Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

2.05.1875 р. До О. М. Рошкевич

2 травня 1875 р. Дрогобич Drohobycz, dnia 2.5 1875

Als ich bei Ihnen auf den Feiertagen war, da hatte ich es wohl zehnmal im Kopfe Sie zu fragen, warum Sie denn eigentlich in Ihrem Schreiben an mich meinen vorigen Brief an Sie unselig oder unglücklich nannten und warum Sie mich selbst in Ihrem Briefe an Jarosław den антипатичний Ментор genannt haben? Meinen Sie aber nicht, Ihr Bruder habe mir den Brief zu lesen gegeben, – nein, ich bekenne meine Sünde, ich habe ihn verstohlen gelesen! Die Worte lassen mich in sehr grosser Ungewissheit, ob ich überhaupt an Sie schreiben soll und wenn auch das, – in welchem Tone ich mein Schreiben halten soll? Dieses Dilemma bitte ich mir gefälligst zu lösen. Wenn Sie auf meinen Brief nicht an mich die Antwort überschicken können, so bitte ich, schicken Sie den Inhalt derselben an Ihren Herrn Bruder, der ihn mir gütig mittheilen wird. Der Inhalt soll nämlich der sein, ob ich Sie mit meinen Briefen nicht zu sehr inkommodire, ob ich Ihnen vielleicht nicht Unannehmlichkeiten dadurch mache, oder ob ich in einem zu kühnen und impertinenten Tone schreibe. Aber für diesmal muss ich schreiben, – meine innere Beruhigung verlangt es, und wenn Sie den Zustand meines Inneren kennen würden, möchte Ihnen dieses wohl berechtigt erscheinen, wenn es auch, – ich lasse es zu – nicht ganz anständig ist. Aber was kümmert mich die Anständigkeit, – was kümmern mich die konventionellen Gesetze, – meines Herzens Sprache übertäubt ihre kalte und gemessene Stimme! Sie haben mich – zwar nur kurz gesehen, – Sie haben mich, mehr vielleicht aus den Erzählungen Ihres Bruders, als vom Ansehen, kennen und urtheilen gelernt, – ich öffne Ihnen mein ganzes Herz, – urtheilen Sie über mich. Ich werde Ihnen wohl vielleicht als langweilig, ungesellig, duckmäuserisch, oder, wie man das sagt, stumm und dumm erschienen haben, – aber urtheilen Sie selbst: Ich habe fast keine Erziehung, keine liebevolle und sorgsame elterliche Behandlung genossen, – fremd und einsam unter fremden Menschen, so bin ich aufgewachsen. Ich hatte keine Gesellschaft, ich lebte mit Niemandem, ausser mit meinen Büchern. Die Welt war mir unbekannt, die grosse Schule der Gesellschaft verschlossen. Erst im vorigen Jahre, als ich mit Ihrem Bruder bekannt wurde, erschloss sich die breite Welt vor meinen Augen, es wurde heller vor mir. Aber der Übergang war zurasch, – ich arbeitete mit meinem Geiste zu viel und zu anstrengend, – meine Kräfte wurden schwach, – ich fühlte die Samen des Todes, die Vorgefühle des Grabes in meiner Brust. Da habe ich Sie gesehen Wie anders seit dieser Zeit alle meine Lebensanschauungen geworden sind, was sich alles in mir verwandelt hat, – kurz, wie viel ich Ihnen schuldig bin, das mag ich jetzt nicht näher auseinandersetzen, es würde mich zu weit führen. Ich sage nur, dass ich mich jetzt gesund, ganz gesund, leicht, frei fühle, dass ich die Welt offen vor mir liegen sehe und dass ich jetzt, nach den Feiertagen, sehr lustig geworden bin. Oft frage ich mich nach der Ursache dieser Veränderung, – aber darauf zu antworten ist mir gar nicht leicht, da nur Sie diese Sache entscheiden können. Sie fragen mich um das Wie? Wenn Sie unser kleines Blumenspiel am Ostersonntag nicht vergessen haben, so bitte ich Sie, schicken Sie mir die Antwort, die Sie mir zuletzt gegeben hatten! Mir wurde damals so dunkel vor den Augen, im Kopfe schwirrte es mir und mein Geist war in solcher Aufregung, dass ich die Worte, das Papier, – nichts, nichts vor mir bemerken konnte, – nur….

Schicken Sie mir die Antwort, – oder, wenn Sie es nur für ein Spiel angesehen haben, schicken Sie mir eine andere Antwort, – mag sie ausfallen, wie sie will. Ich habe in meinem Leben gar vieles bittere ertragen, – ein Schlag mehr oder weniger, – was bedeutet das!.. Seien Sie nur aufrichtig mit mir, so wie ich mit Ihnen aufrichtig bin!

