Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

26.05.1875 р. До О. М. Рошкевич

Дрогобич

Ich weiss nicht, ob Sie es begreifen, was für schwere Aufgabe Sie mir auferlegt haben, indem Sie mich bitten Ihnen nichts mehr vor den Ferien zu schreiben. Mag es sein, dass Ihre Mutter es unanständig findet mit mir zu korrespondieren, – aber korrespondieren heisst Briefe empfangen und auf dieselben antworten. Wenn es also nicht anders sein kann, so befreie ich Sie, obwohl sehr ungern und mit schwerem Herzen vom Letzteren, nämlich vom Antworten, – aber das Erstere muss ich mir beibehalten, obwohl ich dafür sorgen werde, dass ich Sie nicht allzuoft mit meinen Briefen belästige. Sie sehen, ich habe genug lange mir allen Zwang angethan meine Gedanken von Ihnen zum Schweigen zu bringen, – aber je länger ich es thue, desto schlimmer wird es mir selber. Mögen Sie Ihren Bruder befragen, wie ich manchmals fast närrisch werde, – ich weiss selbst nicht, was mit mir geschieht, – und meine werthen Herren Kollegen haben allerlei gütige Anmerkungen fallen lassen, dass ich ein totaler Narr bin. Es handelt sich nicht so sehr um das Urteil meiner Kollegen, als darum, dass schon nicht weit die Maturität dasteht, und als ein ordentlicher und wirklicher, obwohl keineswegs privilegirter Narr kann ich kaum daran denken trotz meiner sonstigen Kapacität durchzukommen. Haben Sie also Mitleid mit mir und verbieten Sie mir wenigstens nicht dann und wann zu Ihnen zu schreiben, – wenn Sie mir auch nicht antworten können, – es ist ja mein letztes Heilmittel, – ich werde ruhiger werden, nachdem ich Ihnen mein ganzes Herz ausgeschüttet habe. Nehmen Sie mir ja nicht meine vielleicht zu heissen, kühnen und phantastischen Gedanken für poetische Erdichtung oder Schwärmereil Bei Gott, – könnten Sie in mein Inneres hineinblicken, – Sie würden dort hundertmal phantastischere Bilder, hundertmal heissere Gefühle finden, die ich aber selbst bekämpfe, da vielleicht auch dieses da ohnehin vieles enthält, was Sie beleidigen, was Ihnen unlieb sein kann, – was Sie meiner einmal anerkannten Narrheit zu gute halten müssen. Es wird Sie vielleicht verwundern, dass ich jetzt, da die Zeit schon nahe, in der ich frei sein und zu Ihnen kommen soll, so einen langen und langweiligen Brief an Sie schreibe? Ich werde es Ihnen erklären. ZurMaturität haben wir hier noch volle 2 Monate, da das Examen erst am 27. 7 anfangen wird. Also sehen Sie, dass mir die Zeit etwas zu lang ist. Zweitens habe ich Ihnen so vieles zu sagen, – dass ich vollends nicht weiss, was ich eigentlich sagen soll. Drittens weiss ich sogar nicht, ob ich nach abgelegter Maturität gleich zu Ihnen hinfliegen können werde, – so sehr ich’s auch begehrte, – denn Sie kennen mein Verhältnis mit dem Theater Baczyhski’s. Ich möchte etwas arbeiten, – denn ich brauche Geld nach Lem-berg, – indessen scheint es, dass der alte Fuchs mich foppen will, – indem er spricht, es seien jetzt schwere Zeiten, das Geld sei rar, das Theater werde wenig besucht et cet. Ich weiss selbst nicht, was ich thun soll, – ich habe ihm aber mein Wort gegeben, dass ich wenigstens einen Monat bei ihm zubringen werde. Bei der jetzigen Sachlage ist es aber rein unmöglich, – ich werde mit ihm entweder ganz brechen, oder sich von ihm auf gute Weise loszumachen suchen. Verzeihen Sie, – dass ich von meinen Privatsachen so langes und breites rede, – aber wenn ich Sie auch das zehnte Theil davon interessiere, wie Sie mich, wird es Ihnen vielleicht nicht unlieb sein, etliches von meinen Plänen und von meinem Leben zu erfahren, – wie auch ich von Ihnen gerne längere Briefe und detaillischere Beschreibungen erhalten möchte, – wenn es für Sie überhaupt anginge mir zu antworten. Viertens, – Sie wissen, wie vollends schweigsam und duckmä’-userisch ich bei Ihnen bin, und wie wenig ich Mut habe auch nur ein Wort von solchen Dingen zu reden, wie die, welche ich niederschreibe. Ich weiss selbst nicht, woher es kommen mag, – und es mochte Sie auch genug verwundern, – warum ich in Wełdziż so umgeändert, so ausgelassen lustig war? Es war vielleicht der Einfluss der Gesellschaft, – während ich bei Ihnen keine Anregung und keine Gelegenheit zu lebendigeren und innigeren Gesprächen fand. Die Ferien lassen mich aber vieles erwartenl Die Zeit, die ich bei Ihnen zubringen kann, wird sich ungefähr auf 3 – 4 Wochen belaufen, – Sie sehen also, – dass es kein so zu grosser Raum ist, – um sich darauf von nun an zu vertrösten und die schönsten Gedanken, die innigsten Gefühle in sich verkümmern zu lassen.

