О. О.

Іван Франко

«Сумоглядні ваші співи,

Все лиш горе та неволя,

Мов нема ніяких цвітів

Крім будяччя серед поля.

Чорним вкривалом жалоби

Ясне небо ви закрили,

В людських серцях горе, злобу

Й зопсуття лиш ви відкрили.

Зависті пожар зловіщий

Серед люду ятрите ви,

Замість радощів, любові –

Всіх до бою зовете ви.

Брудом буденним сплямили

Чисту красоти святиню,

Ви в шинок з висот небесних

Затягли пісень богиню!»

Так гнівним говорять словом

Ситі судді естетичні

І ридають, що засохли

Давні хвилі поетичні.

«Висхли хвилі, заніміло

Чистеє вітхнення слово;

Як не ми його відновим,

То не віджиє наново».

Хухають вони і шепчуть

Естетичнії формули,

Крають, латають і ліплять

Світ будущий із бібули.

А життя йде своїм ходом.

Хвиля мислі, хвиля духу

Розливаєсь, їх ридання,

Ані формул їх не слуха.

1881

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 88–89.

О. О. – Омелян Огоновський (1833–1894), історик української літератури.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 96 – 97.