O, ich möchte Ihnen noch viel, viel schreiben, – mein Herz ist übervoll, aber ich habe keinen Mut dazu, – ich muss sogar fürchten, dass auch schon das Geschriebene Ihnen zu viel ist. Leben Sie also wohl, – und möchte ich bald Ihre Antwort bekommen, – mir würde es scheinen, dass ich Sie selbst vor mir sehet

Grüssen Sie von mir herzlich Ihre Eltern, Ihre Fräulein Schwester und Ihren kleinen Bruder und empfangen Sie meinen herzlichsten Dank für alles gute und angenehme, was ich auf den Feiertagen bei Ihnen genossen habe. Auf Wiedersehen!

Johann Franko.

Drohobycz, dnia 2.5 1875

Коли я був у Вас на святках, я, мабуть, разів з десять поривався спитати Вас, чому Ви, власне, у своєму листі до мене назвали мій попередній лист до Вас нещасним, а мене самого у листі до Ярослава – антипатичним ментором. Не думайте тільки, що Ваш брат дав мені прочитати цей лист, ні, я сам – визнаю свій гріх – потай прочитав його! З Ваших слів я так і не зрозумів, чи можна мені взагалі писати Вам, а якщо й так, то в якому тоні має бути витриманий мій лист? Прошу Вас ласкаво розв’язати цю дилему. Якщо Ви не зможете переслати відповідь на мій лист мені особисто, то прошу Вас передати її зміст Вашому брату, котрий люб’язно познайомить мене з ним. В листі Ви, власне, маєте написати, чи я не дуже обтяжую Вас своїми листами, чи не завдаю Вам, бува, тим самим прикрощів і чи не видається Вам мій тон надто сміливим і зухвалим. Але на цей раз, щоб якось заспокоїти себе, я мушу написати Вам, бо коли б Ви знали стан моєї душі, Ви, мабуть, погодилися б зі мною, навіть якщо це – я допускаю – і не зовсім пристойно. Та що мені умовності, що мене обходять загальноприйняті правила – мова серця мого заглушає їхній холодний і байдужий голос! Хоч Ви бачили мене зовсім мало, Ви, мабуть, більше дізнались про мене й мої судження з розповідей брата, аніж за час нашої зустрічі, – відкриваю Вам усю свою душу, – тож судіть про мене.

Певне, я здався Вам нудним, замкнутим, нещирим, інакше кажучи, нецікавим мовчуном, але поміркуйте самі: я не одержав майже ніякого виховання, не знав я й батьківської ласки; чужий та одинокий поміж чужих людей – ось так я зростав. Я не мав товариства, не знав нічого, крім своїх книг. Світ лишався для мене невідомим, а велика школа товариства була зачинена. І тільки торік, коли я познайомився з Вашим братом, перед моїми очима відкрився широкий світ і стало світліше переді мною. Але ця зміна була надто різкою, мій розум працював так багато й напружено, що я геть знесилів й відчув сім’я смерті, передчуття могильного холоду в грудях. І тут я побачив Вас. Усі мої погляди на життя з тих пір стали зовсім іншими, змінилося усе моє єство, – одне слово, я так багато зобов’язаний Вам, але не можу це зараз докладно описати, бо боюся, що це завело б мене надто далеко. Скажу лишень, що почуваю себе здоровим, цілком здоровим, вільним, мені легко на душі, світ відкрився переді мною, і тепер, після святок, я став як ніколи веселим. Часто я питаю себе про причину такої зміни, але мені не так просто знайти відповідь на це запитання, бо тільки Ви можете вирішити цю справу. Питаєте, як саме? Якщо Ви не забули нашу невеличку забаву з квітами у великодню неділю, то пришліть мені, прошу Вас, таку саму відповідь, яку Ви дали мені тоді під кінець! Мені тоді аж потемніло в очах, голова пішла обертом і розум настільки потьмарився, що я нічого, анічогісінько не бачив перед собою, ні тих слів, ні паперу, лише…

Пришліть мені відповідь або ж, якщо для Вас це була лише забава, пришліть мені іншу відповідь, якою б вона не була. У своєму житті я зазнав вже немало кривди – одним ударом більше чи менше, – яке це має значення!.. Будьте тільки щирою зі мною, такою щирою, як я з Вами!

О, я хотів би ще багато, дуже багато написати Вам; моє серце переповнене, але мені бракує відваги, – боюся навіть, що й цього, що вже написав, для Вас забагато. Прощавайте, і якщо я скоро дочекаюся Вашої відповіді, то мені буде здаватися, що Ви самі поряд зі мною.

Передайте сердечні вітання Вашим батькам, панночці сестрі та братику й прийміть мою найщирішу дяку за все те добре й приємне, що я зазнав у Вас на святках. До побачення!

Іван Франко.

Дрогобич, дня 2.5 1875


Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 12 – 14.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1181.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 18 – 21.