Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

3.07.1875 р. До В. С. Давидяка

Дрогобич Дрогобич, дня 3/7, [18]75

Дорогий друже!

Не гордість моя, не поетичні або які-небудь інні занятія, як, здається, думаєте, – але попросту моє лінивство причиною тому, що так довго і нічим не усправедливлено заховую зглядом Вас мовчання. Єсть іще і друга причина, а іменно – моя тривога, в яких словах до Вас писати, як Вас перепрошати, що так погано і так по-дурному зглядом Вас заховуюся. Боже мій, кілько я сам собі того навикидав! Але, видячи, що годі мені письмом і мертвими буквами Вас перепросити, хтів я ту функцію заховати аж на тогда, як буду міг видітися з Вами, – що і тепер таки єсть моїм рішенням. Не буду тут дальше, проте, над тим тематом розширятися, але сей час перейду до діла. Одно тільки Вас прошу. Єсли коли до мене пишете, будьте ласкаві не приїжджайте до мене на Пегасі. Ваші слова при вступі нинішнього листа, певно, помимо Вашої волі, глибоко мя упокорили – те мені достойна кара за моє недбальство! Волите всегда говорити ширше о своїм житті у Львові, о зовсім щоденних речах, не знаєте, як мене все те інтересує. Кінець Вашого листа я уже по четвертий раз з найбільшою приємністю відчитую. Не уважайте мене, прошу Вас, за жодного ідеаліста – я зовсім звичайний чоловік на кожнім кроці, а навіть мої поезії то не суть, як думаєте, випливи огнистої лави або їй подібного укропу серця – тільки бідного простого розуму, котрому кусник науки, як іспанські чоботи на ногах, стримить. Що мені нич ніколи в поетизуванні не перешкоджає, може[те] взяти за найлуччий доказ реченого. Найбільшу часть своїх поезій я компонував у школі під час годин, і то звичайно під час греки, психології, польського і тим подібних гатунків.

Ви обавляєтесь мого гніву за реформацію в моїй «Могилі»? Ох, кілько ж я Вам разів потребую казати, що все, що пишу, подібної потребує реформації! Єсли би у нас у Дрогобичі був хтось, котрий би хтів був мої речі переглянути, – був би, запевно, те саме зділав і Вам труду ощадив. А особливо з «Могилою»! Критика Ваша на той кусник дуже мя тішить, одно тільки не похваляю на ній, а іменно, що заслаба і несміла. Ви, запевно, мусили бачити, що і сама ідея того кусника кулява і хоровита, – от, признаюсь, у манері Метлинського, котрий всегда любить ся заходити з старими співаками і бандуристами. Помиляєтесь, думаючи, що «Могила» – то виплив так гарячого, собою не владаючого чувства. Зовсім ніт! «Могила» повстала з двох кавалків, котрих утворення о кілька місяців різниться. В другій, отже, половині найбільші їй браки, і взагалі одна лиш, може, строфка там уйде. Квестія, чи діждесь вона ще осібного перепрацювання.

Справедливо ми закидуєте неправду в версії: «не чуть го, а душа болить», – але щодо того уступу: «зложити кості при вітцях», – то позвольте зауважити, що не лиш о мертвім, але власне о живім чоловіці кажеться, н[а]пр., «рад зложити свої кості» або «не дають ми навіть костей зложити там і там» і пр. Не конче потреба, проте, думати, що співак умер, сли кажеться, що не дали му зложити костей у рідній землі. Но досить о тім! Здивуєтесь, запевно, побачивши в збірнику, котрий Вам недавно до рук дійшов, і тії поезії переписані, котрі уже були в «Друзі» печатані. Але я посилав свої пісні у Львів під осудження, не по що інше, – цікавий-єм про те, що на них сказали українці, а що скажете Ви. Що Ви «Друга» редагуєте, міг-єм сподіватися, лиш жаль ми дуже, що наші молоді працівники холонуть якось для справи руського слова, – злий знак на будучність! Не знаю, чи я на другий рік буду міг хоч декотрих назад розгріти. Сумніваюсь, позаяк і так мої сили дуже слабі і незначительні. Всегда вони, однако ж, готові на услуги руському слову і його защитникам.

А тепер іще дещо о українських формах, котрі мені закидуєте.

Не знаю, які там у вас, у Львові, мненія зглядом руського язика. Мені здається, що форми граматичні, чи то українські, чи галицькі, то спільне добро цілого руського народу, спільний скарб книжного язика. Розличчя їх в тім, що, коли українське наречіє любить на кінці форми скорочувати, наше задержує їх в повнішім, звучнішім виді. В прозі було би превозношения наріччя українського над галицьке, особливо від галицького писателя, непростиме, але в поезії в многих місцях єсть конечне, особливо де того вимагає метрум, н[а]пр. ямбічне або анапестичне. Теє скорочування форм – то зовсім не поетична свобідність, але таки конечна потреба! Впрочім, не думайте, що я зовсім гордо і зарозуміло відкидаю Вашу доброжелательну раду! Бачу я те і сам, що всі майже мої дотеперішні речі під взглядом внішньої форми хропаві і негладкі, що походить із нагромадження полугласних, неізбіжного при скороченні оконченій. Пізнав я теє і сам і стараюся скорочень таких уникати, хоч, із другої сторони, я твердо переконаний, що уживання форм українських в Галичині – розуміється, мірне – не витисне на наших творах п’ятна наслідовництва.

