють,

Та ще й за те нам їх благословляти,

Бо цей скажений біль, то одинокий

Безсмертний свідок, що ми ще живі.

Мейр

Мені аж чудно, звідки з кожним днем

Усе нові ряди беруться тут?

Ти прав, равві, гаразд, що тут вони.

Їх плач мене порушує до сліз,

Це ж явний доказ: є ми, живемо!

Акіба

Хоч в притиску, в жалобі ненастанній!

Та як ріка пливе і попід льодом,

Так під обухом римського тирана

Живе наш люд! Хто заглушить його?

При тій стіні лід нагло розламався:

Ми є, живем і дихаєм і чуєм,

Ми знов — народ, а це ж найстарша річ!

Мейр

Але який же вигляд на будуще?

Сьогодні здавлений ще тліє біль,

А ті стежки до хоромів Єгови,

Це продухи, що в них булькоче він,

До світла рветься. Та що буде завтра?

І найгостріший притупиться зуб,

Глодаючи скалу. Зцілиться рана,

Мертвий спокій заляже всюди знов.

Акіба

Ледве чи так. Здається, цих стежок

До храму стін щодень все більше й більше.

Щодень чужії лиця бачиш тут:

Ідуть із Ідумеї, з Вавілона…

Мисль єдності вже обіймає всіх,

А горем одиниць зростає сила маси.

О, Мейре, вір, старі пророцтва ті

Про нашого Месію — не брехня.

Він ще прийде, як слушний час настане,

Великий, більший, ніж у сні нам сниться.

Один голос

Адже ж не були брехнею твої заповітні пророцтва про Месію, що ждемо його приходу! Він мусить прийти, бо інакше дурили б нас твої пророки, твої уста, ти дурив би нас, о Боже, а ти не можеш дурити ніколи! Ждемо на нього день у день, щоб виповнив царство твоє, щоб воскресив з руїн твій храм твій, щоб доказав, що ти не одурив і не можеш одурити. Чом стягаєшся? О, пошли, пошли його!

Різні голоси

Майже омліваючи.

О, пошли, пошли його!

Акіба

Чи чуєш це? То щирий голос люду,

То Божий голос! Він прийде! Він мусить!

О вір, пощо до старості такої

Держав би був мене оце Господь?

Пощо б мої мандрівки і страждання?

Ввесь світ я обіймив і обіймаю.

Назви мені одно село чи місто,

Де б слід цих ніг старечих не лишився:

В Зефірії чи тут у Арамеї,

У Етіопії чи на Євфраті?

Як в книзі, ясно в мислях всіх читав я

Те, що з чужих країн блудні прихожі

Ось тут кричать охриплими устами:

«Пошли його!» Прийде! Прийти він мусить!

Як ні, брехня — його закон великий,

Брехня — усі святі слова пророків,

Брехня — всі віщі образи й символи,

Брехня — ввесь світ, він сам — брехня найбільша!

Вір голосу народу! Він прийде!

Мейр

Ану ж вже був, та ми і не пізнали?

Стояв між нами смирний і убогий,

А ми не знали. Ні, не був це він!

Він мусить появиться в славі, в блиску,

Серед соток і тисяч ангелів,

Як суддя засяде між народом,

Де вдарить, бризнуть ріки аж до неба,

Світ захитається в своїх основах.

Так бачу я його…

Акіба

Це давній блуд!

Він може вийти з простого народу,

Без предків буде, та зате потомства

У нього без ліку — ввесь рідний люд.

Так надіюсь його…

Мейр

Щасливий ти в тій вірі!

Акіба

Не вірою, я дійсністю щасливий.

О, глянь на все, що діється довкола!

Ворушиться, кипить по всіх усюдах,

Ще кілька літ, а замисли мої

Стать мусять ділом. Нині ще досить нам

Цих ветхих стін святилища Єгови,

Щоб день у день тут біль свій обновляти,

А біль — чудова закваска для діла.

Лиш мужа брак твердого в повній силі,

Щоб був муж діла, як я — муж думок,

А буде все, чого жду й сподіваюсь.

