Із оповідань
Мультатулі
Переклад Івана Франка
Про притчу
Я знав одну модистку, що мала ненатуральну дитину. Кажу «ненатуральну» задля честі тої модистки, що була заміжня. Зараз скажу вам також ім’я батька.
Добра жіночка дуже любила свою дитину і одягала її, як уміла найгарніше. Тут стяжечка, там стяжечка. Раз простенько, потім знов різнобарвно. Не було більшої розкоші для матері, як займатися пристроюванням дитинки.
І хоч дехто інколи міг сказати: ся краска занадто червона, або занадто жовта, або занадто млява… сей брижик занадто широкий, сей серпанок занадто густий… хоч дехто міг нарікати на брак смаку або зручності… то нікому і в думці не було винуватити матір у браку любові до дитинки.
Ся мати звалася Притча.
А батько звався Поет.
А дитина, яку мати так любила пристроювати, звалася Правда.
Раз показала мати свою дитину і питала очима:
– Як тобі подобається моя дитина, мій скарб, моє все? Глянь лише на сей колір!
– Еге, жовтий колір гарний.
– Жовтий!.. Се личко жовте? Але ж воно рожеве! Жовте?
– Я говорив про кафтаничок.
І знов вона показала свою дитину і питала очима:
– Як тобі подобається моя дитина, мій скарб, моє все? Чудова, не правда? Глянь, яке біле… і яке червоне… і яке… мов мармур…
– Забагато крохмалю.
– Забагато крохмалю в рученьках моєї дитини?
– Я говорив про сорочечку.
І знов дбайлива мати показала свою дитину і питала очима:
– Як тобі подобається моя дитина, мій скарб, моє все ? Глянь на отсі форми… се заокруглення… сі лінії!
– Закороткий станик.
– Закороткий станик у моєї дитини?
– Я говорив про одежинку.
Тоді мати розсердилася. Засмутило її, що ніхто не бачив дитини. Вона радо строїла своє кохання, але се боліло її, що за строєм ніхто не бачив дитини.
Біль робить несправедливим. Притча нагнівалася на Поета, хоч сей був не винен. Вона розвелася з ним і придбала назад своє дівоче ім’я Амелея [По-грецьки: безжурність, байдужість, дослівно: неприкритість. – [Іван Франко].]. Вона поскидала з дитини всі фальшиві строї, що відвертали увагу від неї. Потім показувала різним людям свою дитину і питала очима:
– Як тобі подобається моя дитина, мій скарб, моє все?
Один із многих сказав:
– Неприлична.
А інші не сказали нічого, вони не зрозуміли матері і не бачили дитини. Се затурбувало Амелею. Вона поєдналася з Поетом, що пристав на се з дорогої душі. Вона знов назвалася Притчею і одягла свою дитину, як уперед.
– Ах, – мовила вона, – нехай бачать хоч одежинку і отсі гарненькі стяжечки та вирізочки! Може, нарешті зверне хтось увагу й на мою дитину і побачить, що вона краща від одежі.
Галапаси
Була зима. На великім озері забавлялося багато народу біганням на лижвах. Лід стояв на однаковій рівні з гостинцем. Досить було зробити крок.
Але між гостинцем і ледом був прорубаний широкий і глибокий рівчак, якого я не бачив день перед тим, а через рівчак був перекинений місток. А на містку сидів чоловік, той сам, що зробив сей місток «задля рівчака», як сам казав. I хто переходив містком, платив йому цента. Та деякі шептали:
– Він сам зробив рівчак, щоб могти поставити на ньому місток.
Чи ж се не скандал, що винайдено способи, щоб «толкування закону» зробити зисковним «фахом»?
Наша суспільність усюди поперекроювана такими рівчаками і переважно тільки на те, щоб дати удержання тому, що «сидить на містку».
Що було би з учительства, коли б ми писали попросту так, як говорить освічений чоловік?
Що було би з вояків, коли б ми зрозуміли, що найменший народ сильніший від найбільшої армії?
Що було би з адвокатів, коли б ми мали законодавців, здібних висловити ясно свої думки?
Що було би зі священиків, коли б ми зрозуміли, що кождий повинен шукати своєї релігії у власнім серці?