Und wie steht es dort mit Ihnen und dem Heine? Ist die Wirkung seiner Gedichte noch ebenso stark auf Sie, wie vordem? AAein Gottl wie unerwartet mir Ihre süssen Bekenntnisse kamen, – mit welcher Freude, mit welchen Hoffnungen erfüllten sie mein ganzes Herz! Nach meiner Abfahrt von Ihnen und zur Zeit, als ich meinen zweiten Brief an Sie schrieb, war ich in einem solchen Zustande der Spannung, der unnatürlichen Traurigkeit, die zuweilen in ausgelassene Freude, in fast kindische Mutwilligkeit ausbrach, dass ich jetzt selbst vor solchem Zustande ein Grauen empfinde. Als ich an Sie geschrieben und eben den Brief abgegeben habe, da kommt zu mir Ihr Bruder und beginnt mit allerlei Phrasen mich gleichsam von allen Seiten zu betasten, – wie es mit meinem Herzen stehe. Aber ein Arzt wird er schwerlich einmal werden, – denn er hat mir mehr Schmerz verursacht als Linderung. Er spricht zu mir ganze drei Tage lang allerlei abgebrochene Worte, als: Wozu umsonst die Zeit verlieren mit unnützer Liebelei, – oder: Vergessen Sie alles, – es wird ja daraus nichts werden, – dann: Meine Schwester ist schon verlobt, und andere solche Redensarten, – die mir, wie Sie wohl ahnen können, auf ganze 3 Tage alle Ruhe und Fassungskraft benahmen. Endlich, als er sah, dass es mit mir sehr schlimm stehe, erzählte er mir von Ihrem Briefe, indem er zugleich sagte, dass es ihn sehr unangenehm getroffen habe, dass Sie meine Gefühle erwidern, – da er immer zu mir eine Antipathie habe und mich, – einfach gesprochen, für ein Kind halte. Sie sehen, wie es mir mit meinen liebsten Freunden geht, – wird es mir auch mit Ihnen so gehen? Werden Sie mit der Zeit auch eine Antipathie zu mir bekommen, – werden Sie mich auch für ein Kind halten und meine Gefühle für ein Spiel der kindlichen Phantasie? O, bei Gott, – wenn Sie so denken, – sagen Sie mir es gleich, – später würde es mein Tod sein! Sie wissen nicht, – wie meine Gedanken alle unzertrennlich mit Ihnen verwachsen sind, – und mein Charakter ist nicht von solcher Konstitution, dass ich vergessen könnte, – einmal leben und einmal lieben, – so ist mein Herz! Bedenken Sie also, bei Gott, bedenken Sie es wohl, – ob das, wovon Sie Ihrem Bruder geschrieben haben, nicht nur eben «die Folgen Hei-ne’scher Gedichte» seien? Wenn Sie so gütig sein wollen, mir etliche Worte auf meinen Brief zu sagen: so können Sie dieselben in dem Briefe an Ihren Bruder anbringen, – wenn Sie darin nicht ein besonderes kleines Zettelchen hineinlegen wollen. Ja, ich muss Ihnen auch noch von Ihrem Bruder etliche Worte sagen. Gewiss hat sei, Brief Ihre ehrwürdigen Eltern in grosse Besorgnis versetzt, – dass es mit ihm jetzt knapp stehe, und dass er nahe daran sei, mit einer zweiten Klasse davonzukommen. Davon ist noch bis jetzt gar keine Rede, – und wenn es ihm so ginge bis zu Ende, wie jetzt, – so kann er noch ein zehntes oder meistens zwölftes Loco heimbringen. Wenn etwas bedrohliches da wäre, würde ich sogleich an Ihren werthen Vater schreiben, – Sie sollen also mein Schweigen gar nicht für Nachlässigkeit nehmen, da ich mit Jarosław jetzt mehr und fleissiger arbeite, als je. Da ich ihm aber manches von der Mathematik nicht erklären kann, so hat er einen seiner Kollegen gebeten