Лиш мужа винайти! Все йде до перелому.

Нестерпне вже знущання римських військ

І здирства римських консулів неситих,

Що мають маску Риму — не лице.

Вже бунт підносить голову криваву

По всіх усюдах — тільки мужа треба,

Щоб силою свойого духа пхнув

Його в русло властиве і могутнє.

І зброї в нас є більш, ніж ти міркуєш.

На розказ Риму наші таки люди

Її зробили, та як віддавать

Прийшлось, побачили, що чимсь вона

Невідповідна приписам. Римляни

Вже заплатили за роботу, зброя ж

При нас лишилась. У ямах глибоких,

В гірських яскинях, в тайних хідниках,

Де, – думають римляни, — є лиш наші

Гроші, лежить та зброя, жде, аж люд

Її ухопить на велику пімсту.

О, це велике буде воскресіння!

Лиш мужа б нам, щоб зрозумів і вивів

До ясної мети цілий мій план!

Виходять. Входить Міріам в убогім одязі і веде за руку малого Бар-Кохбу.

Міріам

Бачиш, дитино! Оце ми у цілі своєї довгої мандрівки! Оце храм твойого Бога. Тут плачемо і стогнемо безутішно.

Бар-Кохба

12-літній хлопець.

Бачу тільки руїни, а серед них тіні — подібні до людей мойого народу. Чого вони тут шукають, що тут роблять, мамо?

Міріам

Плачуть над зруйнованим домом Єгови.

Бар-Кохба

А він це терпить? Йому це байдуже, що плачуть?

Міріам

Злий римлянин запалив храм твоїх батьків, дитино!

Бар-Кохба

А Бог стерпів це?

Міріам

Як бачиш!

Бар-Кохба

А чого ж сюди ходимо всі?

Міріам

Щоб відплакувати те горе, дитино!

Бар-Кохба

Щоб наш Бог міг стерпіти наше пониження! Цього не розумію, мамо!

Міріам

Мабуть, ми заслужили цього, синку! Мабуть, із цього горя маємо повстати сильнішими і ліпшими. Мабуть, за тим і ходимо сюди. Не знаю, але тут бували наші батьки, то для того й ми прийшли сюди в турботі і стражданню.

Бар-Кохба

Щоб побачити зруйновану стіну і почути зойки тисячів!.. Ні, як може хтось бути таким злим і без чуття! Адже ж ти говорила мені, який пишний, гарний і великий був Сіон. А ти чей же, не дуриш, мамо? І чом же ж мушу бачити його в розвалинах, а його народ у пониженню? Хочу відповіді! Чи ж міг бути такий лихий чоловік і такий байдужий Бог, що могли прийти дні ось такого спустошення?

Міріам

А таки бачиш, що прийшли…

Бар-Кохба

І знов питаю, пощо ти вела мене сюди?

Міріам

Щоб і ти плакав і нарікав зі своїм народом.

Бар-Кохба

Плакав і нарікав!

Хитається і сідає.

Міріам

Ти втомлений довгою ходьбою, дитино моя?

Бар Кохба

Так, утомлений, сон мене клонить.

Міріам

Пожди ще хвилину, відправмо святу молитву!

Бар-Кохба

Коло оцеї стіни?

Міріам

У тих руїнах, так як і інші.

Бар-Кохба

Як інші — ну, то плачмо і нарікаймо!

Вміщується між розжалоблений народ. Звільна нарікання притихають. Люди підносяться і виходять із руїн. Стемнюється щораз більше. Швидко лишаються на місці тільки Міріам та Бар-Кохба. Вона сідає знесилена, хлопчик тулиться до неї, опирає голову їй на груди й засипає. Крізь пітьму проблискує велика звізда саме над чолом Бар-Кохби. З противного боку вертаються Акіба і Мейр.

Акіба

Утих їх стогін і псалми плачливі,

І на руїнах засідає ніч.

Всі розійшлись, лиш самота лишилась.

Мейр

Хтось ще тут є, равві?