І нарешті, що було би з моралістів, коли б ми вміли віднаходити мораль у самій природі?
Ах, скільки ж то людей непродуктивно сидить на містках!
Налисники з салом
Один чоловік лежав хорий. Він був дуже хорий, смертельно хорий, уже майже небіжчик. Коли лікар не мав уже для нього ніякої ради, оповіла йому жінка недужого, що той майже небіжчик за своїх здорових часів дуже любив налисники з салом, і сказала:
– Ах, пане доктор, якби я тепер спекла йому такі налисники?
– Дайте йому налисників із салом! – промовив лікар.
І жінка побігла до кухні… І подала чоловікові налисники. І він їв… Чи йому полегшало від них, не знаю.
А коли тепер говорять, що маємо одержати загальне голосування, то нехай і так буде. Бо й справді: хіба ж налисники з салом можуть бути такі шкідливі для хорого, що й так не має надії видужати?
Конфесії
Один батько мусив на хвилю вийти з дому. Щоб випробувати догадливість своїх дітей, велів їм угадувати, що він робить у часі своєї неприсутності. Один хлопчик, що мав синю блузку, сказав:
– Знаю вже! Тато пішов до кравця, щоб замовити собі синю блузу.
Другий хлопчик, що дуже любив солодощі, розізлився сильно на Синьоблузника, як можна бути таким дурним і вірити, що батько буде носити таку саму синю блузу, як він.
– Я ліпше знаю, – мовив він. – Тато їсть солодкий торт із сиропом.
Третій хлопчик, що сидів у темнім кутику і щипав кота за хвіст, вилаяв Тортоїда, як можна бути таким дурним і думати, що тато їсть те саме, що й він.
– Я ліпше знаю, – мовив хлопчик. – Тато пішов різати вола.
Четвертий хлопчик, дуже напасливий, наторгав Котощипа за волосся за те, що він міг бути таким дурним і вірити, що батько буде різати вола.
– Я ліпше знаю, – мовив він. – Батько пішов до сусіда Петерсена, щоб надавати йому позаушників.
Останній хлопчик доглядав хору пташинку, що мала зламану ніжку, і се так займало його, що зовсім не мав часу думати про загадку.
І коли батько вернув додому, показалося, що ані Синьоблузник, ані Тортоїд, ані Котощип, ані Волосодер не вгадали. Але останній хлопчик не вмів сказати нічого.
– Справді… не знаю, – мовив Пташиногляд. – О, глянь лише, вона піднімається і глядить на нас такими вдячними очима!..
– Справді, – сказав батько, – так дійсно гляділа та бідна вдова, якій я ходив подати поміч.
Жодне з дітей не вгадало. Але Пташиногляд був найближчий правди, хоч і не пускався в догади.
Провидіння
На високій вежі стояла мати з дитиною. Дитина випала їй із рук.
В тій самій хвилі впав також інший предмет. Він мав такий самий об’єм, як дитина. Таку саму вагу, як дитина. Притягання землі, опір повітря… все, що мало вплив на спадання, ділало однаково на сей предмет і на дитину.
Тільки що дитина була жива і мала матір, котра почала рвати на собі волосся з розпуки.
Про інший предмет було зовсім байдуже.
– О Боже, о Боже, моя люба дитина! – верещала мати. – О Боже, рятуй мою дитину!
За інший предмет не молився ніхто.
І оба падучі тіла з шумом летіли вниз, одно обік одного.
А природа – се було ще перед Ньютоном… та вона знала докладно, як мусить уладити упадок – природа робила своє. Вона преспокійно обчислила квадрати мас і віддалення, постаралася о опір внизу, де повітря менше густе, відшибнула опір від скорості…
Ще раз крикнула мати:
– О Боже, моя дитина!
Дитина впала на землю і розбилася. Мати, що надармо кликала Бога, вмерла. Батько дитини збожеволів і т. д.
Але мішок із корками, чи шинка, чи що там собі було, що рівночасно з дитиною впало з вежі, лишилося мішком із корками чи шинкою і виглядало так, як коли б нічогісінько не сталося.
А прецінь за тими корками не молився ніхто.
