Співакові

Іван Франко

Будь ти, співаче, як божа пшениця,

Пісня твоя – золотеє зерно!

Скоро в лушпині доспіє воно,

Колос униз починає хилиться.

Знає той колос, стебло і лушпина,

Що для зерна вони тільки й росли,

Що лиш тоді воно повне, коли

Весь живий сок свій в нім зложить ростина.

Знає той колос, стебло і лушпина,

Що, як доспіє зерно золоте,

Серп їх нещадний зітне і змете

І що зерно те їх смерті причина.

Але ж, леліючи в темній обслоні

Сочні зерняточка, знає стебло,

Що на будуще воно принесло

Нове, багатше життя в своїм лоні.

Так весь свій мозок, і нерви, і серце

Й ти в свою пісню, співаче, вкладай,

Біль свій, і щастя, й життя їй віддай.

Будь її колос, лушпина й стебельце!

4 іюня 1888

Примітки

Вперше надруковано у виданні «Ілюстрований календар товариства «Просвіта» на рік 1889». Львів, 1888, с. 45. Зберігся автограф (№ 195, с. 195).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 76.