mit ihm das zu durcharbeiten, – wofür er ihm einen Gulden zahlen musste. Es bedeutet nichts, – das Geld hab ich ihm geliehen, und kann warten, – wenn er nur mit einer guten Klasse davonkomme. Der etwas streng gehaltene Brief Ihres Vaters hat ihn ungemein erschreckt, – er ist jetzt sehr schweigsam und nachdenkend geworden, – er sagt, er empfinde immer eine unerklärliche Furcht – alle haben ihn verlassen ausser mir und Ihnen. Vielleicht wird er sich bald an Sie mit irgend einer Angelegenheit brieflich wenden, – und darum bitte ich Sie ihn wo möglich zu beruhigen suchen, denn wenn der Zustand länger fortdauern wird, kann man sogar für seine Gesundheit befürchten. Glauben Sie nicht, ich ersinne das alles, um Sie zum Schreiben zu bewegen, – so niedrigdenkend bin ich nicht, übrigens wird Ihr Bruder, scheint es, diesen Brief noch heute (26/5) lesen, – da ich vor ihm trotz seiner Abneigung gegen mich kein Geheimnis habe, – wogegen Sie gewiss auch nichts haben werden, – da er in unserer Angelegenheit nur neutral, nicht feindlich sein will. Ich weiss nicht, – aber er hat es mir gesagt, – dass er zu Ihnen geschrieben und Ihnen seine Anschauungen klargelegt hat, – Sie werden also einsehen, dass ich wirklich wahr spreche. Sie wissen es gewiss von dem Briefe Ihres Bruders, dass wir uns unlängst alle drei, – ich, Jarosław und Poho-recki zusammen und einzeln photographiert habenl Mit dem Pohorecki lebt Jarosław jetzt auf schlechtem Fusse. Ihre Freundschaft ist mir wirklich unerklärlich, – jetzt aber sind sie auseinander, – und das ist besser für beide, – da sie jetzt einzeln mehr studieren werden. Die Sache geht, sehen Sie, denselben Gang, wie voriges Jahr. Wenn Sie hörten, wie wir da beide, ich und J., in Abendstunden auf Spaziergängen von unserem künftigen Leben in Lemberg phantasieren, – ich gebe immer die Anregung dazu, da ich Ihren schweigsamen Bruder etwas zum Reden, zum Hoffen zu bewegen trachte. Gebe Gott, dass unsere Pläne wohl gelingen! J. ver-gisst in solchen Gesprächen ganz seine Antipathie, – und ich hoffe ihn künftiges Jahr ganz davon zu kurieren, – und so würde ich dann, einen guten Freund an der Seite, und Sie zwar in der Ferne, aber meinem Herzen immer nahe, – ein glücklicher Mensch sein, – und mich getrost und wohlgemut an meine literarischen Arbeiten mit neuer Kraft hinsetzen! Vielleicht sind Sie neugierig zu erfahren, – wie es mit meiner literarischen Laufbahn steht? Unlängst habe ich ein kleines Bändchen Gedichte zusammengeschrieben und zum Druck gegeben – das soll mein erstes mehr öffentliches Auftreten auf dem poetischen Felde sein. Welches das Schicksal dieser armen Gedichte geworden ist, weiss ich bis jetzt nicht, – der Herr Dr. Ogonowski Emilian soll sie unter seine Zensur genommen haben. Mein Freund, welchem ich die Leitung der ganzen Sache anvertraut habe, schrieb mir unlängst, der Herr Dr. habe gesagt, er.sehe hier zwar viel Talent, viel Phantasie, – aber wenig Ästhetik und Geschichte. Wenn sie herauskommen, werde ich auch Ihnen diese meine erste literarische Probe schicken. Jetzt arbeite ich an einem zweiten Bändchen, – Sie können, versteht sich, ahnen, – dass Sie allein die inspirierende Muse des ersten, als auch des zweiten sind.