І так воно «добре»? Певно, певно! Найменша зміна, найменше відступлення наробило б лиха безмірно більшого, ніж смерть одної дитини.
Я розповідаю сю історію не на те, щоб пуститися в міркування про природу, але на те, щоб дати до зрозуміння, що просьби і молитви не поможуть нічого і коли хто з дитиною стоїть на вежі, то мусить добре держати її.
Бо – і за те також дбає природа – коли чинимо се, то дитина не впаде. Тут природа так само певна, як і в приложенні Ньютонових законів – властиво, її власних законів, яких невеличку частину дослідив Ньютон, хоч вони й перед тим дійствували безпохибно від незатямних часів.
Матвія, гл. ХІХ
Ось вам той новий варіант одної глави Матвієвого євангелія, свіжо віднайдений у папірусах. Раджу вам порівняти його зі старим текстом і поміркувати, котрий кращий.
10. Тоді мовили ученики до нього: «Коли так стоять діла між мужчиною і жінкою, то не добре їм дружитися».
11. А він мовив до них: «Амінь, говорю вам, добре є для мужчини одружитися, щоб його душа була цілою і щоб він стався чоловіком.
12. І для жінки добре одружитися, щоб її душа зробилась повною і щоб вона була чоловіком.
13. Бо Господь не спочив, сотворивши мужчину. І не сотворив жінку саму без мужчини. Але сотворив мужчину і жінку, щоб чоловік був повний.
14. Коли в кого є права рука, а нема лівої, то він не повний. А хто має ліву руку, а не має правої, той також не повний. Бо чоловікові дана права рука і ліва рука, щоб був повний.
15.І нехай права рука не каже: «Чого хочеш, лівице, я властива рука!» Ані нехай ліва рука не каже до правої: «Чого тобі, я властива рука!» Бо тільки разом вони повні. Так само мужчина й жінка.
16. Права рука защіпає пояс, що є потрібний. А ліва несе збан із водою, що також є на потребу. Хто згубить пояс і заховані в ньому гроші, той не може жити. І хто не несе з собою збана з водою, згине від спраги. Так само мужчина й жінка.
17. Ви чули, як було сказано: «Будуть двоє во плоть єдину». Чи ж розпусники і чужоложники не чинять так само? Де ж тут ваше подружжя?
18. Ви чули, як було сказано: «Плоть із моєї плоти, кість із моєї кості…» Чи ж і звірі польові не чинять так само? Де ж тут ваше подружжя?
19. І як Бог ваш – Бог правди, так правду кажу вам, ти, мужчино, і ти, жінко: дружіться по правді, щоб не плодили брехню.
20. І як Бог ваш – Бог духу, так правду кажу вам, ти, мужчино, і ти, жінко: дружіться духом, щоб щенята польових звірів не казали до вашого плоду: ми рівня з вами.
21. І як Бог ваш – Бог любові, так правду кажу вам, ти, мужчино, і ти, жінко: дружіться по любові, щоб плодили дітей, початих у любові.
22. Ти, мужчино, не зошнуровуй у храмі своїх уст на подобу рабинів, немовби ти смакував солодке вино, і не говори до своєї жінки, немовби в тебе була гірчиця на язиці.
23. Хто премудро говорить у храмі і по-дурному промовляє до своєї жінки, сей злодій.
24. Хто кликав тебе до храму? Ти прийшов некликаний. Але своїй жінці ти присяг любов. І для того вона завірила тобі і притулила тебе до свойого лона.
25. А ти, жінко, не зневажай свойого мужа, мовлячи до нього: «Пане!» Бо, понижуючи себе, ти понижуєш його, бо він одно з тобою. Підійми, що можеш, із його стежки, щоб він не пошпотався.
26. Та я говорю тобі се, не як коли б ти була невольниця, але щоб ти й сама не впала там, де він пошпотався. Бо ви обоє – одно.
27. Жінка одвічальна перед мужем, а муж – перед жінкою, бо вони обоє – одно.
28. Хто своїй жінці дасть пшениці, щоб спекла паляницю, їсть ту паляницю. Жінка не обов’язана дякувати йому. Чи ж брат не робить так само? Де ж ваше подружжя?