Акіба

Так, жінку бачу я.

Мейр

А хлопчика не бачиш коло неї?

Акіба

Так, правда. Спить ось, тихе чудо неба.

Помалу йди, щоб не збудить його, —

Дитячий сон, то святощі землі.

Мейр

Спокійно спить і в сні зітхає мати.

Акіба

І добре їм.

Придивляється Бар-Кохбі.

Який чудовий хлопець!

Мейр

Глянь, зірка над чолом його горить!

Акіба

А блиск її на личку в нього грає,

В чудових рисах тих, м’яких, солодких!

Глянь, золотаві кучері спливають

Йому на вид! Ти, певно, чув ту повість,

Як у Бітинії кесар Гадріян

Край ліса хлопця сонного знайшов,

Що в сні сміявсь і звався Антіной…

Оце подібне чудо! Як предивно

Звізда блищить, пала в його лиці!

Ні, навпаки, це він звізді дає

Красу, і блиск, і поваб.

Мейр

Справді диво!

Акіба

І відки він тут з матір’ю прийшов?

Хто скаже нам? Досить, що він є наш

І що так гарний!

Мейр

А лице бліде.

Акіба

Це від терпіння. Та Самсона силу

Я бачу в ньому.

Мейр

Чи збудить його?

Акіба

Пощо? Колись його Господь розбудить.

Цей хлопець вибраний для діл великих,

Його рукою Бог покаже чуда!

Щасливий я, що днесь сказать це можу.

Мейр

І розпитать не хочеш, чий він син?

Акіба

Господній — і цього мені досить.

Я з ним зійдусь, цього тепер я певен.

Схиляється й цілує сонного Бар-Кохбу.

Спи, сину зірки, аж тебе покличу!

Мейр

Він усміхнувсь, а мати, бач, зітхнула.

Акіба

На те і мати! Ну, ходімо геть!

Відходять. Акіба, ще відходячи, задивляється на сонного Бар-Кохбу. Мла надтягає й заслонює звізду над його чолом. В глибині, за великою храмовою стіною, миготить земля, через сцену пролітає Асмавет, апокаліптичний їздець, ангел смерті і знищення, — величезний, лице тоне в млі, понад широким плащем видно білу труп’ячу голову і косу.

Асмавет

Всі — всі ви — всі засуджені на страту!


Примітки

Тита і ГадріянаТит Флавій Веспасіан (41 – 81), римський імператор (79 – 81). В 70 році, командуючи римськими військами в Іудеї, здобув Єрусалим і повністю зруйнував храм Соломона. Публій Елій Траян Адріан (76 – 138), римський імператор (117 – 138). В 130 році він наказав збудувати на місці Єрусалиму римську колонію, чим спровокував повстання Бар-Кохби..

із Ідумеї, з ВавілонаІдумея або Едом – країна на південь і південний схід від Палестини. Вавілон – давнє місто на Євфраті, 110 км на південь від сучасного Багдаду.

В Зефірії чи тут у АрамеїЧим є ця Зефірія – я з певністю сказати не можу. Страбон згадував, що місто Галікарнас на південно-західному березі Малої Азії мало назву Зефірія. Стародавня Арамея загалом відповідає сучасній Сірії.

У Етропії чи на ЄвфратіТак читається цей рядок у книзі 2001 р. Але в оригінальному тексті Врхліцького (згаданому вище) цей рядок читається так : «na Eufratu jak v Aethiopii». Отже, неясна географічна назва «Етропія» у тексті І.Франка є незауваженою друкарською помилкою, яку я виправив на «Етіопія» – країна в Африці. Нехай вороги не думають, що ми не розуміємо того, що писав Іван Франко. Євфрат – велика ріка в Передній Азії.

Як у Бітинії кесар Гадріян / Край ліса хлопця сонного знайшов, / Що в сні сміявсь і звався АнтінойВіфінія – область на північному сході Малої Азії. Зустріч Адріана і Антіноя сталась у 124 р..

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1257

Модифіковано : 14.06.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.