Jetzt ist es aber Zeit, da ich alle mich und Sie interessierenden Personen der Reihe nach durchblättert habe, dass ich mich auch an Sie selbst mache und nämlich Ihren Brief kritisch behandle. Verzeihen Sie mir diesen schlechten Witz, – aber die Sache verhält sich so: Ihr Brief ist zu kurz, – der Eingang zu lang und das ganze etwas zu kalt und zu gemessen! Mag es Gott wissen, – vielleicht muss es so sein, – aber möchte es anders sein! Doch schauen Sie, – ich habe so viel geschrieben und, – möchte sagen, – so wenig gesagt, – und die Zeit drängt mich, – ich muss zur Arbeit! Leben Sie also wohl und gedenken Sie meiner wenigstens halb so oft wie ich Ihrer gedenke! Zweifeln Sie aber um Gottes willen nur an der Aufrichtigkeit und der Treue meiner Gesinnung (nicht)! Den Brief lasse ich diesesmal unbeen-digt, – auch setze ich meine Unterschrift nicht, – was an deuten soll, dass die Fortsetzung folgen wird. Es wird von Ihnen abhängen, – wann sie folgen soll, – wollen Sie nur in Ihrem Briefe an J. ein Wörtchen darüber fallen lassen!..

Не знаю, чи Ви зрозумієте, яке нелегке завдання Ви наклали на мене тим, що просите не писати Вам більше до канікул. Можливо, Ваша матінка вважає за непристойье, щоб Ви листувалися зі мною, але ж листуватися значить отримувати листи й відповідати на них. Що ж, якщо не можна нічого змінити, то я звільняю Вас, хоч і дуже неохоче і з важким серцем, від останнього, тобто від необхідності відповідати на мої листи, але перше я мушу залишити за собою, подбавши, звісно, про те, щоб не турбувати Вас надто часто своїми листами. Бачите, я дуже довго і як тільки міг стримував себе, примушуючи замовкнути свої думки про Вас, але чим довше це роблю, тим гірше стає мені на серці. Можете запитати свого брата, як я іноді майже зовсім втрачаю глузд, – сам не знаю, що зі мною діється, а мої вельмишановні колеги щиро попрікають мене тим, що я цілковитий дурень. Проте для мене важить не стільки думка моїх товаришів, як те, що незабаром почнуться іспити на атестат зрілості і я, як порядний і справжній, хоча й нітрохи не привілейований дурень при всіх моїх здібностях навряд чи можу розраховувати на те, що складу їх.

Тож змилуйтеся наді мною і не забороняйте мені бодай зрідка писати до Вас, навіть якщо Ви й не зможете відповідати на мої листи, бо це мої останні ліки – я стану спокійнішим, коли виллю Вам усю свою душу. Не приймайте тільки моїх, може, надто гарячих, сміливих і фантастичних думок за поетичний вимисел або марення! Їй-богу, коли б Ви могли заглянути мені в душу, то Ви знайшли б там стократ фантастичніші образи, стократ палкіші почуття, з якими я мушу боротися, побоюючись, що навіть у цих рядках міститься багато такого, що могло б образити Вас або видатися неприємним, – віднесіть це на рахунок моєї уже визнаної нерозсудливості.