29. Жінка, що пече паляницю, щоб нагодувати чоловіка, їсть і сама ту паляницю. Муж не обов’язаний дякувати їй. Чи ж сестра не чинить так само? Де ж ваше подружжя?
30. Але коли хто бачить зірку, нехай скаже своїй коханій: «Глянь на зірку і радуйся зо мною!» І жінка, якій трафилася радість, нехай поділить її із мужем. Се його власність, і вона не стратить нічого через поділ. I коли чоловіка давить грижа, нехай поділить її зі своєю жінкою, щоб вона не питала: «Хіба я не нижче твойого чуття?»
31. Коли вона сумна, нехай і він сумує, щоб вона не боялася бути нижчою від його смутку і не лякалася брати участь у кождій радості.
32. I коли муж почує, [що] саддукеї навернулися на віру в воскресення, нехай скаже се своїй жінці, щоб вона не заснула під куделею.
33. А коли жінці в її куделі урветься нитка, нехай скаже се своєму чоловікові, щоб він не думав, що через свою книжну премудрість він щось більше, ніж вона.
34. Чи ж не увільнила Юдита своєю відвагою весь народ Ізраїля? Було тоді чимало мужів у Єрусалимі і сиділи дома, а вона пішла під шатро воєводи.
35. І чи Дебора не судила ізраїльський народ, і чи не було порядку тоді, як вона судила?
36. І коли муж побачить щирого фарисея, нехай скаже се своїй жінці, щоб і вона радувалася з ним, коли здужає йняти сьому віри.
37. І коли книжники обплутають його скрутними питаннями, нехай він послухає своєї жінки, що вона скаже. Може, вона, прядучи, надумала відповідь, заким іще чула питання.
38. І мовили ученики: «Господи, як же се? Жінкам заборонено досліджувати Письмо Святе, то як же їй розчовпувати скрутні питання?»
39. І мовив він: «Із Письма вчимося задавати скрутні питання, але при пряденні не одна відповідь приходить на ум».
40. І знов запитали ученики і сказали: «Равві, була собі жінка, а її муж навчав у храмі. І він прийшов додому і мовив: «Там говорили про королівство Мелхіседекове». А вона запитала: «Хто був Мелхіседек?»
І він мовив: «Ми були в неволі в Єгипті». А вона відповіла: «Я ніколи не була в Єгипті».
І він мовив: «Питали там, чи вищий Ілія, чи Мойсей?» А вона сказала: «Я не знаю ніякого Ілії».
І він мовив: «У храмі тепер повно новаторів, що розрізняють у чоловіці тіло й душу». А вона відповіла: «Се щось недовідоме для мене. Я не хочу бути розрізнена. Я пряду».
Так ось бачиш, равві, прядучи, вона так і не знала нічого ані про Мелхіседека, ані про свою душу. Господи, як же се?»
41. Але він відійшов недалічко і побачив ріллю: грунт її був добрий, але на ній не хвилювалось жито, хоч була пора жнив.
42. І він узяв палицю і застукав до дверей чоловіка, що його була рілля. І чоловік обізвався: «Чого стукаєш до моїх дверей?»
43. І він мовив: «Виходь і жни! Чи ж колосся не налилось і не проситься під серп? Чому не збираєш із своєї ріллі?»
44. А ученики мовили: «Господи, він не сіяв».
45. І він відповів і мовив: «Амінь, амінь, говорю вам: хто не сіє в пору сівби, той і не жатиме в пору жнив. Мало є ріллі неплодючої, але багато рільників лінивих».
46. І він ще раз застукав до дверей чоловіка, що не сіяв. Але ученики не розуміли його.
Із «Ідей»
Приповідки містять мудрість народів. Он що! Чому ж професори не укладають приповідок?
Їздець упав із коня. І відтоді кождий, хто впав із коня, почав називати себе їздцем.
Часто трафляється, що не бачимо якоїсь речі тому, бо вона занадто велика.
– Бачиш, сину, як мудро устроїло все Провидіння! Пташка складає яйця до гнізда. Писклята виклюються з пору, коли буде багато мушок і черв’ячків, що служать їм поживою. Тоді вони співатимуть хвалу Творцеві, що обсипає добродійствами всі свої твори…
– Чи й черв’ячки співатимуть, татку?
