32. «Сидів пустинник біля свого скиту…»

Іван Франко

Сидів пустинник біля свого скиту

Серед лісів безмірних та безлюдних

І слухав пташок голосів пречудних

І вітру в гіллі пісню сумовиту.

Аж бач, голубка, його пташка біла,

Що вже два дні не знать де пропадала,

Ту ж понад ним крильцями стріпотала

І тихо в нього на колінах сіла.

Старий погладить хтів її руков –

Та й обімлів: ті крильця сніжно-білі

Оббризкала червона людська кров.

І зойкнув дід: «Прокляті, зсатанілі

Часи, коли з осель людських в сей ліс

На крилах голуб людську кров приніс!»

13 сент[ября] 1889

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 166 – 167.