Вас, мабуть, здивує, що я пишу Вам такий довгий і нудний лист незадовго до того, коли зможу бути вільний і приїхати до Вас. Поясню Вам. До випускного іспиту лишається ще цілих два місяці, бо він розпочнеться аж 27.7. Отже, як бачите, до того дня ще треба довго ждати. По-друге, мені так багато хотілося б сказати Вам, що я зовсім не знаю, що саме маю сказати. По-третє, я навіть не знаю, чи зможу прилетіти до Вас зразу ж після іспиту, як би я не жадав цього, адже Вам відомі мої стосунки з театром Бачинського. Я хотів би трохи попрацювати, бо мені потрібні гроші до Львова, а тим часом здається, що старий лис хоче подражнити мене, натякаючи на те, що тепер, мовляв, важкі часи, гроші бувають рідко, театр відвідують гірше і т. д. Сам не знаю, що маю робити, бо я ж дав йому слово, що не менше місяця пробуду в нього. Однак при теперішньому стані речей це цілком неможливо – або я зовсім порву з ним, або ми по-доброму розстанемося. Даруйте, що так докладно пишу про свої особисті справи, але якщо я цікавлю Вас бодай у десять разів менше, ніж Ви мене, то Вам, мабуть, буде приємно дізнатися дещо про мої плани й моє життя, так само як і мені дуже хотілося б отримувати від Вас довгі листи з детальними описами – якщо Ви взагалі зацікавлені в тому, щоб відповідати мені. По-четверте, Ви знаєте, як я втрачаю дар мови у Вашій присутності, що я не відважуся сказати й слова про те, про що зараз пишу. Сам не знаю, та й Вас, мабуть, теж дуже здивувало, що зі мною сталося, що я так перемінився тоді у Велдіжі й був таким невгамовно веселим. Очевидно, це товариство вплинуло на мене, в той час як з Вами я не міг знайти приводу й нагоди до жвавої і щирої розмови. Але скоро канікули, і я живу надією! Я зможу провести у Вас якихось 3 – 4 тижні, як бачите, не такий довгий термін, щоб віднині тішити себе надією і тамувати в собі найкращі помисли та найніжніші почуття.

Ну, а як Ваші справи, як там Гейне? Чи його вірші справляють на Вас таке саме сильне враження, як і раніше? Боже мій! Якими несподіваними були для мене Ваші милі визнання, якою радістю, якими сподіваннями сповнили вони моє серце! Після того як я поїхав від Вас, і тоді, коли писав Вам другий лист, я був у стані такого напруження, такого неприродного смутку, який іноді переходив у нестримну радість, майже дитячу пустотливість, що тепер аж самому лячно стає. Щойно я написав Вам і відправив лист, як заходить до мене Ваш брат і починає всілякими фразами ніби ощупувати мене з усіх боків, – мовляв, як там почуває себе моє серце. Але навряд чи колись вийде з нього лікар, бо він більше спричинив мені болю, аніж приніс полегкості. Уже три дні тільки й чую його недоладні слова: «Навіщо даремно гаяти час на непотрібні любощі» або ж «Забудьте все, з цього нічого не вийде» чи «Моя сестра вже заручена» та інші подібні фрази, які, як Ви, мабуть, здогадуєтесь, на цілих три дні позбавили мене спокою та здатності мислити. Врешті-решт, побачивши, що зі мною зовсім погано, він розповів мені про Ваш лист і додав при цьому, що його дуже неприємно вразило те, що Ви відповідаєте на мої почуття, – бо він завжди має до мене антипатію і вважає мене просто за дитину.

Бачите, як ставляться до мене мої найближчі друзі? Чи й Ви теж так само будете ставитись до мене? Може, й Ви з часом відчуєте антипатію до мене і вважатимете мене за дитину, а мої почуття за гру дитячої уяви? Якщо Ви так думаєте, то скажіть мені це зараз, бо пізніше, клянусь богом, я не міг би далі жити! Ви не уявляєте собі, як усі мої думки нерозривно зв’язані з Вами, а мій характер не такого складу, щоб я міг забути, – раз жити й раз кохати – таке моє серце! Отож подумайте, їй-богу, добре подумайте, чи те, про що Ви написали своєму братові, не є лише «впливом віршів Гейне»? Якщо Ви будете такі ласкаві й захочете сказати мені кілька слів у відповідь на мій лист, то можете додати їх до листа Вашому братові, якщо не захочете вкласти в нього окрему записочку для мене.