Нема нічого поетичнішого над правду. Хто в ній не знаходить поезії, той усе буде мізерненьким поетом, не причасним до неї.
Мешканці краю бувають свобідні або несвобідні не через закон. Міру свободи означають їх обичаї.
Недавно бачив я в Брюсселі на вулиці жінку, що ледве-не-ледве провадила додому свого п’яного чоловіка. Се була нелегка справа, бо чоловік виписував страшенні «мисліте», а жінка була слабка. Але, як то жінки привикли, вона якось давала собі раду. Коли чоловік упав, вона піднімала його на ноги і добирала способу, щоб потягти його знов кілька кроків наперед.
Якась милосердна душа предложила їй завести пацієнта до її помешкання, нехай виспиться.
– Ах, мій Боже, неможливо! Сьогодні вибори!
Той чоловік ішов до голосування!
Примітки
Вперше надруковано: ЛНВ. – 1901. – Т. 16. – Кн. 10. – С. 108 – 116.
Того-таки 1901 р., але раніше, в ЛНВ вже публікувалися «Притчі про початок авторитету» (притчі 1 – 2, 4, 6, 8) Мультатулі у перекладі О. Маковея (1901. – Т. 13. – Кн. 1. – С 86-90. Підп.: Переклав М.).
Передруковано у вид.: Франко І. Твори: У 30 т. – Т. 29. – Кн. 1. – С. 469 – 481.
Подається за першодруком.
Мультатулі (Multatuli; справжнє ім’я та прізвище – Едуард Дауес Деккер; 1820 – 1887) – нідерландський прозаїк, драматург, публіцист, автор романів «Окремі сторінки з життя людини похилого віку» (1841), «Макс Хавелаар» (1860), віршової драми «Небесна наречена» (1843), публіцистичних брошур «Про вільну працю в Нідерландській Індії» (1862), «Ще раз про вільну працю» (1870) та інших творів. Псевдонім походить від латинських слів multa tuli, що означають «я багато перетерпів».
Ньютон Ісаак (1642 – 1727) – англійський фізик, астроном, філософ. Відкрив багато законів природи, зокрема закон земного тяжіння.
Юдита – героїня однойменної старозавітної книги Біблії. Під час облоги міста Бетулії вавилонянами проникла в шатро ворожого провідника Олоферна і відрубала йому голову. Тим і врятувала ізраїльтян.
Дебора (Девора) – старозавітна пророчиця, яка залагоджувала суперечки ізраїльтян. Вона наказала Баракові сміливо виступити проти ханаанян, і цей виступ приніс перемогу ізраїльтянам.
Мелхіседек – селімський (можливо, єрусалимський) цар, священик; він один, хто визнавав єдиного Бога в тодішньому Ханаані. Почастував Авраама хлібом і вином, тому у християнстві вшановується як той, хто передбачив існування літургійного євхарисгійного Христа – Царства Божого.
Ілля – старозавітний пророк, ревний сповідник релігії Єгови. Християнство вшановує його як одного (разом із Мойсеєм) із свідків Божої величі.
Текст твору «Матвія, гл. ХІХ» становить собою вільну переробку розділу 19 Євангелія від Матвія. З канонічним євангельським текстом збігається лише вірш 10.
«Ідеї» (1862 – 1877) – семитомова праця Мультатулі. 1861 р. в листі до видавця він писав:
«У своїй новій книзі я друкуватиму оповідання, повісті, романи, притчі, окремі репліки, парадокси тощо. Я сподіваюсь, що в кожному оповіданні і т. д. буде своя ідея. Тому назвіть мою книжку «Ідеї» і напишіть на початку: «Вийшов сіяч сіяти». Ця книжка буде стягом, який я піднімаю…» (Ошис В. Мультатули. – М., 1971. – С. 8).
Власне, праця Мультатулі й стала своєрідним різножанровим конгломератом. Сюди ввійшли драма у віршах «Школа князів», незакінчений роман «Ваутер Пітерсе», оповідання, притчі, афоризми тощо.
Микола Легкий
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 751 – 760.