Що ся касає поезій Федьковича, котрі вийшли в Коломиї, – то тут річ на інну дорогу пішла. Не українські форми, але попросту дух і манера Шевченка, котру Федькович без внутренного чувства наслідував, то позбавило ті твори вартості. На кінець додам іще, що єсть і ту[т], в Дрогобичі, для мене певна компенсація. Єсть ту[т] у нас один поляк, Лімбах, – старий, дивачний, но дуже очитаний чоловік. Тому читав я деякі з своїх кусників, і він те саме зауважав, що і Ви. В поезіях, котрі повстали після того, як-єм збірник свій післав до Львова, а котрими заповнив-єм уже цілий томик, старав-єм ся по возможності запобігти тому недостаткові, – квестія, чи ми то удалося. Єслиби Вам тії кусники могли під час вакацій ще на дещо придатися, я готов Вам їх надіслати. Содержания томика слідуюче: 1) Оди і елегії – декотрі, яко проби старинних форм, стихом альцейським, сапфіцьким, асклепіадейським і інними. 2) Поезії епічні і епічно-ліричні (переклади). Ту[т] поміщені «Бенеш Германів» з «Короледворської рукописі», «Слово о полці Ігоря», зовсім свобідний переспів, а наконець часть переспіву книги Іова (12 глав).

Видів-єм кілька літ тому в «Правді» переспів Іова Ратая, но ще-м тогда був у такім віці, коли затвердою справою був Іов для мене, особливо писаний неримованим стихом. Не читав-єм го, про те і не можу порівняти з своїм. Тепер, розчитавшися в Іові, переклад його стався майже потребою моєї душі – я вибрав стих ямбічний (U_U_U_U_) римований, а Лімбах, котрому читав-єм кілька початкових глав, дуже їх собі подобав. Цікаво би, проте, було, если би Ви в «Друзі» поставили також Іова галицького яко паралель до Ратаєвого. Не думайте, щоби тут з мене говорила якась охота винести себе над Ратая, але його Іова я не читав, тож не знаю, як го цінити. Повторяю, проте, если би Вам тепер іще могли придатися мої речі – прошу лиш написати кілька слів, я їх одішлю до Вас. Думаю, що задля редакції «Друга» останете через цілі вакації в Львові. Сли так, то, здається, з початком вересня побачимось, бо я в той час там над’їду, – сли ні, то напишіть свій адрес, де Вас буду міг знайти. Що ся мене касає, то здається, так буде зо мною: матура у нас 27 липня; по матурі, здається, я ще кілька день остану в Дрогобичі, а потім на цілі вакації мандрую до Лолина до о. Рошкевича. Єсли би-сте мали що до мене в серпні писати, то прошу адресувати: Іван Франко, перебуває у о. Михаїла Рошкевича, приходника в Лолині, – послідня пошта Велдіж, через Долину. А іще одно маю Вас просити, а іменно, аби-сте були ласкаві із найближчою присилкою «Друга» прислати для мене 5 і 7 число попереднього річника, – бо тих не одержав-єм. На закінчення іще желаю Вам, щоби Вам іспит пішов якнайліпше! Сим іще сущим прощавайте со миром, аз же грядучи во свою Палестину, остаю яко нищ і нижайший раб.

Іван Франко.


Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 2, с. 142 – 144.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, Ni 1063.

…в моїй «Могилі»… – вірш «Могила» був надісланий І. Франком у листі до В. Давидяка від 13 травня 1874 р.

…В збірнику, котрий Вам недавно до рук дійшов… – Йдеться про збірник поезій, який уклав і хотів видати у Львові І. Франко.

поезій Федьковича, котрі вийшли в Коломиї… – Йдеться про «Поезії» Ю. Федьковича, видання М. Білоуса, 1867 – 1868 рр., вип. 1 – 3.

Лімбах – батько шкільного товариша І. Франка Франца Лімбаха (про нього див. оповідання І. Франка «Гірчичне зерно»).

Содержания томика слідуючe… – Див. попередній лист. Зберігся план цього «томика» (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 401; там же і автограф перекладу «Слова о полку Ігоревім»). До збірки входило 66 віршів, перекладів і переспівів [див. статтю С. В. Щурата «Перші літературні спроби Івана Франка» – Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 2-й, с. 117 – 118].

…стихом альцейським, сапфіцьким, асклепіадeйським… – Маються на увазі старогрецькі віршові розміри античних поетів Алкея, Сапфо, Асклепіада.

Ратай – один із псевдонімів Пантелеймона Олександровича Куліша (1819 – 1897), українського письменника, критика, історика, етнографа. Його переспів книги Іова був надрукований у 1869 р.: Иов, Переспів Павла Ратая. Львів, вид. «Правда», 96 стор.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 29 – 32.