А тепер мушу сказати Вам кілька слів про Вашого брата. Безумовно, його лист, в якому він пише, що його справи зовсім кепські і він близький до того, щоб закінчити з другим місцем, викликав велике занепокоєння у Ваших вельмишановних батьків. Поки що про це не може бути й мови, бо якщо навіть і далі його справи йтимуть так, як тепер, то він зможе повернутися додому з десятим або дванадцятим місцем. Якби тут було щось загрозливе, я негайно написав би Вашому шановному батькові, так що Ви не повинні розцінювати моє мовчання як недбалість, тим більше, що я ніколи не працював з Ярославом так багато і сумлінно, як тепер. А оскільки я не спроможний дати йому вичерпну консультацію з математики, то він попросив одного із своїх товаришів пройти з ним увесь курс, за що тому довелося заплатити гульден. Та це дрібниці – гроші я йому позичив й можу почекати, аби він тільки закінчив з хорошою оцінкою.

Дещо суворий лист Вашого батька страшенно налякав його, тепер він став дуже мовчазним і задумливим, каже, що весь час почуває якийсь незбагненний страх і що всі покинули його, крім мене й Вас. Можливо, він скоро звернеться до Вас листовно в якій-небудь справі, то прошу Вас, спробуйте, як тільки зможете, заспокоїти його, бо якщо цей стан буде далі тривати, то це може зашкодити його здоров’ю. Не думайте, що я все це вигадав, аби спонукати Вас відповісти на мій лист, – це було б підло з мого боку, – а втім, Ваш брат, напевне, сьогодні ж (26/5) перечитає цього листа, бо, незважаючи на його неприязнь до мене, я нічого від нього не приховую, – проти чого Ви, безумовно, не заперечуватимете, бо в нашій справі він поклав собі дотримуватися нейтралітету. Не знаю, але він сказав мені, що написав Вам і виклав свій погляд, отже, Ви переконаєтесь, що я дійсно кажу правду.

Звичайно, Ви вже знаєте з листа брата, що недавно ми втрьох – я, Ярослав і Погорецький – сфотографувалися, разом і кожний окремо! З Погорецьким у Ярослава зараз погані взаємини. Ніяк не можу збагнути, чому вони заприязнились і от тепер розійшлися, – а втім, це й краще для обох, бо тепер кожен матиме більше часу для навчання. Як бачите, повторюється та сама історія, що й минулого року. Якби Ви чули, як ми тут обидва, я і Ярослав, фантазуємо під час вечірніх прогулянок про наше майбутнє життя у Львові; щоразу я беру ініціативу до своїх рук, сподіваючись, що Ваш мовчазний брат таки розговориться і в ньому зажевріє надія. Дай боже, щоб наші плани здійснилися! За такими розмовами Ярослав зовсім забуває про свою неприязнь, а я сподіваюсь, що наступного року зможу повністю вилікувати його від цієї недуги і стану тоді щасливою людиною, маючи поряд доброго друга і Вас, хоч і далеку від мене, зате завжди близьку моєму серцю, – і з новою силою, спокоєм і радістю візьмуся до літературної праці!

Може, Вам цікаво було б дізнатися, як мої справи на літературному шляху? Нещодавно я закінчив невеликий томик віршів і віддав до друку, це має бути мій перший публічний виступ на ниві поезії. Я й досі не знаю, яка доля цих нещасних віршів, – кажуть, що доктор Омелян Огоновський узяв їх під свою цензуру. Мій приятель, якому я доручив вести всю цю справу, недавно написав мені, що добродій доктор сказав, що він бачить тут багато таланту, багато фантазії, проте мало естетики й історії- Коли вони вийдуть, я пришлю Вам цю свою першу літературну спробу. Зараз працюю над другим томиком – Ви, напевне, здогадуєтесь, що Ви єдина муза, котра надихала й надихає мене як на перший, так і на другий томик.

А тепер, після того як я по черзі перебрав усіх осіб, що цікавлять мене й Вас, пора нарешті взятися і до Вас, тобто критично розглянути Ваш лист. Прошу вибачити мене за такий невдалий дотеп, але я ось що маю на увазі: Ваш лист надто короткий, вступ надто довгий, а загалом весь лист – холоднуватий і скупуватий! Бог його знає, може, так має бути, але краще було б інакше! Бачите, я так багато написав і – признаюсь – так мало сказав, та час не жде, мушу сідати за роботу! Отже, зоставайтеся здорові і згадуйте мене, якшо й не так часто, як я Вас, то хоч би удвічі рідше! І не сумнівайтесь, ради бога, в щирості й вірності моїх переконань! На цей раз лист залишаю незакінченим, підпису також не ставлю – натяк на те, що продовження буде. Коли саме, це залежатиме від Вас, якщо Ви в листі до Ярослава бодай одним словом обмовитесь про це!..


Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 12 – 14.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1181.

9. До О. М. Рошкевич. [Дрогобич, 26 травня 1875 р.]

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 14 – 21.

Датується на підставі згадки в листі: «Ваш брат, здається, буде читати цей лист ще сьогодні (26/5)…»

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1182.

Рачинський Омелян Васильович (1833 – 1906) – актор, режисер і перший директор українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові. Для цього театру І. Франко перекладав твір Ф. Раймунда «Марнотратник», переробив на мелодраму «Прекрасну Єлену» Ж. Оффенбаха, переклав «Урієля Акосту» К. Гуцкова, оперету «Пансіонерки» та інші п’єси. У березні 1875 р. театр О. Бачинського дав у Дрогобичі виставу «на користь убогих учеників Дрогобицької гімназії».

Велдіж – тепер Шевченкове, село Долинського району Івано-Франківської області. На великодні свята 1875 р., коли І. Франко гостював у Рошкевичів, він разом з ними був у Велдіжі у священика Хризанта Колянковського.

…Ваш брат… – Мається на увазі Ярослав Рошкевич.

Погорецький Іполит (1859 – 1934) – товариш Франка по навчанню у Дрогобицькій гімназії, син Йосифа Погорецького, священика у Вацовичах, пізніше – в селі Велдіжі.

…про наше майбутнє життя у Львові… – У зв’язку з тим, що І. Франко мав учитися у Львівському університеті, М. Рошкевич вирішив перевести свого сина Ярослава до шостого класу української гімназії у Львові, щоб він був там під постійним наглядом І. Франка. У Львові Я. Рошкевич жив на одній квартирі з І. Франком та М. Павликом [див. лист М. Павлика до М. Драгоманова від 27 червня 1876 р. – Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 2, с. 46].

Нещодавно я написав томик віршів і дав до друку… – І. Франко запланував видати свої вірші окремою збіркою. У зв’язку з цим він у 1874 р. звернувся до свого шкільного товариша Когута, який тоді вже був у Львові, з проханням дізнатися у львівських друкарів про можливості і кошти друку. З тим же проханням він звертався і до В. Давидяка. На початку 1875 р. він уклав збірку і надіслав до Львова [про історію підготовки див. статтю С. В. Щурата «Перші літературні спроби Івана Франка». – Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 2, с. 115 – 119]. У передмові до повісті «Петрії й Довбущуки» І. Франко писав, що досить велику збірку своїх ліричних віршів, яка зібралася у нього в Дрогобичі і з якої дещо було надруковане в «Друзі» у 1874 р. і 1875 рр., він пізніше спалив (Петрії й Довбущуки. Чернівці, 1913, с. 5 – 6).

Огоновський Омелян Михайлович (1833 – 1894) – український літературознавець, професор української мови й літератури Львівського університету.

…працюю над другим томиком… – У листі до В. Давидяка від 3 липня 1875 р. Франко подає зміст цього «другого томика», який постав після відсилки першої збірки до Львова. Частину віршів було надруковано у збірці «Баляды и розсказы», 1876 [див. Щурат С. В. Рання творчість Івана Франка. К., 1955, с. 43 – 44].

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 21 – 29.